Ухвала

від 18.12.2012 по справі 2а-5924/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. Справа № 27361/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технопром» до державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської області про скасування рішень ,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2010 року товариства з обмеженою відповідальністю «Технопром» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними рішення державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської області (далі - ДПІ) від 27.01.2010 року

№ 1, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) із застосуванням звичайних цін на суму 3785,37 грн., з яких 2523,58 грн. за основним платежем та 1261,79 грн. за штрафними (фінансовими санкціями)

№ 2, яким ТОВ визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток із застосуванням звичайних цін на суму 4731,72 грн., з яких 3154,48 грн. за основним платежем та 1577,24 грн. за штрафними (фінансовими санкціями)

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі № 2а-5924/10/1370 позову було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі ДПІ просить скасувати вказану постанову суду. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ТОВ за період 01.05.2008 року по 30.11.2008 року, результатами якої оформлено актом від 14.01.2010 року № 1/23/35816239. За наслідками перевірки винесено оскаржувані рішення від 27.01.2010 року № 1 та № 2.

Наполягає на тому, що перевіркою встановлено порушення ТОВ пп. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), який передбачає, що у разі продажу товарів (робіт, послуг) суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований, як платник податку, а також пов'язаній з продавцем особі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни, у даному випадку не нижчої за ціну придбання.

Всупереч наведеному ТОВ у листопаді 2008 року здійснило продаж станків кількістю 14 штук на суму 176779,02. грн., в тому числі ПДВ у сумі 2946,17 грн. на ПП «Денітан згідно з податковою накладною № 0000000139 від 04.11.2008 року на суму

176779,02 грн.. у тому числі ПДВ у сумі 29463,17 грн. без укладення договору за ціною, нижчою від ціни придбання.

Вказані станки були придбані у ТОВ «Декко-Україна» згідно з договором придбання № ДГ- 000019І від 16.04.2008 року загальною вартістю 191920,52 грн., в тому числі ПДВ у сумі 31986,75 грн.

ТОВ та ПП «Денітан» є пов'язаними особами, оскільки засновником позивача є ОСОБА_1, який є директором ТОВ «Декко-Україна», яке є постачальником позивача, а його син ОСОБА_2 є засновником ПП «Денітан».

З огляду на викладене, на переконання апелянта, позивачем занижено податкове зобов'язання від продажу товарів (робіт, послуг) за листопад 2008 року на суму 2523,58 грн.

Одночасно, виходячи з приписів пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством занижено доходи від продажу товарів (робіт, послуг) за 2008 рік на суму 12617,92 грн.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що дійсно у ході судового розгляду було встановлено, що засновником позивача є директором ТОВ «Декко-Україна», а син засновника позивача є засновником ПП «Денітан». Однак, належних доказів дотримання ДПІ зазначеної у п. 1.20.8 та п. 1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» процедури (послідовності) перевірки підстав для застосування звичайної ціни не надано, а правильність висновку відповідача про те, що звичайна ціна у даному випадку не може бути нижчою за ціну придбання спростовується матеріалами справи.

Даючи правову оцінку доводам апелянта та висновкам суду, що викладені у оскаржуваному судовому рішення, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 цього Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною і суттєвою.

Частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, у випадку, коли операції з купівлі-продажу товарів, робіт та послуг є статутною господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, віднесення до валових витрат затрат на придбання товару, робіт та послуг та суми оплати при їх продажу до валових доходів є правомірним і не суперечить чинному законодавству України.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить додаткових вимог з донарахування сум валових доходів або коригування (зменшення) валових витрат у разі продажу товарів за ціною, нижчою за ціну придбання.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону №168/97-ВР база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до абз. 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

До того ж пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1).

Відповідно до зазначеного підпункту, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

З огляду на викладене апеляційний суд звертає увагу на те, що обов'язок доведення факту неправомірного визначення підприємствами звичайної ціни покладається виключно на податковий орган, чого зроблено не було.

Частина 4 статті 70 КАС України передбачає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апелянта висновків суду першої інстанції не скасовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а відтак у задоволення апеляційної скарги ДПІ слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Перемишлянському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі № 2а-5924/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С.Попко