Ухвала

від 21.12.2012 по справі 437/93/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/9145/12 Справа № 437/93/12 Головуючий у 1 й інстанції - Новік Л.М. Доповідач - Каратаєва Л.О. Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2012 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Лисичної Н.М., Калиновського А.Б.

при секретарі - Горлаковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Синельниківського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, Дібровська сільська рада Синельниківського району, ОСОБА_7 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

04 липня 2012 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Синельниківського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, Дібровська сільська рада Синельниківського району, ОСОБА_7 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а саме, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2 га за адресою АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 17.04.2007 року та визнати за ними право власності на вищезазначену земельну ділянку.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ставлять питання про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,2 га за адресою АДРЕСА_1 від 17.04.2007 року, що був укладений між їх померлим батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_5 та визнати за ними право власності на вищезазначену земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

В обгрунтування позовних вимог посилаються на те, що під час укладання договору дарування, батько мав намір та його дії були спрямовані на укладання договору довічного утримання, що підтверджується письмовою угодою, укладеною між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 напередодні, якою визначено, що ОСОБА_9 передає в дар ОСОБА_5 земельну ділянку, а останній зобов'язується забезпечити ОСОБА_9 довічне користування цією ділянкою, побутові умови, здійснити капітальне будівництво житлового будинку, чого у подальшому не зробив. Тому договір дарування підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК правочин може бути визнаний судом недійсним якщо особа, яка його вчинила, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 717 ЦК визначено, що за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати іншій стороні безоплатно майно у власність.

Згідно вимог ст. 719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Суд першої інстанції, при розгляді справи, встановив обставини та правовідносини, що склалися між сторонами, всебічно досліди надані сторонами докази, на підставі яких визначився, що ОСОБА_9 при укладанні договору дарування спірної земельної ділянки, усвідомлював значення своїх дій керував ними, стан здоров'я останнього, на який посилаються позивачі, не заважав йому при укладанні договору. ОСОБА_9 самостійно з'явився до нотаріуса, ознайомився з договором та його умовами, погодився з ним та власноруч підписав договір. В договорі визначені всі істотні умови, які вимагає діюче законодавство.

Посилання позивачів на існування письмового договору між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 щодо зобов'язань останнього надавати допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, як доказ бажання укласти договір довічного утримання, оскільки ця угода не оформлена належним чином та не має юридичної сили.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практик розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9 обставини щодо яких помилялась сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін правочину не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно до ч.1, З ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до вказаних норм зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочинну має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Перевіряючи доводи та заперечення сторін щодо заявлених вимог, суд не встановив доказів про недодержання в момент вчинення правочинів сторонами вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України та підстав, передбачених законом, які б свідчили про недійсність договору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованого, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а зводяться до перепису позовної заяви та незгоди з оцінкою доказів, тоді як відповідно до ст. 212 ЦПК, оцінка доказів є виключним правом суду ат їх переоцінка є неприпустимою.

Колегією суддів не встановлено порушень вимог ст. 213, 214 ЦПК, що могли б призвести до зміни або скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 309 ЦПК, тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді