Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2а-1670/5629/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2012 р.Справа № 2а-1670/5629/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Букар Х.М.

за участю:

представників позивача -Остапенко П.В., Козирь Т.О.

представника відповідача -Куришко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-1670/5629/12

за позовом Полтавського обласного міжгосподарського виробничого об`єднання по агропромисловому будівництву «Полтаваоблагробуд»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Полтавське обласне міжгосподарське виробниче об"єднання по агропромисловому будівництву «Полтаваоблагробуд», звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000892308 від 16.08.12 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 72894,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 18223,5 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.12 р. по справі № 2а-1670/5629/12 позов був задоволений частково: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС № 0000892308 від 16.08.12 р. в частині збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 72805,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18201,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Відповідач не погодився з судовим рішенням в частині задоволення позову і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.12 р. по справі № 2а-1670/5629/12 в частині задоволення позову і в цій частині прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 2192/22-6/03089348 від 02.08.12 р. позапланової документальної невиїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з КП «Альянс», код ЄДРПОУ 32468182, за вересень 2009 р. -червень 2010 р., в якому зафіксовані порушення платником податку вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.8 ст. 201 ПК України, які призвели до заниження ПДВ за вересень 2009 р. на суму 16666,67 грн., грудень 2009 р. -310,33 грн., січень 2010 р. -25294,0 грн., травень 2010 р. -30623,0 грн.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язують із сумнівністю господарських операцій між позивачем та Колективним підприємством «Альянс»за період, що перевірявся, оскільки за інформацією, отриманою від ДПІ м. Сімферополя, КП «Альянс»отримало від контрагентів-постачальників сумнівний податковий кредит, який не був використаний у власній господарській діяльності, а був спрямований на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання, а тому у нього відсутній об'єкт оподаткування ПДВ з контрагентами-постачальниками в розумінні ст. 3 Закону України «Про ПДВ». Наведені обставини стали підставою для висновків відповідача про те, що у позивача відсутні реальні поставки товарів, а укладені ним угоди з КП «Альянс» не направлені на настання реальних наслідків. Тому нікчемні правочини не породжують інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції навів зміст п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1, п. 7.5.1, п. 7.2.1, п. 7.2.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, ст. 1, ч. 2 ст. 3, ч. 1 та ч. 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і вказав на те, що для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум ПДВ у зв'язку з таким придбанням.

Також суд першої інстанції дослідив укладений позивачем (замовник) з КП «Альянс»(підрядник) договір підряду № 1602 від 19.09.09 р., предметом якого є виконання робіт по переплануванню приміщень та ремонту покрівлі на літніх будинках, які належать позивачу, відповідно проектно-кошторисній документації вартістю 499242,0 грн. Сторони узгодили, що ціна договору включає в себе вартість будівельних робіт без урахування матеріалів, а обов'язок по поставці матеріалів покладений на замовника.

Наявність свідоцтва про право власності від 08.12.00 р., виданого позивачу на підставі рішення Сакського міськвиконкому № 371/3 від 27.10.00 р., свідчить про те, що роботи по реконструкції літніх будинків № 1 та № 2 в секторі № 4 по вул. Морській, 4 у м. Саки, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю. А рішеннями Виконавчого комітету Сакської міської ради № 481 від 25.06.09 р. про надання позивачу дозволу на виготовлення та погодження проектної документації по переплануванню приміщень та ремонту даху літніх будинків № 1 та № 2 в секторі № 4 на базі відпочинку «Прибій»по вул. Морська, 4 в м. Саки (т. 1 -а. с. 20), № 700 від 27.09.09 р. про надання дозволу на перепланування приміщень та ремонт даху підтверджує законність проведення ремонтних робіт. Наявний в матеріалах справи робочий проект перепланування приміщень та ремонт даху літніх будинків № 1 та № 2 в секторі № 4 базі відпочинку «Прибій»по вул. Морська, 4 в м. Саки Автономної Республіки Крим (том 1 а.с. 71-79), виготовлений підприємством «Полтавархпроект», підтверджує відповідність запланованих та проведених робіт приписам відповідних норм та правил у будівництві. Роботи проводилися виконавцем на підставі локального кошторису № 2-1-1 (по формі № 4) та відомість ресурсів (т. 2 -а. с. 6-14) до нього.

Як вказано у судовому рішенні, позивач і його контрагент на час укладання договору та виконання робіт були належним чином зареєстровані як юридичні особи, платники ПДВ, виконання робіт оформлено актом прийому-передачі виконаних робіт, оплачено позивачем у безготівковій формі, а податковий кредит сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, перевезення будівельних матеріалів підтверджено ТТН.

Наведені обставини відповідачем не заперечувалися ні під час проведення перевірки, ні в подальшому, як не заперечувалося того, що виконавець мав належним чином оформлену ліцензію на виконання ремонтних робіт.

Також в обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції вказав на те, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно ст. 207, ст. 208, ст. 250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно ч. 3 ст. 228 ЦК України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Проте таких доказів на підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.

Крім того, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 70 КАС України, Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджений постановою КМУ № 1232 від 27.12.10 р.), Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджений наказом ДПА України № 984 від 22.12.10 р.), суд першої інстанції зробив висновок про те, що судження відповідача відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, які спричинили таку неможливість. А відтак, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону. При цьому, в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ні акт перевірки, ні довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Також суд першої інстанції визнав несуттєвою арифметичну помилку працівників підприємства позивача при формуванні податкового кредиту у зв'язку з виявленою різницею між вартістю виконаних підрядних робіт по актам № КБ-2В та № КБ-3 (437364,0 грн.) та загальною вартістю виконаних підрядних робіт по податковим накладним (436830,0 грн.) на суму 534,0 грн., в т.ч. ПДВ 89,0 грн., оскільки цей факт при проведенні перевірки не був досліджений відповідачем і не враховувався при донарахуванні податкових зобов'язань по ПДВ.

В акті перевірки та апеляційній скарзі відповідач наполягає на порушенні позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, але ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також слід зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Наведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про правомірність позовних вимог, які у були задоволені.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували. Колегія суддів вважає доцільним також відмітити, що твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно нікчемності угод по поставці товарів, укладених позивачем з КП «Альянс», є безпідставними, оскільки предметом договору було виконання робіт, а не поставка товарів, як вказує апелянт.

Зважаючи на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.12 р. по справі № 2а-1670/5629/12 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-1670/5629/12 -залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-1670/5629/12 за позовом Полтавського обласного міжгосподарського виробничого об`єднання по агропромисловому будівництву «Полтаваоблагробуд»до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 11.12.2012 року.