Постанова

від 18.12.2012 по справі 2а-13215/12/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2012 р. (о 17:12) Справа №2а-13215/12/0170/15

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Кисельової А.Є., представників сторін:

від позивача - Мінгальова Л,І., Круть В.В.,

від відповідача - Коверко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс"

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0001721502 від 5 листопада 2012 р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27956,34 гривень - за основним платежем та 6989,09 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, винесене на підставі акту позапланової документальної невиїзної перевірки №1834/15-02/32503043.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування позивачем податкового кредиту у зв'язку з тим, що операції з поставки товарів Приватним підприємством «Комманд» мають ознаки «нікчемних», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, не ґрунтується на нормах податкового законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання товарів у ПП «Комманд» має реальний характер, рух товарів від продавця до покупця, доставка товару та подальше його використання у господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.11.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Представники позивача в судовому засіданні 18.12.2012 року наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надали пояснення по суті спору. Відповідач у судовому засіданні 18.12.2012 року проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Враховуючи обмежені строки розгляду справи та процесуальний обов'язок відповідача надати суду всі матеріали, які можуть бути використані судом в якості доказів, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у справі документами.

Заслухав пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" є юридичною особою, ідентифікаційний код 32503043.

Відповідно до свідоцтва № 100168250 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, вирощування зернових та технічних культур (КВЕД 01.11.0), надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту (КВЕД 01.41.0).

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, ТОВ "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" з питань взаємовідносин, зокрема, з ПП «Комманд» за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1., 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1, ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.01.2010р. № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження суми ПДВ, яка у поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника по податковим деклараціям (скороченим) спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства з податку на додану вартість у сумі 27956,34 грн., у т.ч. за серпень 2011 р. - 21289,67 грн., за вересень 2011 р. - 6666,67 грн.

За результатами перевірки складено акт від 18.10.2012 року №1834/15-02/32503043.

На підставі вказаного акту контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 00017221502 від 5 листопада 2012 р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34945,43 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 34945,43 грн.

В Акті перевірки ДПІ встановлено заниження на 34945,43 грн. суми ПДВ, яка розрахована ТОВ "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" за скороченою декларацією за серпень 2011 р. та вересень 2011 р. (ряд.23 скороченої Декларації з ПДВ) та залишена у власному розпорядженні для цільового використання відповідно до п. 209.2. ст. 209 Податкового кодексу України.

Вказане заниження ПДВ за скороченою декларацією за серпень 2011 р. та вересень 2011 р. на 34945,43 грн. розраховане податковим органом, як результат порушення ТОВ "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1., 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1, ст. 201 Податкового Кодексу України при формуванні податкового кредиту в сумі 34945,43 грн. за період серпень 2011 р. та вересень 2011 р., у т.ч.: за серпень 2011 р. - 21289,67 грн., за вересень 2011 р. - 6666,67 грн.

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 34945,43 грн. та встановлено наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення - рішення, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до податкових декларацій з ПДВ, наданих позивачем до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби, платником податку задекларований податковий кредит у серпні 2011р. у розмірі 21289,67 грн. та у вересні 2011р. у розмірі 6666,67 грн. по операціям з придбання товару у ПП «Комманд». Загальна сума задекларованого податкового кредиту по операціям з ПП «Комманд» у серпні-вересні 2011р. складає 27956,34 грн.

За даними перевірки податковим органом зі складу податкового кредиту була виключена сума у розмірі 27956,34 грн. по операціям з придбання товару у ПП «Комманд», у зв'язку з чим, збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на підставі п.123.2. ст. 123 Податкового кодексу України, якою встановлена відповідальність за нецільове використання суми, що не сплачена в бюджет внаслідок використання податкової пільги.

Підставою для виключення цієї суми зі складу податкового кредиту є визнання податковим органом нікчемними угоди між позивачем та його постачальником, оскільки за результатом перевірки операції з поставки товару ПП «Комманд» позивачу, вказані операції мають ознаки «нікчемних», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, що, на думку податкового органу, вказує на неправомірність формування ТОВ "Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс" податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з придбання товару у ПП «Комманд» у серпні-вересні 2011р.

Разом з тим, матеріали справи спростовують доводи податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту за операціями з ПП «Комманд» у серпні-вересні 2011р.

Перевіряючи товарність господарської операції між позивачем та ПП «Комманд», судом встановлено наступне. Так, 03 серпня 2011р. та 09 серпня 2011р. між ПП «Комманд» (Постачальник) та ТОВ «Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство «Агро-комплекс» (Покупець) були укладені договори поставки №03/08 та №09/08, відповідно до яких Постачальник передає у власність Покупця засоби захисту рослин відповідно до накладних, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити засоби захисту рослин відповідно до цін, які вказані в рахунках-фактурах Постачальника. Поставка товару здійснюється за рахунок Постачальника за згодою сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов договорів поставки №03/08 та №09/08 ПП «Комманд» у серпні-вересні 2011р. поставило на адресу позивача товар, що підтверджується наступними документами:

- у серпні 2011р.: видаткова накладна № га-1581 від 03.08.2011р. та акт прийому-передачі від 03.08.2011р. на загальну суму 62500,00 грн., у тому числі ПДВ - 10416,67 грн., видаткова накладна №б/н від 15.08.2011р. та акт прийому-передачі від 15.08.2011р. на загальну суму 12000,00 грн., у тому числі ПДВ - 2000,00 грн., видаткова накладна № 1673 від 22.08.2011р. та акт прийому-передачі від 22.08.2011р. на загальну суму 53238,00 грн., у тому числі ПДВ - 8873,00 грн.

