Ухвала

від 13.12.2012 по справі 2-а-10418/08/0470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2012 р. м. Київ К-34352/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Рибченко А.О., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової компанії "ОліЕкс" (далі -Товариство)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010

у справі № 2а-10418/08/0470

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська (далі -ДПІ),

за участю прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська,

про скасування актів індивідуальної дії.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача -Шляхової О.А., Волошина В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2008 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 06.10.2008 № 0010222302/0 та від 06.10.2008 № 0010232302/0.

Постановою названого суду від 26.08.2009 позов задоволено з мотивів його обґрунтованості.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з посиланням на безтоварний характер спірних операцій та відсутність у контрагента позивача права на складення податкових накладних з огляду на відсутність його реєстрації платником ПДВ.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, критеріями обліку витрат для цілей оподаткування є їх понесення у зв'язку з реальною економічною діяльністю, а також документальна підтвердженість.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, податкова накладна є документом, на підставі якого платником формується податковий кредит. Законодавчі вимоги щодо порядку складення податкової накладної стосуються не лише повноти заповнення її реквізитів, але і достовірності зазначених у ній відомостей. При цьому у разі складення податкової накладної особою, яка не зареєстрована платником ПДВ, така накладна не має сили первинного документа та не може слугувати підтвердженням формування податкового кредиту.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, оформлену актом від 25.09.2008 № 2575/23-2/32812650.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 15 829 651,60 грн. (у тому числі 8 037 094 грн. за основним платежем та 7 792 557,60 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 06.10.2008 № 0010222302/0, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8 144 512,50 грн. (у тому числі 5 429 675 грн. за основним платежем та 2 714 837,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цих донарахувань став висновок податкового органу про те, що Товариство при визначенні бази оподаткування податку на прибуток незаконно врахувало витрати на оплату товару (соняшнику) в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Степ-Форт»(далі -ПП ВКФ «Степ-Форт»), а також віднесло до податкового кредиту пред'явлені йому названим постачальником суми ПДВ у складі вартості поставленого товару.

Виключаючи вказані суми витрат та податкового кредиту з бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, податковий орган виходив з того, що:

ПП ВКФ «Степ-Форт»зареєстровано на підставну особу, яка заперечує свою участь у його фінансово-господарській діяльності;

названий постачальник відсутній за місцезнаходженням, до податкового органу не звітує; ПП ВКФ «Степ-Форт» взагалі не реєструвалося платником ПДВ;

названий постачальник не має матеріально-технічної бази (у тому числі складських приміщень, транспортних засобів тощо), а також необхідної чисельності працівників для провадження господарської діяльності;

докази транспортування товару, нібито поставленого ПП ВКФ «Степ-Форт»в адресу позивача, у матеріалах справи відсутні.

Апеляційним судом додатково було виявлено, що постановою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 15.04.2010 у кримінальній справ по обвинуваченню керівника та засновника ПП ВКФ «Степ-Форт»ОСОБА_3 встановлено, що зазначене підприємство було створено без наміру провадити реальну економічну або іншу підприємницьку діяльність, а виключно з метою протиправного переведення в готівку грошей.

Наведені обставини було об'єктивно розцінено апеляційним судом як свідчення необґрунтованості податкової вигоди Товариства, яка характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Апеляційний суд обґрунтовано кваліфікував відсутність реєстрації спірного постачальника платником ПДВ як об'єктивну обставину, що взагалі виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі складених ним податкових накладних.

При цьому апеляційний суд правомірно відхилив як неспроможні посилання позивача на те, що йому було невідомо про допущені його контрагентом порушення вимог податкового та іншого законодавства.

Адже хоча сам по собі факт порушення контрагентом платником своїх податкових зобов'язань не є доказом отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, однак платник повинен бути розумно обачливим та обережним при виборі контрагента. Свідченням такої обачливості є, зокрема, перевірка за допомогою загальнодоступних засобів наявності державної реєстрації постачальника, а також його реєстрації у податкових органах (чого Товариством зроблено не було).

До того ж, за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. Однак у розгляді цієї справи позивачем не наведено факторів, якими він керувався при виборі постачальника на відповідному ринку товарів.

Решта доводів платника, зокрема, щодо необ'єктивності висновків акта перевірки, не спростовують висновки апеляційного суду, викладені в оскаржуваній постанові, та, по суті, спрямовані на переоцінку прийнятих судом доказів та встановлених ним фактичних обставин справи, що є неприпустимим з огляду на вимоги частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інша ж оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

З огляду на відповідність наданої апеляційним судом правової оцінки обставин справи нормам матеріального права та установленим фактичних даним зі спору підстави для скасування оскаржуваного судового акта відсутні.

У зв'язку з реорганізацією ДПІ Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити відповідача у справі його правонаступником -державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська її правонаступником державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби України.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової компанії "ОліЕкс" залишити без задоволення.

3. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 у справі № 2а-10418/08/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:А.О. Рибченко Є.А. Усенко