Ухвала

від 04.12.2012 по справі 2а-0870/5525/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 року м. Київ К/9991/16753/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року

у справі № 2а-0870/5525/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, позов Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна»(позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000330801 від 01 липня 2011 року та № 0000380801 від 01 липня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року, ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна»щодо підтвердження відомостей, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Перспектива», Товариства з обмеженою відповідальністю «Металскарб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт-марін», Приватного підприємства «Фрегат»за грудень 2010 року -лютий 2011 року, за результатами якої складено акт № 292/08-01/00186536 від 17 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000330801 від 01 липня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлену в податкових деклараціях за січень 2011 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, в розмірі 1 048 535,00 грн., та № 0000380801 від 01 липня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в деклараціях за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року на 1 048 535,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР), підпунктів 14.1.18, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198, статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ПК України), пункту 8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року № 244 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав того, що по ланцюгам постачання встановлено контрагентів ТОВ «НВО «Перспектива», ТОВ «Металскарб», ТОВ «Крафт-марін», ПП «Фрегат»або їх постачальників, у яких відсутні податкові зобов'язання, а також по яким виявлено факти умисного неподання податкових декларацій з податку на додану вартість та розбіжності в задекларованих податковому кредиті та податкових зобов'язаннях.

А тому, на думку відповідача, правочини, укладені між позивачем та ТОВ «НВО «Перспектива», ТОВ «Металскарб», ТОВ «Крафт-марін», ПП «Фрегат», не мають економічної ділової мети та не спричиняють реального настання юридичних наслідків, а лише спрямовані на отримання бюджетного відшкодування у спосіб, що суперечить вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Крім того, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період позивачем здійснювались господарські операції з придбання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування у ТОВ «Крафт-марін»і ПП «Фрегат», а також з придбання феросплавів у ТОВ «НВО «Перспектива»та феронікельхрому у ТОВ «Металскарб», фактичне виконання яких підтверджується актами виконаних робіт, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, що відповідачем не спростовується.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна»включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у контрагентів послуг та товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Також, судами встановлено, що на момент виписки на адресу позивача податкових накладних його контрагенти знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, про що мали відповідні Свідоцтва.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що доводи відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «НВО «Перспектива», ТОВ «Металскарб», ТОВ «Крафт-марін», ПП «Фрегат»правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

В свою чергу, порушення контрагентами, у тому числі по ланцюгам постачання, податкового законодавства не може призводити до нікчемності всіх угод до кінцевого отримувача послуг та товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відносини між попередніми постачальниками у ланцюгу постачання не позбавляють правового значення належним чином оформлених первинних документів та не впливають на реальність господарських операцій, вчинених між кінцевим отримувачем товарів та його безпосереднім контрагентом.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Аналогічні положення закріплені в пунктах 200.1 -200.4 статті 200 ПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги твердження відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР та підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по ланцюгам постачання, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР та пункт 180.1 статті 180 ПК України, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР та підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР та ПК України поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.