Постанова

від 18.12.2012 по справі 5023/3842/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. Справа № 5023/3842/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача -Піддубна А.А.

першого відповідача -Топоренко Ю.Е.

другого відповідача -не з'явився

третього відповідача -не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3612 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 22 жовтня 2012 року по справі № 5023/3842/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рікен", м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м.Київ

3. Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києва

про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рікен" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Енглер-Україна" (далі -перший відповідач), товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі -другий відповідач), Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції (далі -третій відповідач), в якій просило звільнити з-під арешту наступне майно: нежитлове приміщення 1-го поверху № 1 в літ. "В-1", площею 16,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 36 та нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 177,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м.Харків, пр. Гагаріна, буд. 36.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", статей 321, 329 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 жовтня 2012 року по справі № 5023/3842/12 (суддя Буракова А.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивач з рішенням господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2012 р. скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття його при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не прийняв до уваги, що на момент накладення третім відповідачем арешту на предмет іпотеки, позивач вже набув право власності на спірне майно, тому твердження суду щодо пріоритетності вимог є хибним та суперечить вимогам закону.

Відповідачі письмових відзивів на апеляційну скаргу позивача не надали.

Другий та третій відповідачі, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (а. с. 147, 149), не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників в судове засідання.

Враховуючи те, що явка відповідачів не була визнана судом обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників другого та третього відповідачів за наявними матеріалами у справі.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник першого відповідача, посилаючись на її необґрунтованість, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, 28 березня 2011 року між позивачем (позикодавець) та першим відповідачем (позичальник) укладено договір процентної позики, відповідно до умов якого позивач передав у власність першому відповідачу грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн., а останній зобов'язався повернути їх позивачу, а також сплатити проценти в розмірі порядку, встановлених договором (а. с. 19, 20).

Згідно з п. 2.2. договору позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 24 % річних від суми позики (або її частини з урахуванням поверненої частини позики) до дня фактичного повернення позики.

Відповідно до п. 4.1. договору строк повернення позики становить 60 календарних днів з моменту надання суми позики.

Із матеріалів справи вбачається, що грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. було перераховано на поточний рахунок першого відповідача 01.04.2011 р., що підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 31.03.2011 р. (а. с. 25). Отже, останнім днем для повернення суми позики згідно умов договору є 31.05.2011 р.

Крім того, 31 березня 2011 року між сторонами був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого перший відповідач (іпотекодавець) в забезпечення виконання зобов'язань за договором процентної позики від 28.03.2011 р., передав позивачу (іпотекодержатель) в іпотеку належне йому на праві власності нежитлове приміщення 1-го поверху № 1 в літ. "В-1", площею 16,3 кв. м.; нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 177,5 кв. м., що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 36. Зазначений договір іпотеки зареєстровано в реєстрі за № 1052. (а. с. 21-24).

Згідно з п. 1.3. договору іпотеки ринкова вартість предмета іпотеки складає 100 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем направлялась першому відповідачу вимога про сплату позики від 02.06.2011 р. та вимога про сплату відсотків за користування позикою від 02.05.2011 р., зокрема, претензія про усунення порушення договірних зобов'язань від 07.06.2011 р., проте позичальником до цього часу не сплачено суму позики у розмірі 100 000,00 грн. та відсотки від суми позики.

У претензії про усунення порушення договірних зобов'язань від 07.06.2011 р. позивач попередив про наслідки невиконання першим відповідачем зобов'язання та зазначив, що у разі несплати ним суми боргу, позивач має право на визнання за собою права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (а. с. 28, 29).

Перший відповідач надав відповідь на претензію позивача листом від 16.06.2011 р. "Щодо результатів розгляду претензій від 07.06.2011 року", в якому зазначив про готовність виконати свої зобов'язання щодо погашення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та не заперечує проти визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки (а. с. 30).

Позивач звернувся до комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" з заявою про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 1-го поверху № 1 в літ. "В-1", площею 16,3 кв. м. та нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 177,5 кв. м., що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 36 на підставі договору іпотеки від 31.03.2011р.

