Рішення

від 06.03.2012 по справі 5006/29/3/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.03.12 р. Справа № 5006/29/3/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор», м.Донецьк

до Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», смт.Салькове, Кіровоградська область

до Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп», м.Донецьк

про: стягнення солідарно з відповідачів пеню у сумі 27 627,14грн.

та за зустрічною позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп», м.Донецьк

до Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», смт.Салькове, Кіровоградська область

до Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор», м.Донецьк

про: визнання договору поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р. та договору №15/12-2010 від 15.12.2010р. недійсним.

за участю уповноважених представників:

від позивача (за первісним позовом): Нежигай І.О. (за довіреністю);

від відповідача 1 (за первісним позовом): Скубченко І.О. (за довіреністю);

від відповідача 2 (за первісним позовом):Балтуцька О.М. (за довіреністю);

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.02.2012р. по 21.02.2012. та з 21.02.2012р. по 06.03.2012р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Щебнор», м.Донецьк (далі - Позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», смт.Салькове, Кіровоградська область (далі - Відповідач 1 за первісним позовом) Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп», м.Донецьк (далі - Відповідач 2 за первісним позовом) про стягнення солідарно з відповідачів пеню у сумі 27 627,14грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач (за первісним позовом) посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р. , щодо оплати за поставлений товар, як наслідок, виникнення у останнього обов'язку зі сплати штрафних санкцій.

На підтвердження вказаних обставин Позивач (за первісним позовом) надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р., специфікації до договору, додаткової угоди до договору, видаткових накладних, податкових накладних, виписок з банківського рахунку з доказами здійснення передплати за товар, договору поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р., листа, правоустановчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор».

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 530, 543, 553, 554, 610, 611 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 15, 54 Господарського процесуального кодексу України.

03.02.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Загіп» в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справі по суті звернулося до суду з зустрічною позовною заявою до Відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», до Відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор», про:

- встановлення факту нікчемності договору поставки №15/12-2010 від 15.12.2010 року, укладеного між ТОВ «Чарнокіт» та ТОВ «Щебнор»;

- визнання недійсним договору №15/12-2010 року, який укладено між ТОВ «Чарнокіт» та ТОВ «Щебнор»;

- визнання договору поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р., укладеного між ТОВ «Загіп» та ТОВ «Щебнор» недійсним та таким, що не підлягає виконанню внаслідок недійсності договору поставки №15/12-2010 від 15.12.2010 року, укладеного між ТОВ «Чарнокіт» та ТОВ «Щебнор»;

В обґрунтування зустрічного позову Позивач (за зустрічним позовом) посилається, що Договір поставки №15/12-2010 від 15.12.2010 року є таким, що має ознаки нікчемності, бо є укладеним без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та таким, що суперечить чинному законодавству України, у зв'язку з чим вказаний правочин підлягає визнанню недійсним.

На підтвердження вказаних обставин Позивач (за зустрічним позовом) надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р., договору поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р., специфікації №1 до договору, додаткової угоди до договору, правоустановчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп».

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 203, 215, 216, 228, 234, ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 15, 60 Господарського процесуального кодексу України.

14.02.2012р. Позивачем (за первісним позовом) надано через канцелярію суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому проти зустрічних позовних вимог заперечує, з наступних підстав. Позивач за зустрічною позовною заявою, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Товариство з обмеженою відповідальністю «Загіп», всупереч, встановленим законом вимогам, не наводить жодного обґрунтування своєму твердженню про відсутність у відповідачів за зустрічним позовом наміру створити юридичні наслідки за спірним правочином. Отже, у разі якщо правочин є виконаним сторонами, то такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, бо правові наслідки за виконаним правочином є такими, що настали, а наслідки за фіктивним правочином (чи правочином укладеним без наміру створити юридичні наслідки) ні в якому разі не можуть настати, бо головна ознака таких правочинів є відсутність спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Всупереч твердженням Товариство з обмеженою відповідальністю «Загіп», про начебто, фіктивність спірного договору поставки, обставини справи свідчать не тільки про наявність наміру сторін створювати юридичні наслідки за спірним договором, а навіть про виконання спірного договору поставки та про настання відповідних юридичних наслідків за цими договорами.

