Постанова

від 20.12.2012 по справі 2а-12639/12/0170/9

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2012 р. о 14:52 Справа №2а-12639/12/0170/9

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛК "Укрліфт"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008172204 від 29.10.12р.

Представники сторін:

представник позивача - Молочко Ю.О., довіреність № 30/11 від 06.11.12р.;

представник відповідача - Жукова О.М., довіреність № 55/10-0 від 31.07.12р.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛК "Укрліфт" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008172204 від 29.10.12р.

Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірного податкового повідомлення-рішення. Позивач зазначає, що під час взаємостосунків ТОВ «СЛК «УКРЛІФТ» із ПП «СОТА-СМАК» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Також позивач зазначає, що ним отримано від ПП «СОТА-СМАК» товари та послуги, між ТОВ «СЛК «УКРЛІФТ» та ПП «СОТА-СМАК» проведені розрахунки, тому підстави для нарахування податкового зобов'язання з підстав, вказаних в акті перевірки, не узгоджуються з вимогами чинного податкового законодавства України та фактичними обставинами справи.

У судовому засіданні, що відбулося 20.12.12р., представник позивача наполягав на задоволенні адміністративного позову, відповідач заперечував проти позову з підстав, що викладені у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що згідно із наказом ДПІ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 25.09.2012р. №2385 на підставі п.п. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20 розділу 1, п. п. 78.1.1, п. 78.1, ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з

ПП «Сота-Смак» (ЄДПОУ 36929550) у жовтні 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом № 11.10.2012р. № 7378/22-3/35228217.

Згідно із висновками вищенаведеного акту встановлено порушення позивачем п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток за 2-4 квартал 2011р. у сумі 94300,00грн.

Відповідачем у акті було зазначено, що за період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р. ТОВ «СЛК «Укрліфт» задекларовано витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 9306652 грн.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р. з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Сота-Смак» (ЄДПОУ 36929550) у жовтні 2011р. встановлено їх завищення на 410000 грн. у жовтні 2011р.

За період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р. ТОВ «СЛК «Укрліфт» задекларовано податок на прибуток у сумі 17004 грн.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.10.2011р. по 31.12.2011р. по взаємовідносинам з ПП «Сота-Смак» (ЄДПОУ - 36929550) встановлено його заниження за у жовтень 2011р на суму 94300грн.

У вищенаведеному акті також зазначено, що відповідачем було надіслано запит від 20.12.2011р. № 11794/7/23-4, до ДПІ у Личаківському р-ні м. Львова, щодо проведення зустрічної звірки ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550) по взаємовідносинах з ТОВ «СЛК «Укрліфт» (ЄДРПОУ 35228217). 27.12.2011р. №30330/7/23-4 була отримана відповідь від ДПІ у Личаківському р-ні м. Львова про неможливість провести зустрічну звірку ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550) з питання взаємовідносин з ТОВ «СЛК «Укрліфт» (ЄДРПОУ 35228217) за жовтень 2011 р. В отриманій інформації від ДПІ в Личаківському р-ні м. Лівова зазначено наступне:

ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550) має стан 9 «Направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням», також було повідомлено про те, що згідно з листом ДПА у Лівівській області від 12.12.2011 р. №32772/7/20-308/309 ПП «Сота-Смак» визначено «податковою ямою». Кількість працюючих складає 1 особа.

Відповідно до наданої інформації ТОВ «СЛК «Укрліфт» (ЄДРПОУ 35228217) взаємовідносини з ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550) були здійснені на підставі наступного договору постачання: №410/11 від 04.10.11 року, предмет договору - реалізація 1 ліфту пасажирського в/п 630 кг. До перевірки були надані документи стосовно операцій між ТОВ «СЛК «Укрліфт» (ЄДРПОУ 35228217) та ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550), а саме:

ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550) надало ТОВ «СЛК «Укрліфт» (ЄДРПОУ 35228217) податкові накладні №41 від 31.10.2011 р., номенклатура - ліфт пасажирський в/п 630 кг., загальна сума 492000,00 грн., сума ПДВ - 82000,00 грн. Також ПП «Сота-Смак» (ЄДРПОУ - 36929550) надало ТОВ «СЛК «Укрліфт» (ЄДРПОУ 35228217) видаткову накладну: №41 від 31.10.2011 р., номенклатура - ліфт пасажирський в/п 630 кг., загальна сума 492000,00 грн., сума ПДВ - 82000,00 грн.

