Ухвала

від 18.12.2012 по справі 2а-1876/10/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. Справа № 32987/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Крокуси» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Крокуси» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

21 травня 2010 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Івано-Франківське ОВ ФСЗІ), у якому просив стягнути з приватного підприємства «Крокуси» (далі - ПП «Крокуси») на користь Івано-Франківського ОВ ФСЗІ 7866,67 грн. адміністративно-господарських санкцій та 63,72 грн. пені за порушення термінів їх сплати.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року у справі № 2а-1876/10/0970 позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ПП «Крокуси» просить зазначену постанову суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що розгляд даної справи відбувся без участі представника відповідача, чим його було позбавлено права на захист. Вважає, що прийнята постанова є незаконною і підлягає скасуванню.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора Івано-Франківської області, суд першої інстанції виходив із того, що у 2009 році загальна чисельність працюючих у ПП «Крокуси» складала 15 осіб. Тому у відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 1 робоче місце. Відповідач не виконав належним чином встановлений норматив, внаслідок чого допустив заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворене робоче місце для забезпечення працевлаштування інваліда. А оскільки таку санкцію відповідачем не сплачено, то йому нараховано пеню за несплату недоїмки за весь її строк. Доказів слати заборгованості відповідачем не надано, отже позовні вимоги про її стягнення слід задовольнити.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1836 «Про реалізацію статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що можливість реалізації інвалідами гарантованого державою права на працевлаштування нерозривно пов'язане із урахуванням їх особливих потреб щодо реалізації своїх творчих і виробничих здібностей і створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.

Відповідно до ч. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що приписами ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як встановлено у ході судового розгляду, ПП «Крокуси» не здійснив працевлаштування у 2009 році жодного інваліда при середньообліковій чисельності його працівників у 15 осіб та розрахункового нормативу для працевлаштування інвалідів у 1 місце, крім того не інформувало Івано-Франківський міський центр зайнятості та Івано-Франківський ОВ ФСЗІ про наявність вакантної посади для інваліда та не звертався із заявкою про направлення такої людини для працевлаштування (а.с. 27-30). При цьому відповідачем не було сплачено у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7866,67 грн. та пені у розмірі 63,72 грн. за порушення термінів їх сплати.

Покликання апелянта на вирішення судом першої інстанції позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області без його участі, на переконання апеляційного суду, на правильність вирішення спору не впливають та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу приватного підприємства «Крокуси» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2010 року у справі № 2а-1876/10/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба