Постанова

від 26.08.2009 по справі 2-а-10418/08/0470

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія статобліку - 2.11.1

Справа №2-а-10418/08/0470

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П

О С Т А Н О В А

Іменем

України

26 серпня

2009 року                                

м.Дніпропетровськ

Дніпропетровський окружний адміністративний

суд у складі колегії суддів:

головуючого

судді - Захарчук Н.В.

                суддів - Чабаненко С.В.

                     - Головко О.В.

при

секретарі - Михалевич І.М.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю

Торгово-промислової компанії «Оліекс» до Державної податкової інспекції у

Ленінському районі м.Дніпропетровська, за участю прокурора Ленінського району

м.Дніпропетровська, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №

0010222302/0 від 06.10.2008 р. та № 0010232302/0 від 06.10.2008 р.,

В

С Т А Н О В И В :

Товариство000

з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія «Оліекс» звернулось до

Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової

інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська за № 0010222302/0 від

06.10.2008 р. та № 0010232302/0 від 06.10.2008 р., якими визначено суму

податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість в сумі 8144512грн.

50коп. та з податку на прибуток в сумі 15829651грн. 60коп.

Представник

позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просить суд задовольнити

їх повністю, визнавши нечинними податкових повідомлень-рішень № 0010222302/0

від 06.10.2008 р. та № 0010232302/0 від 06.10.2008 р.

Представник

відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що в ході планової

перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого

законодавства за період з 01.01.07 р. по 30.06.08 р., за результатами якої було

складено акт № 2575/23-2/32812650 від 25.09.08 р., виявлені порушення норм

Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на

додану вартість» внаслідок недостовірних даних продавця - ПП «ВКФ Степ-Форт». А

саме, недостовірними є дані щодо індивідуального податкового номеру ПП «ВКФ

Степ-Форт», номеру свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість

та відомостей щодо його місцезнаходження.

Оскільки

керівник ПП «ВКФ Степ-Форт» в ході опитування пояснила, що не засновувала таке

підприємство, ніякого відношення до його фінансово-господарської

діяльності  не має, договорів, накладних

та інших документів від імені ПП «ВКФ Степ-Форт» не підписувала, таким чином,

відповідач вважає, що при отриманні від ПП «ВКФ Степ-Форт» податкових накладних

та віднесені згідно зазначених податкових накладних до податкового кредиту сум

податку на додану вартість, позивач діяла в порушення норм Закону України «Про

податок на додану вартість» та Закону України «Про бухгалтерський облік та

фінансову звітність в Україні», наслідком чого стало завищення податкового

кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1137946,67грн. - основний платіж

та 568973,34грн. - штрафні санкції

За таких

обставин, відповідач посилається на законодавчі підстави своїх дій, діяльність

в межах закону та наданих повноважень, а тому просить у задоволенні позовних

вимог відмовити.

29.01.2009

р. до суду надійшла заява прокурора Ленінського району м.Дніпропетровська про

вступ у справу в порядку ст.60 КАС України та ст.361 Закону України «Про

прокуратуру».

Прокурор

Ленінського району м.Дніпропетровська надав заперечення проти позову, які за

змістом та обґрунтуванням збігаються зі запереченнями відповідача по справі.

Суд,

вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, заслухавши пояснення

представників сторін, вважає необхідним задовольнити даний позов повністю з

наступних підстав.

Частиною 1

статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є

захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

осіб саме і лише у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку

державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відносини,

що склалися між Позивачем та Відповідачем є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту ст.ст.3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як

вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Ленінському

районі м.Дніпропетровська було проведено планову перевірку фізичної Товариства

з обмеженою відповідальністю Торгово-промислової компанії «Оліекс» з питань

дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з

01.01.07 р. по 30.06.08 р., за результатами якої складено акт від 25.09.08 р.

за № 2575/23-2/32812650.

На підставі

акту перевірки від 25.09.08 відповідачем 06.10.2008 р. були винесені:

- податкове повідомлення-рішення №

0010232302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку

на додану вартість в розмірі 8144520грн. 50коп., який складається з суми

5429675грн. 00коп. - основний платіж та 2714837грн. 50коп. - штрафні санкції;

- податкове повідомлення-рішення №

0010222302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку

на прибуток у розмірі 15829651грн. 60коп., в тому числі 8037094грн. 00коп. за

основним платежем та 7792557грн. 60коп. штрафні санкції.