У вищенаведеному акті зазначено, що документального підтвердження транспортування товарів та руху товару по матеріальних рахунках складського обліку до перевірки не надано. До перевірки не надані документи, щодо сплати за отриманий товар. Виходячи з наведеного відповідач дійшов до висновку, що взаємовідносини між ПП «Сота-Смак» та ТОВ «СЛК «Укрліфт» за жовтень 2011р. є нікчемними.

Згідно зі статтею 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Пунктом 54.3 ст.54 ПК встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: 54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; 54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

На підставі вищенаведеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0008172204 від 29.10.12р., яким донараховано позивачу податок на прибуток за 2-4 квартал 2011р. у сумі 94300,00грн.

Вирішуючи питання про законність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто позивач та його контрагенти мають право вільного вибору як контрагента по угоді, так і виду та якості товарів, що ними придбаваються, а також право вільного вибору наступного розпорядження придбаним товаром - продати його іншим особам, використовувати у власній виробничій діяльності и таке інше.

У відповідності з частинами 1 та 2 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1 ст.207 ГК України).

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом (ст.208 ГК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до зазначених частин 1-3, 5 і 6 статті 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що відповідачем при проведенні перевірки не було враховано частину 1 статті 204 ЦК України, тобто не враховано презумпцію

правомірності. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність,

встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були

відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного

податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка

надається в передбаченому законодавством порядку. Такої ж самої позиції притримується Вищий адміністративний суд України, зокрема в постанові від 14 листопада 2012 року по справі №К/9991/50772/12.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від

06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності

правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може

пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В

цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність

правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину

може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину

недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності

рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину

(договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

З вищенаведеного вбачається, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з частинами 1 та 2 ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідачем не надано доказів до суду для підтвердження фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Сота-Смак» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Вищий адміністративний суд України в постанові від 14 листопада 2012 року по справі №К/9991/50772/12 за означає, що інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Судом з'ясовано, що між позивачем та ПП «СОТА-СМАК» укладено договір поставки №410/11 від 04.10.2011р.

У зв'язку з поставкою товару ПП «СОТА-СМАК» виписало покупцю ТОВ «СЛК «Укрліфт» податкову накладну №41 від 31.10.2011р. на 492000,00грн. (в т.ч. ПДВ 82000,00грн.).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки не містить жодного посилання відповідача на встановлення порушень позивачем вимог вищевказаних норм. Лише зазначення, без відповідних доказів, про відсутність контрагента позивача за адресою місцезнаходження.

Вищенаведена податкова накладна містить всі необхідні реквізити згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969.

Суд звертає увагу на те, що постачальник, ПП «СОТА-СМАК» у спірний період був зареєстрований як платник ПДВ і мав право виписки податкових накладних, в яких правомірно вносилися відомості про місцезнаходження юридичної особи, вказані в ЄДРПОУ.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження висновку про те, що до ЄДРПОУ було внесено відомості про відсутність ПП «СОТА-СМАК» за зареєстрованим місцезнаходженням під час виписки вищенаведеної накладної.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що позивачем отримано від ПП «СОТА-СМАК» товари та послуги, проведені розрахунки, тому підстави для нарахування податкового зобов'язання, що вказані в акті перевірки, не узгоджуються з вимогами чинного податкового законодавства України та фактичними обставинами справи.

Відповідно до п.п.187.1.а п. 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема, дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Відповідно до п. 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з пп. 14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та ін. цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання та ін.

Згідно з п. 138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 14.1.27. пп. 14.1. ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такого платника податків.

З системного аналізу даних правових норм вбачається, що до складу валових витрат, платник має право віднести тільки ті витрати, які підтверджені первинними документами витрачених сум (платіжними документами) та тільки ті витрати, за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. Тобто, до валових витрат звітного періоду включаються не всі підряд видатки, а тільки та їх частина, яка прямо відповідає цьому доходу.

Як вбачається із доданих матеріалів до даної позовної заяви, позивач не включав до складу валових витрат свої господарські операції з ПП «СОТА-СМАК».

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушення ч.2 ст. 71 КАС України, відповідач не довів суду порушення позивачем п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, тобто завищення втрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011р. по взаємовідносинам з ПП «Сота-Смак» (ЄДПОУ - 36929550) у жовтні 2011р. у сумі 410000 грн., а як наслідок не довів правомірність спірного рішення.

При таких обставинах позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час судового засідання, яке відбулось 20.12.2012р., оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24.12.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 94,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0008172204 від 29.10.12р., яким Товариству з обмеженою відповідальністю "СЛК "Укрліфт" донараховано податок на прибуток за 2-4 квартал 2011р. у сумі 94300,00грн.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 943,00грн. із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛК "Укрліфт" .

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.