14.02.2012р. Відповідачем 1 (за первісним позовом) через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву в якому проти первісних вимог заперечує з наступних підстав. Строк оплати товару визначено п.3.1 Договору №15/12-2010 (з врахуванням змін внесених Додатковою угодою №1 від 16.12.2010р.) в 3-х місячний строк з моменту передачі товару покупцю. Позивачем поставлено товар Відповідачу №1 16.12.2010р., отже останнім днем оплати є 16.03.2011р. 22.12.2010р. Відповідачем здійснено часткову оплату за Договором №15/12-2010. За твердженням Відповідача 1: по перше, розрахунок пені невірний у зв'язку з неправильним визначенням терміну, по друге у Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт» на цей час відсутні грошові кошти, тому просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

14.02.2012р. Відповідачем 1 (за первісним позовом) через канцелярію суду надано відзив на зустрічну позовну заяву в якому проти зустрічної позовної заяви заперечує. Зазначає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп» за зустрічною позовною заявою ніяким чином не обґрунтовані. Отже внаслідок правомірності Договору №15/12-2010 від 15.12.2010 року (основного зобов'язання), Договір поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010 року, який укладено в забезпечення зобов'язань також є правомірним.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 21.02.2012р. справу передано на розгляд судді Макаровій Ю.В.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду від 06.03.2012р. справу передано на розгляд судді Риженко Т.М.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „ЩЕБНОР" підтримав первісний позов, проти зустрічного позову заперечив.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „ЧАРНОКІТ" проти первісного та зустрічного позову заперечив.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗАГІП" проти первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Щебнор» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт» (Покупець) було укладено договір поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р., відповідно п.1.1 якого на умовах даного Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити за договірними цінами, зафіксованими на дату підписання даного Договору виробничі матеріали (надалі «Товар»), найменування (асортимент, номенклатура), одиниці виміру, загальна кількість та вартість за одиницю якого визначається у Специфікаціях (Додатках), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п.1.3 договору Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцю у термін визначений у Специфікаціях.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна ціна на товар, що постачається за даним договором визначається згідно з домовленістю Сторін та є сума усіх Специфікацій.

У розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків та умови поставки:

- оплата товару здійснюється Покупцем на поточний рахунок Постачальника за ціною вказаною в Специфікації (п.3.1 Договору);

- часткова оплата товару та інші форми розрахунків, у тому числі векселі дозволяється (п.3.2 Договору);

15 грудня 2010 року між Сторонами підписано специфікацію №1 в якій визначили найменування товару, кількість, ціну та загальну вартість.

16 грудня 2010 року Сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору в якій п.3.1 договору виклали у наступній редакції: «Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару за ціною вказаною у відповідній Специфікації в 3 (трьох місячний строк з моменту передачі товару Покупцю, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника. Крім того договір доповнено пунктом 5.7 договору наступного змісту: «у випадку порушення строку оплати товару, встановленого даним Договором (або відповідною Специфікацією), Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,01% (однак, не більше подвійної облікової ставки НБУ) за кожний день прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми. Нарахування пені, встановленої цим пунктом здійснюється на протязі одного року з моменту порушення Покупцем відповідного зобов'язання.

Відповідно п.8.1 договору даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

На виконання умов договору Позивачем (за первісним позовом) було здійснено поставку на суму 71 917 320,00грн., що підтверджується видатковими накладними №68 від 16.12.2010р. на суму 22 828 440,00грн., №69 від 16.12.2010р. на суму 24 936 120,00грн., №70 від 16.12.2010р. на суму 24 152 760,00грн. Вказані накладні підписано та завірено печатками з боку обох сторін без зауважень.

