Постанова

від 30.11.2012 по справі 2а-12130/12/0170/23

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2012 р. 11:55 Справа №2а-12130/12/0170/23

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючої судді: Алексєєвої Т.В.,

при секретарі Ходус Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Декоста"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Калінчук К.В.

Обставини справи: Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Декоста" ) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання дій ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення з 28.09.2012 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» Код ЄДРПОУ 32727314 за квітень 2011 р. незаконними та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004622204 від 18.10.2012 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно здійснено перевірку позивача та необґрунтовано визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Позивач у судових засіданнях 21.11.12, 28.11.12 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, у судове засідання, яке відбулось 30.11.12 - не прибув, надав клопотання про розгляд справи без участі свого представника.

Відповідач у судовому засіданні 30.11.12 р. заперечував проти задоволення позовних вимоги з підстав, вказаних в запереченнях на позов.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Декоста» є юридичною особою, зареєстровано рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради АР Крим 23.07.2004 р., перебуває на обліку, як платник податків в ДПІ у місті Сімферополі АР Крим ДПС (а.с. 8-19).

ТОВ «Декоста» отримано поштою наказ № 2381 від 25.09.2012 р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» за квітень 2011 р. з 28.09.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт № 6859/22-3/33077206 від 05.10.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» ЄДРПОУ 33077206 з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» Код ЄДРПОУ 32727314 за квітень 2011 p., яким встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування у 2 кварталі 2011 р. на загальну суму 433 150 грн.

На підставі вказаного, 18 жовтня 2012 р. ДПІ в м. Сімферополі прийнято податкове повідомлення - рішення № 0004622204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 433150 (чотириста тридцять три тисячі сто п'ятдесят) грн.

Вивчивши питання щодо правомірності позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Декоста» та ПП «Фрутлайн» було укладено договір купівлі-продажу № 36 від 02.11.2009 p., на підставі якого було поставлено фрукти та овочі зокрема у квітні 2011 р. відповідно до накладних №218 від 29.04.2011р, №216 від 29.04.2011 р., № 119 від 19.04.2011 p., № 118 від 18.04.2011 p., № 160 від 22.04.2011 р. та № 220 від 09.04.2011 р. на загальну суму 2 260 290,28 грн.

На підтвердження поставок, ПП «Фрутлайн» були видані також відповідні податкові накладні (т.1. а.с. 66-71).

Товар було доставлено на замовлення ТОВ «Декоста» перевізником ФОП ОСОБА_2 на мовах відповідно до договору про перевезення вантажу № б/н від 28.03.2011 р. на склади ТОВ «Декоста» у м. Дніпропетровськ та м. Кривий Ріг.

Постачання товарів підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 75-84).

Отриманий у квітні 2011 р. від ПП «Фрутлайн» товар було оплачено, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Фрукти було продано контрагентам ТОВ «Декоста» у квітні та травні 2011 р. на умовах відповідно до укладених з покупцями договорів поставки.

Постачання за відповідними договорами підтверджується відповідними накладними.

Судом встановлено, що доставка товару покупцям ТОВ «Декоста» здійснювалась власними автомобілями.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом МФ України № 88 від 24.05.1995, встановлено такі вимоги до первинних документів:

«Первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції і її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватися з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм ».

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо підстав формування витрат, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також, суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Відтак, первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції з ПП «Фрутлайн» та подальше використання в господарський діяльності товарів отриманих від ПП «Фрутлайн».

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагентів позивача на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим вони не булі не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 626 ЦКУ встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 ЦКУ підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для прийняття відповідного рішення необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, яка вчиняється і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Передбачені статтею 208 ГК та 228 ЦК України наслідки можуть бути застосовані лише до угоди, яка дійсно відбулася. Безтоварна угода не може породжувати прав та обов'язків між сторонами, а тому до такої угоди неможливо застосувати наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

Однак, суд вважає, що висновки відповідача про безтоварність угод не відповідають матеріалам справи, так як відповідач документально підтвердив реальність здійснених господарських операцій.

З'ясувавши обставини спірних правовідносин і перевіривши їх відповідними доказами, суд відзначає помилковість судження суб'єкта владних повноважень про відсутність реальності господарських операцій за спірними правочинами Позивача.

З огляду на викладене вище, суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС №0004622204 від 18.10.2012 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання протиправними дій ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» за квітень 20111 р. з 28.09.2012 р. суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями ст. 79 Податкового кодексу передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно до положень ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом; платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; . платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження; розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків; платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Як зазначає позивач, наказ на проведення перевірки № 2381 від 25.09.2012 р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» за квітень 2011 р. з 28.09.2012 р. отримано ТОВ «Декоста» поштою лише 29.09.2012 p., в той час, проведення перевірки розпочато з 28.09.2012 р.

Проте, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке свідчить про вручення повідомлення про проведення перевірки 28.09.12 р. (т.2 а.с. 130)

Тобто, податковим органом було повідомлено, позивача про проведення перевірки до її початку.

Судом встановлено, що відповідач діяв на підставі наказу № 2381 від 25.09.2012 р. та повідомлення про проведення перевірки №913/22-3 від 26.09.12 р., які отримані відповідачем 28.09.12 р., які позивачем не оскаржені у судовому порядку, а тому суд не вбачає порушень прав позивача в частині здійснення позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» за квітень 2011 р.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Частиною 3 статті 94 КАС України встановлено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В судовому засіданні 30.11.2012 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови, постанову складено в повному обсязі 04.12.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Декоста" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС №0004622204 від 18.10.2012 р.

3. В інший частині позовних вимог - відмовити

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Декоста» 2113,81 грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Алексєєва Т.В.