Перевіркою

встановлено, що порушення п.п.5.3.9. п.5.1. ст.5 Закону України «Про

оподаткування прибутку підприємств» позивачем призвело до заниження податку на

прибуток за 2007 р. (наростаючим підсумком) у сумі 8037094грн. 00коп.

В результаті

порушення п.п.7.2.1., п.п.7.2.3., п.п.7.2.4. п.7.2., п.п.7.4.1., п.п.7.4.5.

п.7.4. ст.7 Закону України   «Про податок на додану вартість» занижено ПДВ

на суму 5429675грн. 00коп. та завищено залишок від'ємного значення з податку на

додану вартість у червні 2007 р. на суму 869386грн. 00коп.

Висновки

відповідача обґрунтовані тим, що в контрагента позивача ПП «ВКФ «Степ-Форт»

наявні ознаки фіктивності, що, в свою чергу, є підставою для визнання

правочинів нікчемними. Також, на момент перевірки відсутні певні первинні

документи на підтвердження відносин позивача з ПП «ВКФ «Степ-Форт» та відсутня

реєстрація останнього у якості платника ПДВ.

Вважаючи

таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, позивач звернувся за

захистом своїх прав та інтересів до суду.

В

обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28.11.2007 р. на підставі

постанови про проведення виїмки слідчим прокуратури Кіровського району

м.Дніпропетровська у TOB ТПК «Оліекс» вилучено первинні документи по

фінансово-господарським відносинам з ПП ВКФ «Степ-Форт» за період з 01.01.2007

р. по 28.11.2007 р., про що представники ДПІ у Ленінському районі були

повідомлені під час перевірки (том 1, а.с.26). Протокол виїмки з переліком

вилучених документів надавався для ознайомлення при перевірці.

    Крім того, у судовому засіданні знайшли

підтвердження доводи позивача, що зазначаючи про нікчемність правочину ДПІ у

Ленінському районі посилається на п.1 ст.203, п.1-2 ст.215, ст.228 Цивільного

кодексу України, при цьому вказуючи про «відсутність фактичних дій, спрямованих

на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про

відсутність наміру у ПП «ВКФ «Степ-Форт» створення правових наслідків. Тобто,

така угода носить фіктивний характер» (том 1, а.с.29, 30, 32).

Таким чином,

мова йде не про нікчемний, а про фіктивний правочин (який вчинено без наміру

створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, ст.234 ЦК

України).

А відповідно

до п.2. ст.234 ЦК України фіктивний правочин потребує визнання його недійсним в

судовому порядку.

Станом на

25.09.2008 р. (дата складання акту перевірки) правочин між ПП «ВКФ «Степ -

Форт» та TOB ТПК «Оліекс» не був визнаний недійсним в судовому порядку, більше

того не були визнані недійсними й установчі документи ПП «ВКФ «Степ-Форт».

Таким чином,

посилання ДПІ на фіктивність правочину і наявність ознак фіктивності в ПП «ВКФ

«Степ-Форт» є необгрунтованим і безпідставним. І, відповідно, наслідки повязані

з недійсністю правочину, наступити не можуть.

Також,

позивач вважає, що відповідачем не було враховано, що Підпунктом 7.2.1. пункту

7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обов'язок надати

покупцю податкову накладну покладений на платника податку. Закон не зобов'язує

покупця перевіряти достовірність зазначених у накладних даних, тому виходячи зі

змісту вищезгаданої норми, відповідальність за достовірність цих даних несе сам

продавець.

Обгрунтовуючи

свої вимоги, позивач вказує, що згідно із п.п. 7.2.6. пункту 7.2. статті 7

Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається

платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та

є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно

до п.п. 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану

вартість», датою виникнення права платника на податковий кредит вважається або

дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів

(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі

розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків,

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником

податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином,

на думку позивача, з дня коли TOB ТПК «Оліекс» отримало від ПП «ВКФ «Степ-Форт»

податкові накладні, які було заповнено у відповідності до вимог «Порядку

заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30

травня 1997 р. № 165 (далі - Порядок № 165), в нього   виникло право на податковий кредит.

Оскільки

згідно пункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону України   «Про податок на додану вартість» право на

нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно

особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9

Закону України «Про податок на додану вартість», ПП «ВКФ Степ-Форт» надало TOB

ТПК «Оліекс» копію свідоцтва платника податку на додану вартість. Тому, остання

не знала і не могла знати, що контрагент ПП «ВКП Степ-Форт» не зареєстрований

як платник податку на додану вартість.

Власне,

аналогічної позиції додержується і Державний комітет України   з

питань регуляторної політики та підприємництва (Лист від 27.03.2002 р. №

2-221/1761).

Проте,

відповідач, заперечуючи проти позову, вважає, що позивач мала змогу

ознайомитися на офіційному web-сайті Державної податкової адміністрації України

( www.sta.gov.ua ) з даними з Реєстру

платників податку на додану вартість, де оприлюднена та оновлюється інформація

стосовно даних з Реєстру платників податку на додану вартість із зазначенням

відповідних даних. У зв'язку з чим позивач мала можливість  отримати достовірну інформацію, що ПП «ВКФ

Степ - Форт» ніколи не було зареєстровано як платник податку на додану вартість

в порядку визначеному ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» та,

відповідно, ПП «ВКФ Степ - Форт» не присвоювався ні індивідуальний податковий

номер - 349743504038, ні видавалося Свідоцтво про реєстрацію платника податку

на додану вартість - 04034358, а також дізнатися, що ПП «ВКФ Степ -Форт» не є

платником податку на додану вартість та не має права на нарахування податку,

складання податкових накладних, а видані ПП «ВКФ Степ-Форт» вищезазначені

податкові накладні є недійсними.

Однак, у

судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що навіть на час

розгляду даної адміністративної справи на вказаному вище web-сайті ДПА України

не зазначена інформація про фіктивність ПП «ВКФ Степ-Форт», а також те, що

останній не є платником податку на додану вартість та не має права на

нарахування податку, складання податкових накладних.

Таким чином,

на теперішній час будь-яка фізична чи юридична особа може укласти відповідний

договір з ПП «ВКФ Степ-Форт».

Крім того, в

обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на правову позицію Вищого

адміністративного суду України.

Проте,

відповідачем при цьому не враховано, що зі змісту ухвали Вищого

адміністративного суду України від 28.05.2008 р. по справі за позовом ТОВ

«Інтер-Донбас» до Горлівської ОДПІ, копія якої наявна в матеріалах справи

(а.с.218-219), вбачається, що договір між ТОВ «Інтер-Донбас» (позивачем у даній

справі) та підприємством з надання послуг укладався вже після прийняття судом

рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ і виключення останнього з реєстру

платників ПДВ та в день проведення таких дій податковим органом.

Посилання

відповідача на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21.06.2007 р.

по справі за позовом ПП «СКС» до Жовтоводської ОДПІ, як на правову позицію

спору що розглядається, не можна враховувати як аналогію, оскільки спір має

дещо інший предмет. В зазначеній справі мова йде про відсутність обов'язкових

реквізитів в податковій накладній, наслідком чого стало порушення норм Закону

України «Про податок на додану вартість», тоді як в даній адміністративній

справі спір стосується анулювання свідоцтва платника ПДВ та виключення суб'єкта

господарювання з реєстру платників ПДВ.

Що

стосується посилання відповідача на постанову Вищого адміністративного суду

України від 12.02.2008 р., то в цьому випадку мова йде про навмисне ухилення

контрагентів позивача від сплати ПДВ до державного бюджету та взагалі, спір

розглядався з урахуванням специфіки Закону України «Про металобрухт». Проте,

слід зазначити, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем

і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового

кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до

податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару

(послуги).

Отже,

приведена відповідачем правова позиція Вищого адміністративного суду України

стосується дещо іншої категорії справ, зміст спорів суттєво різниться, а тому

не може розглядатися як аналогія в даній справі.

Крім того,

сам відповідач у своїх твердженнях зазначає, що позивач мала можливість

дізнатися про справжність або фіктивність реєстрації ПП «ВКФ Степ -Форт» як

платника податку на додану вартість, тобто це є правом позивача, а не

обов'язком.