Факт поставки також підтверджується податковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідачем 1 (за первісним позовом) незважаючи на настання строку оплати була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 70 650 000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

16 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Загіп» (Поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Щебнор» (Кредитор) було укладено договір поруки №ПР-16/12-2010, відповідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт» (Боржник) грошових зобов'язань з оплати товару за Договором поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р. (Основний договір), та встановлених штрафних санкцій (неустойки, пені) за несвоєчасну оплату товару.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Боржником зобов'язання, описаного в п. 1.1, 1.2 Договору, в повному обсязі.

Згідно п.6.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

30 червня 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Щебнор» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп» було направлено лист з вимогою виконати взяті на себе за Договором поруки зобов'язання та сплатити за ТОВ «Чарнокіт» заборгованість за Договором поставки «15/12-2010 від 15.12.2010р. у розмірі 1 267 320,00грн. та пеню за несвоєчасну оплату товару.

За таких обставин та у зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань Відповідачів (за первісним позовом) Позивач (за первісним позовом) звернувся до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача (за первісним позовом) до Відповідачів (за первісним позовом) такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору поставки №15/12-2010 Позивачем (за первісним позовом) було здійснено поставку Відповідачу 1 (за первісним позовом) на загальну суму 71 917 320,00грн., але Відповідачем 1 незважаючи на настання строку оплати була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 70 650 000,00грн.

Документи, які б свідчили про незгоду Покупця з неналежністю виконання Постачальником своїх зобов'язань по Договору - суду не надавались.

Відтак, несплачена сума, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобов'язань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, становить 1 267 320,00грн. За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних суб'єктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

З огляду на встановлений ст. ст. 6, 627 ЦК України, принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, до таких наслідків зокрема належать: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.5.7 додаткової угоди №1 укладеної до договору поставки №15/12-2010 у випадку порушення строку оплати товару, встановленого даним Договором (або відповідною Специфікацією), Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,01% (однак, не більше подвійної облікової ставки НБУ) за кожний день прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми. Нарахування пені, встановленої цим пунктом здійснюється на протязі одного року з моменту порушення Покупцем відповідного зобов'язання. Останнє відповідає положенням Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте пунктом 5.7 додаткової угоди №1 укладеної до договору поставки №15/12-визначено, що нарахування пені, встановленої цим пунктом здійснюється на протязі одного року з моменту порушення Покупцем відповідного зобов'язання.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок нарахування пені дійшов висновку щодо задоволення пені у розмірі заявленому Позивачем у саме 27 627,14грн.

Відповідно до ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

За приписом ч.ч.1, 2 ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як встановлено судом з метою забезпечення виконання Відповідачем 1 зобов'язань з оплати товару за Договором №15/12-2010 від 15.12.2010р. між Позивачем (з первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Загіп» було укладено договір поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р.

За умовами даного Договору поруки Відповідач 2 зобов'язався в разі порушення встановленого Договором №15/12-2010 від 15.12.2010 року строку виконання Відповідачем 1 зобов'язань з оплати товару, штрафних санкцій (неустойки, пені) за несвоєчасну оплату товару за виконати це зобов'язання за Відповідача 1.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України п.1 за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Пунктом 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і в будь-якого з них окремо.

Отже судом встановлено, що на Відповідача 2 (за первісним позовом) покладено солідарну відповідальність із Відповідачем 1 (за первісним позовом) за порушення строку виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт» зобов'язань з оплати товару та сплати штрафних санкцій за несвоєчасну оплату товару за Договором №15/12-2010 від 15.12.2010 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», смт.Салькове, Кіровоградська область; Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп», м.Донецьк про стягнення солідарно з відповідачів пеню у сумі 27 627,14грн. у повному обсязі.

Щодо зустрічних позовних вимог.

Частиною 5 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Враховуючи викладене, для визнання правочину фіктивним та, як наслідок, визнання його недійсним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину на ненастання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а також відсутність будь-яких дій сторін, спрямованих на виконання умов договору.