- у вересні 2011р.: видаткова накладна № 1766 від 01.09.2011р. та акт прийому-передачі від 01.09.2011р. на загальну суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн.

Таким чином, у серпні-вересні 2011р. позивачем у ПП «Комманд» було придбано засобів з захисту рослин на загальну суму 167738 грн., в тому числі ПДВ 27956,34 грн.

Позивачем сплачена вартість отриманого товару, що підтверджується виписками банку по рахунку за 03.08.2011 р. у сумі 62500 грн. в т.ч. ПДВ 10416,67 грн., 15.08.2011 р. - 12000 грн., у т.ч. ПДВ - 2000,00 грн., 23.08.2011 р. - 53238,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8873,00 грн., 01.09.2011 р. - 40000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6666,67 грн.

У бухгалтерському обліку позивача господарські операції з придбання товарів в сумі 167738 грн. в повному обсязі відображені в регістрах бухгалтерського обліку за період серпень-вересень 2011 р. за кредитом субрахунку №631 «Розрахунки з постачальниками» в кореспонденції з дебетом субрахунків: №208 «матеріали сільськогосподарського призначення» в сумі 139781,66 грн.; №64 «Розрахунки за податками й платежами» в сумі 27956,34 грн.

По факту отримання вказаних матеріальних цінностей /перерахунку грошових коштів постачальнику ПП «Комманд» позивачу були виписані податкові накладні на загальну суму 167738 грн., в тому числі ПДВ 27956,34 грн., а саме: № 1581 від 03.08.2011р. на загальну суму 62500,00 грн., у тому числі ПДВ - 10416,67 грн., №105 від 15.08.2011р. на загальну суму 12000,00 грн., у тому числі ПДВ - 2000,00 грн., №142 від 22.08.2011р. на загальну суму 53238,00 грн., у тому числі ПДВ - 8873,00 грн., №6 від 01.09.2011р. на загальну суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн.

Вказані податкові накладні отримані позивачем у серпні-вересні 2011 року та включені до реєстру податкових накладних за серпень-вересень 2011 року.

У зв'язку з чим, по даті списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/по даті отримання платником податків товарів, що підтверджено податковою накладною, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредит у серпні-вересні 2011 року - сума ПДВ - 27956,34 грн. Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані товари та сплачена їх вартість, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.

Судом встановлено, що постачальник - ПП «Комманд» відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Судом встановлено, що податкові накладні, які стала підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді серпня-вересня 2011 року по взаємовідносинам з ПП «Комманд» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем були виключені суми, які надають право формування податкового кредиту, в загальному розмірі 27956,34 грн., що відповідає вимогам п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи також вбачається, що отримані товари були оприбутковані та використані позивачем у господарської діяльності, що підтверджується наступним.

Судом встановлено, що позивачем у період серпень - вересень 2011р. від ПП «Комманд» були отримані засоби захисту рослин.

Відповідно до свідоцтва № 100168250 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, вирощування зернових та технічних культур (КВЕД 01.11.0), надання послуг у рослинництві; облаштування ландшафту (КВЕД 01.41.0).

Як вбачається з довідки Первомайського сільського голови Єкімова М.Г. на території Первомайської сільської ради в оренді ТОВ «Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство «Агро-комплекс» знаходиться 950,302 га сільськогосподарських угідь.

Таким чином, позивач мав матеріальні ресурси, а саме сільськогосподарські угіддя, для використання засобів захисту рослин, а саме мінеральних, органічних добрив та гербіцидів у власній господарський діяльності, які були придбані у серпні - вересні 2011р. у ПП «Комманд».

З матеріалів справи також вбачається, що постачальник позивача - ПП «Комманд» має Ліцензію №564149 на оптову торгівлю пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин), видану Міністерством аграрної політики України 25.08.2010 р. Отже постачальник позивача мав право на реалізацію пестицидів та агрохімікатів, які були придбані позивачем.

Факт використання позивачем засобів захисту рослин, отриманих від ПП «Комманд», підтверджується актами використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів № 16, 17, 20 та 21, які були надані позивачем під час розгляду справи.

Суд також вважає за необхідне зазначити, законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Крім того, згідно умов договорів, поставка товару здійснюється постачальником.

Зазначена позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

А відтак, матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарської операції; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів і послуг та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні правочину з контрагентом позивача.

Таким чином, отримання товару, за операцією з придбання яких позивач у серпні-вересні 2011 р. нарахував податковий кредит у сумі 27596,34 грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

А відтак ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товару та його використання в господарської діяльності позивача від контрагента ПП «Комманд».

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладеного позивачем з ПП «Комманд» правочину, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку ПП «Комманд» та позивачем була вчинена господарська операція щодо придбання товарів. Матеріали справи підтверджують отримання товарів для подальшого використання в межах господарської діяльності позивача. Оплата за договорами була здійсненна позивачем у повному обсязі.

Вказана господарська операція призвела до зміни в структурі активів та зобов'язання платника податків.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаного договору, укладеного позивачем з контрагентом, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні заперечення відповідача на позов, не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не надано.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ПП «Комманд» правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання товару від ПП «Комманд», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи, суд зауважує, що матеріали кримінальної справи, використані податковим органом під час перевірки, не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та ПП «Комманд» (зокрема доказів отримання вказаного товару від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товару саме від ПП «Комманд» та його використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою збільшення грошових зобов'язань за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 34945,43 грн. по операціям з ПП «Комманд» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 18.12.2012 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 24.12.2012 року

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0001721502 від 05.11.2012 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Агро-комплекс» (ЄДРПОУ 32503043) судові витрати у сумі 349,46 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.