Таким чином,

можна зробити висновок, що відповідач погоджується з відсутністю у позивача

обов'язку перевіряти справжність або фіктивність документів своїх контрагентів.

З

урахуванням викладеного, на момент виконання договору, платник податків не знав

і не міг знати про протиправний характер дії контрагента, а тому не

зобов'язаний нести будь-яку фінансову відповідальність за наслідками цього

договору.

Як

вбачається з матеріалів справи (том 3, а.с.8), відповідач шляхом системного

аналізу приписів Закону України «Про податок на додану вартість» дійшов

висновку про необхідність позивача нести відповідальність за дії свого

контрагента (ПП «ВКФ Степ -Форт»). Тобто цим підтверджує, що в законодавстві

України відсутні прямі посилання на таку відповідальність.

Але жодним

законодавчим актом України не передбачено фінансову відповідальність однієї

особи за протиправні дії іншої особи.

Крім того,

як додатковий аргумент своїх заперечень, відповідач зазначає, що під час

перевірки позивача, останнім  світлокопія

свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «ВКФ Степ-Форт» не надавалася,

про що зазначено на сторінці 29 акту перевірки № 2575/23-2/32812650 від

25.09.08 р.

Проте,

відповідачем ніяким чином не відображено чи вимагалася така копія свідоцтва

платника ПДВ ПП «ВКФ Степ-Форт» від позивача.

А як

вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, акт

перевірки № 2575/23-2/32812650 від 25.09.08 р. підписано позивачем зі

зауваженнями, які в подальшому були надані відповідачу. Тобто, позивач

початково не погоджувалася з доводами відповідача.

ДПІ у

Ленінському районі виходить з того, що фактично до Державного бюджету України

не надійшли суми ПДВ із сумнівних операцій за участю суб'єкта підприємницької

діяльності, державну реєстрацію якого скасовано у судовому порядку вже під час

розгляду даної адміністративної справи, а саме: 18.02.2009 р. Тому наполягає на

завищені позивачем суми бюджетного відшкодування.

Однак, при

розгляді даної справи суд виходить з наступного.

Відповідно

до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час

виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду

складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у

звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких

відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи

нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з

підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до

податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені

податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -

актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує

перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на

податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів

одного з контрагентів позивача, який видав податкові накладні, та фактичну

несплату податку до бюджету іншими його контрагентами є помилковим.

Верховний

Суд України у постанові від 13.01.2009 р. по справі № 21-1578во08 підтримує

таку позицію, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та

подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призводять до

недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до

моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення

видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Дніпропетровський

окружний адміністративний суд вважає за необхідне застосувати викладену позицію

при розгляді даної адміністративної справи, тим більше, що в даному випадку

постановою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18.02.2009 р., на

яку посилається відповідач як на основну умову для відмови позивачу у задоволенні

позовних вимог, лише визнано недійсним запис про державну реєстрацію ПП «ВКП

Степ-Форт» код ЄДРПОУ 34974354, реєстраційні та бухгалтерські документи

підприємства. Але не з моменту реєстрації, що, в свою чергу, не має наслідком

визнання недійсності всіх угод, укладених ПП «ВКП Степ-Форт» з моменту

реєстрації.

А тому,

постанова Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18.02.2009 р. не

має наслідку будь-якої відповідальності для TOB ТПК «Оліекс».

Крім того,

суд бере до уваги та вважає за необхідне зазначити той факт, що перевірка TOB

ТПК «Оліекс» була проведена ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська у 2008

році, а визнання недійсним запису про державну реєстрацію ПП «ВКП Степ-Форт»

код ЄДРПОУ 34974354, реєстраційних та бухгалтерських документів підприємства

відбулось у 2009 році та, навіть, вже після відкриття провадження в даній

адміністративній справі, а тому TOB ТПК «Оліекс» не знав та не могло знати

наперед про незаконність дій ПП «ВКП Степ-Форт», отже діяло відповідно до вимог

діючого законодавства України.

У п.1.3 ст.1

Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як

особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення

до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на

митну територію України.

Згідно з п.