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Дослідивши додані до матеріалів справи документи, судом встановлено, що на виконання договору поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Щебнор» було здійснено поставку товару на суму 71 917 320,00грн., що підтверджується видатковими накладними. Товариством з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт» незважаючи на настання строку оплати була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 70 650 000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Враховуючи надані до матеріалів справи первинні документи, за висновками суду зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю „ЧАРНОКІТ" за договором поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р. виконані в повному обсязі, тобто, Позивачем (за первісним позовом) було вчинено дії, спрямовані на настання відповідних правових наслідків, тому відсутні будь-які правові підстави вважати спірні договори фіктивними та, як наслідок, визнавати їх недійсними.

Крім того з метою забезпечення виконання Відповідачем 1 (за первісним позовом) зобов'язань з оплати товару за договором №15/12-2010 від 15.12.2010р. між Позивачем (за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Загіп» укладено договір поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р. За умовами даного Договору Відповідач 2 (за первісним позовом) зобов'язався в разі порушення встановленого Договором №15/12-2010р. від 15.12.2010 року строку виконання Відповідачем 1 зобов'язань з оплати товару, штрафних санкцій за несвоєчасну оплату товару за виконання це зобов'язання за Відповідача 1.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Жодних доказів того, що спірний договір поставки та договір поруки вчинений без наміру створення правових наслідків, сторонами не надано та, відповідно, таких обставин судом не встановлено.

Таким чином, судом встановлено, що спірний договір поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р. та договір поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р., відповідають вимогам чинного законодавства, мають всі істотні умови, фактично виконувалися сторонами та є дійсними.

Одночасно, судом також враховано той факт, що Відповідачем 2 у зустрічному позові взагалі не визначено, яким чином під час укладання оспорюваних правочинів було порушено його права.

За таких обставин, викладені у зустрічній позовній заяві обставини щодо недійсності договорів поставки та договору поруки не доведені та не підтверджені належними та допустимими доказами, а зустрічний позов про визнання недійсними договорів поставки №15/12-2010 від 15.12.2010р. та договір поруки №РО16-12/2010 від 16.12.2010р. підлягає залишенню без задоволення.

Щодо зустрічних вимог відповідача 2 про встановлення факту нікчемності договору поставки №15/12-2010 від15.12.2010р. судом встановлено наступне:

Відповідно до приписів ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Наведений перелік способів не є вичерпним з огляду на зміст частини другої пункту 2 цієї ж статті, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення права та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зімни і припинення господарських правові відносин; іншими способами, передбаченими законом.

Фактично, обґрунтовуючи позовні вимоги про встановлення факту нікчемності договору поставки №15/12-2010 від 15.12.2010 року позиція Відповідача 2 зводиться до встановлення юридичного факту -нікчемності цих договорів, що не відповідає встановленим способам захисту цивільних прав та інтересів, внаслідок чого зустрічний позов в цій частині вимог підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», смт.Салькове, Кіровоградська область, Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп», м.Донецьк про стягнення солідарно з відповідачів пеню у сумі 27 627,14грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт» (26332, Кіровоградська область, Гайворонський район, смт. Салькове, вул.Павлова, 1, ЄДРПОУ 32954158) Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп» (83008, м.Донецьк, вул.Славіна, 7 Б, ЄДРПОУ 36616152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор» (83003, м.Донецьк, пр.Ілліча, буд. 17Б, ЄДРПОУ 36199638) пеню у розмірі 27 627,14грн., судовий збір у сумі 1 609,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Загіп», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт», смт.Салькове, Кіровоградська область, Товариства з обмеженою відповідальністю «Щебнор», м.Донецьк про визнання договору поруки №ПР-16/12-2010 від 16.12.2010р. та договір №15/12-2010 від 15.12.2010р. недійсним та встановлення факту нікчемності договору поставки №15/12-2010 від 15.12.2010 року, укладеного між ТОВ «Чарнокіт» та ТОВ «Щебнор» відмовити.

У судовому засіданні 06.03.12р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Риженко Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.12р.