19.07.2011 р. позивач отримав від комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" відповідь, в якій зазначалось, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 32179892 від 15.07.2011р. постановою № 1099/3 від 20.06.2011 р. ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві накладено арешт на все нерухоме майно, що належить першому відповідачу. В зв'язку з чим питання щодо реєстрації права власності на вищезазначені об'єкти нерухомого майна буде розглянуто при наданні відповідної постанови про зняття арешту (а. с. 32).

В обґрунтування позовної заяви та апеляційної скарги позивач зазначає про неможливість реалізувати своє право щодо реєстрації права власності на зазначене майно, що стало підставою для його звернення до суду з позовною заявою про звільнення з-під арешту вищезазначеного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В силу ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1. ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5.2. договору іпотеки сторони передбачили, що іпотекодержатель набуває пріоритет над правами і вимогами інших осіб щодо предмета іпотеки з моменту реєстрації іпотеки за цим договором у Державному реєстрі іпотек (а. с. 23).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме Витягу з Державного реєстру іпотек № 38004290 від 26.09.2012 р. (а. с. 77-79) стосовно першого відповідача (код ЄДРПОУ 31721290) у зазначеному реєстрі взагалі відсутній будь-який запис про обтяження іпотечним договором від 31.03.2011 р. нежитлового приміщення 1-го поверху № 1 в літ. "В-1", площею 16,3 кв. м. та нежитлової будівлі літ. "Б-2", загальною площею 177,5 кв. м., що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 36.

Крім того, із даного Витягу стосовно позивача (код ЄДРПОУ 36387102) також відсутні будь-які записи про обтяження іпотечним договором від 31.03.2011 р. зазначеного нежитлового приміщення.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Частина 2 зазначеної статті передбачає порядок здійснення державної реєстрації іпотеки. Так державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя, в якому зазначається така інформація: 1) відомості про іпотекодавця та іпотекодержателя; 2) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 3) розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов'язанням та/або посилання на правочин, в якому встановлено основне зобов'язання у разі, якщо іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому; 4) строк повного виконання основного зобов'язання або строк дії іпотечного договору в разі, якщо іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому; 5) посилання на видачу заставної, її номер.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства разом з наявними матеріалами справи дає підстави колегії суддів дійти висновку, що іпотечний договір від 31.03.2011 р. станом на дату винесення рішення судом першої інстанції по даній справі, не був належним чином зареєстрований у встановленому законом порядку, тому в даному випадку вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане йому в іпотеку нерухоме майно.

Крім того, із наданого до матеріалів справи Витягу з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 38129272 від 04.10.2012р. (а. с. 111) вбачається, що зареєстрована заборона на нерухоме майно здійснена на підставі договору іпотеки, 1051, 31.03.2011 р. на нежитлове приміщення 1-го поверху № 1 в літ. "В-1", площею 16,3 кв. м. та нежитлову будівлю літ. "Б-2", загальною площею 177,5 кв. м., що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 36. Проте, як вже зазначалось вище, спірний договір іпотеки від 31.03.2011 р., укладений між позивачем та першим відповідачем, зареєстрований в реєстрі за № 1052, що спростовує твердження позивача про те, що саме цим договором іпотеки зареєстроване обтяження.

Також колегія суддів приймає до уваги, що у третього відповідача знаходиться зведене виконавче провадження, зокрема, про стягнення з першого відповідача на користь другого відповідача заборгованості, а тому державним виконавцем у відповідності до ст. 25, 37 Закону України "Про виконавче провадження" накладено арешт на все майно першого відповідача як боржника згідно із виконавчими документами.

В силу частини 6 статті 3 Закону України "Про іпотеку" якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Зважаючи на ту обставину, що запис в Державний реєстр іпотек станом на внесення державним виконавцем запису про заборону відчуження нерухомого майна в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна був відсутній, то твердження позивача про наявність підстав для скасування зазначеної постанови та звільнення з-під арешту спірного майна є незаконними.

Вищезазначене спростовує твердження позивача про те, що на момент накладення третім відповідачем арешту на предмет іпотеки, він вже набув право власності на спірне майно, а також наявність законних підстав для звільнення спірного майна з-під арешту.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивачем ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги, не надано належних доказів обґрунтованості та правомірності позовних вимог до відповідачів і висловлених в апеляційній скарзі тверджень, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2012 р. залишити без змін.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Тихий П.В.