Ухвала

від 11.12.2012 по справі 2а-41075/09/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2012 року м. Київ К-29605/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року

у справі № 2а-41075/09/2070

за позовом Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Завод імені В.О.Малишева»(позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (відповідач), в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Максі-Маркетинг»за квітень 2008 року, складання акту перевірки № 232/41-019/14315629 від 04 лютого 2009 року та внесення змін в акт перевірки рішенням про розгляд заперечень № 2056/10/41-036 від 17 лютого 2009 року, а також скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000050841/0 від 20 лютого 2009 року, № 0000050841/1 від 20 березня 2009 року, № 0000050841/2 від 27 травня 2009 року, № 0000050841/3 від 13 серпня 2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року, адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ДП «Завод імені В.О.Малишева»з питань правових відносин з ТОВ «ПКФ «Максі-Маркетинг»за квітень 2008 року, за результатами якої складено акт № 232/41-019/19315629 від 04 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000050841/0 від 20 лютого 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 165 018,00 грн. (110 012,00 грн. -основний платіж, 55 006,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000050841/1 від 20 березня 2009 року, № 0000050841/2 від 27 травня 2009 року, № 0000050841/3 від 13 серпня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у ТОВ «ПКФ «Максі-Маркетинг»відповідно до умов договору № 354дп від 24 квітня 2008 року товарно-матеріальних цінностей, з огляду на його нікчемність.

Крім того, судами встановлено, що між ДП «Завод імені В.О.Малишева»в особі заступника генерального директора Белова Миколи Львовича та ТОВ «ПКФ «Максі-Маркетинг»в особі директора ОСОБА_5 укладеного договір № 354дп від 24 квітня 2008 року на поставку продукції, вказаної в специфікаціях до зазначеного договору.

Залишаючи адміністративний позов без задоволення, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Пунктом 1.6 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що актом перевірки є службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган, в свою чергу, не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

При цьому, слід зазначити, що оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, і'мя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок), визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 18 Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_5, від імені якого виписана податкова накладна № 120 від 30 квітня 2008 року, що стала підставою для формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в охоплений перевіркою період, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією акту про смерть № 238 від 06 лютого 2008 року.

Таким чином, виписану від імені ОСОБА_5 податкову накладну не можна вважати належно оформленим та підписаним повноважною особою звітним документом, який засвідчує факт придбання товарів, а тому віднесення відображеної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту є безпідставним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Завод імені В.О.Малишева» відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.