10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах

"а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті,

відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум

податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно

до закону.

ДПІ,

ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про визнання нечинними яких заявлено

позов, разом з тим, не спростовує того факту, що позивач придбав товар у ході

операцій з контрагентом, про фіктивність якого йдеться.

Отже,

наведені в податкових накладних позивача відомості відповідають дійсності.

У разі

посилання б ДПІ на безтоварність операцій та підтвердження такого факту,

визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би

відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у

справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного

законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, факт отримання позивачем товару від ПП «ВКФ Степ-Форт» та

його фактична оплата знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Із

наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі

внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської

операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму

бюджетного відшкодування.

А наявність

у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової

накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата

продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення

податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

TOB ТПК

«Оліекс» створило валові витрати на підставі належно оформлених розрахункових,

платіжних та інших документів, обов'язковість ведення та збережння яких

передбачена правилами податкового обліку (пп. 5.3.9. Закону України «Про

прибуток»). Якщо заповнення податкової накладної регламентовано певними

вимогами, то форма та порядок оформлення інших прибуткових та видаткових

документів можуть бути передбачені будь-якими вимогами, але тільки не

«правилами податкового обліку», у п.2. ст.3 Закону «Про бухгалтерський облік і

фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова звітність повинна грутуватися

на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких

викладені в ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність

в Україні», слугуватимуть також підтвердженням виникнення і податкових подій.

Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних

правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати у своєму  обліку 

(бухгалтерському  і  податковому) 

факту здійснення господарської операції.

Застосування

фінансових санкцій за заниження ПДВ є по своїй суті

адміністративно-господарськими санкціями в розумінні ч.1 ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть  

застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Стаття 250

ГК України передбачає, адміністративно-господарські санкції можуть бути

застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення

порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом

встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської-діяльності,

крім випадків, передбачених законом.

За змістом

частин 4, 5 ст.11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та

зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що

підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є

докази на підтвердження зазначених фактів. Таким чином, суд дійшов висновку, що

поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для

ухвалення судового рішення.

Згідно ч. 3

ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності

суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи

прийняті(вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з

метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх

обставин, що мають значення для прийняття рішення(вчинення дії); 4)

безсторонньо(неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням

принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення(дія); 9) з урахуванням права особи на

участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного

строку.

Одним з

принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу

адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до

ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд

при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно

до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення

адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання

протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій

чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення, зобов'язання

відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і

захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері

публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно

до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72

цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім

переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та

об'єктивному дослідженні.  

Відповідно

до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень,

дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача-1,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

    Враховуючи, що позивачем обгрунтовано та

підтверджено належним чином вимоги, а відповідач не довів правомірність своїх

дій та прийнятого повідомлення-рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги

є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Відповідно

до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України повернути з

державного бюджету позивачу -   TOB ТПК «Оліекс» судові витрати у розмірі

3грн. 40коп., сплачені квитанцією № 20/16 від 14.10.2008 р.

Керуючись

ст.ст.94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П

О С Т А Н О В И В :

Адміністративний

позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислової компанії

«Оліекс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі

м.Дніпропетровська, за участю прокурора Ленінського району м.Дніпропетровська,

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0010222302/0 від

06.10.2008 р. та № 0010232302/0 від 06.10.2008 р. - задовольнити повністю

.

Визнати

нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у

Ленінському районі м.Дніпропетровська № 0010222302/0 від 06.10.2008 р. та №

0010232302/0 від 06.10.2008 р..

Стягнути з

Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю

Торгово-промислової компанії «Оліекс» (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Дачна,

100; код ЄДРПОУ 32812650) 3грн. 40коп. (три грн. 40коп.) судового збору.

Постанова

набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне

оскарження та апеляційної скарги, якщо вони були подані у встановлені строки. У

разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає

законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова

може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного

адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний

строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання

після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копій

відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Текст постанови у повному обсязі виготовлений 28.08.2009 р.

Головуючий суддя                                           Н.В.

Захарчук

Суддя                                                    С.В.

Чабаненко

Суддя                                                    О.В.

Головко