Ухвала

від 21.03.2013 по справі 2а-12130/12/0170/23

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12130/12/0170/23

21.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Алексєєва Т.В. ) від 30.11.12 у справі № 2а-12130/12/0170/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Декоста" (вул. Гагаріна/Набережна 9/91,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95026)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання незаконними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Декоста" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання дій ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення з 28.09.2012 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» Код ЄДРПОУ 32727314 за квітень 2011 р. незаконними та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004622204 від 18.10.2012 р.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.11.12 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Декоста - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сімферополі АРК Державної податкової служби № 0004622204 від 18.10.2012 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.11.2012 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Декоста» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» за квітень 2011 р. з 28.09.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт № 6859/22-3/33077206 від 05.10.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декоста» ЄДРПОУ 33077206 з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Фрутлайн» Код ЄДРПОУ 32727314 за квітень 2011 p., яким встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування у 2 кварталі 2011 р. на загальну суму 433 150 грн.

На підставі акту перевірки, 18 жовтня 2012 р. ДПІ в м. Сімферополі прийнято податкове повідомлення - рішення № 0004622204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 433150 (чотириста тридцять три тисячі сто п'ятдесят) грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток у 2 кварталі 2011 р. на загальну суму 433 150 грн. є безпідставним та необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Декоста» та ПП «Фрутлайн» було укладено договір купівлі-продажу № 36 від 02.11.2009 p., на підставі якого було поставлено фрукти та овочі зокрема у квітні 2011 р. відповідно до накладних №218 від 29.04.2011р, №216 від 29.04.2011 р., № 119 від 19.04.2011 p., № 118 від 18.04.2011 p., № 160 від 22.04.2011 р. та № 220 від 09.04.2011 р. на загальну суму 2 260 290,28 грн.

На підтвердження поставок, ПП «Фрутлайн» були видані також відповідні податкові накладні.

Товар було доставлено на замовлення ТОВ «Декоста» перевізником ФОП ОСОБА_3 на умовах відповідно до договору про перевезення вантажу № б/н від 28.03.2011 р. на склади ТОВ «Декоста» у м. Дніпропетровськ та м. Кривий Ріг.

Колегією суддів безперечно встановлено, що постачання товарів підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними, отриманий у квітні 2011 р. від ПП «Фрутлайн» товар було оплачено позивачем, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Фрукти було продано контрагентам ТОВ «Декоста» у квітні та травні 2011 р. на умовах відповідно до укладених з покупцями договорів поставки, що підтверджується відповідними накладними.

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно і статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Слід зазначити, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також, суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вірно зазначив про достатність у позивача підстав для формування витрат на підставі наявних у нього первинних бухгалтерських документів, оскільки законодавством прямо не визначені конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат.

Разом з тим, первинними документами позивача підтверджується здійснення господарських операції з ПП «Фрутлайн» та подальше використання в господарський діяльності товарів отриманих від ПП «Фрутлайн».

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі статтею 11 ЦКУ підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод,

передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, яка вчиняється і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Слід зазначити, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Також судова колегія зазначає, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Крім того, колегія суддів зазначає, що акт перевірки не є ти документом, який визнає правочин нікчемним, а податковий орган не є таким, до повноважень якого відноситься визнання угод недійсними.

Передбачені статтею 208 ГК та 228 ЦК України наслідки можуть бути застосовані лише до угоди, яка дійсно відбулася. Безтоварна угода не може породжувати прав та обов'язків між сторонами, а тому до такої угоди неможливо застосувати наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача про безтоварність угод не відповідають матеріалам справи, так як відповідач документально підтвердив реальність здійснених господарських операцій, а судження відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій за спірними правочинами позивача є помилковими.

Отже суд першої інстанції вірно визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС №0004622204 від 18.10.2012 р., повно з'ясувавши обставини справи та правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідач, звернувшись з апеляційною скаргою оскаржує судове рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого ним 18.10ю2012 р.

Позивач з апеляційною скаргою щодо відмови йому у задоволенні позову про визнання дій незаконними не звертався, що свідчить про його згоду з таким рішенням суду, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду судового рішення в цій частині позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.11.12 у справі № 2а-12130/12/0170/23 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна