Рішення

від 19.12.2012 по справі 5006/47/108/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.12.12 р. Справа № 5006/47/108/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 20344871) в особі його представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Оптімал Лігел Кенсалтінг» (04128, місто Київ, вулиця Плодова, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 37675439)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на ст?ороні відповідача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 160 423,50 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 185 413,50 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір добровільного страхування автотранспорту № 006-12309 від 23.11.2008; повідомлення про страховий висновок від 23.09.2009; висновок автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу № 1554 від 25.09.2009; довідку за фактом дорожньо-транспортної пригоди за № 1628 від 28.09.2009; страховий акт № 12292/1; розрахунок страхового відшкодування від 19.10.2009; наказ про виплату (перерахування) страхового відшкодування № 12292/1 від 20.10.2009; платіжне доручення № 9786 від 20.10.2009; постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 11.12.2009 та від 31.07.2012.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1172, 1188 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 жовтня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 жовтня 2012 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного і повного розгляду справи господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2;

- витребувано з Дзержинського міського суду Донецької області справу про адміністративне правопорушення № 3-2363/09 відносно ОСОБА_2.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19 жовтня 2012 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому останній просив надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи та відкласти розгляд справи для вибору представника своїх інтересів у цій справі.

Клопотання прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

22 жовтня 2012 року через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача зазначає, що 16 жовтня 2012 року на підставі заяви позивача ПАТ «СК «Універсальна» виплатило страхове відшкодування у розмірі 24 990,00 гривень з урахуванням ліміту відповідальності та франшизи у розмірі 510,00 гривень. З огляду на це, позивач просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 160 423,50 гривень.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 жовтня 2012 року розгляд справи відкладено до 13 листопада 2012 року у зв'язку з неявкою учасників процесу, невиконанням вимог ухвали суду від 12 жовтня 2012 року та враховуючи клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

29 жовтня 2012 року на виконання вимог ухвали суду віл 12 жовтня 2012 року, на адресу господарського суду з Дзержинського міського суду Донецької області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення № 3-2363/09 відносно ОСОБА_2 за частиною першою статті 139 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Копії зазначеної справи долучено до матеріалів господарської справи.

12 листопада 2012 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи.

Клопотання прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

13 листопада 2012 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що відповідно до статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди повинна відшкодовуватися винною у цій пригоді особою, тобто у даному випадку ОСОБА_2

Вказаний відзив прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 28 листопада 2012 року у зв'язку з неявкою третьої особи та врахуванням клопотання останнього про відкладення розгляду справи, необхідністю витребування нових доказів.

28 листопада 2012 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення щодо обставин справи, які долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 10 грудня 2012 року у зв'язку з неявкою третьої особи, ненадходженням витребуваних судом доказів.

10 грудня 2012 року через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 грудня 2012 року задоволено клопотанням представника відповідача щодо продовження строк вирішення спору на 15 днів (до 25 грудня 2012 року), та розгляд справи відкладено до 19 грудня 2012 року у зв'язку з неявкою представника позивача та третьої особи, необхідністю витребування нових доказів.

17 грудня 2012 року на адресу господарського суду з МТСБУ та УПФУ в Калінінському районі міста Горлівки Донецької області надійшли відповіді на запит суду, які долучено до матеріалів справи.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи без участі його представника суду не надано.

Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи без участі їх участі суду не надано.

Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без поважних причин належним чином повідомлених учасників процесу, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

23 листопада 2008 року між АТ «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС» (далі - позивач) та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування автотранспорту № 006-12309 (далі - Договір), на умовах відповідно до Закону України «Страхування», згідно з яким позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу марки «CHRYSLER 300C», державний номерний знак НОМЕР_2, рік випуску 2006, № кузову (шасі) НОМЕР_8 (далі - «Крайслер» або застрахований автомобіль) (а.с. 9-17).

Строк дії Договору визначений з 23 листопада 2008 року до 22 листопада 2009 року (пункт 6.1 Договору).

З довідки Луганської роти ДПС (для обслуговування доріг державного значення) міста Луганська вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Крайслер», державний номерний знак НОМЕР_2, отримав чисельні механічні пошкодження (а.с. 22).

Крім того, з розгорнутої довідки за фактом дорожньо-транспортної пригоди, виданої Луганською роти ДПС (для обслуговування доріг державного значення) міста Луганська від 28 вересня 2009 року вбачається, що ДТП, яка мала місце 21 вересня 2009 року за участю автомобіля марки «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_4 (далі - «Рено»), під керуванням ОСОБА_2, що належить ОСОБА_1 та автомобіля марки «Крайслер», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, що належить ОСОБА_3 сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 пункту 12.1 Правил дорожнього руху України. За фактом правопорушення, яке призвело до ДТП, складено адміністративний протокол. Зібрані матеріали відповідно до статті 276 КУпАП, направлені для розгляду до Дзержинського міського суду Донецької області (а.с. 23-24).

Право на експлуатацію ОСОБА_4 автомобіля марки «Крайслер», державний номерний знак НОМЕР_2, підтверджується наявною у справі копією довіреності (а.с. 18).

23 вересня 2009 року до позивача звернувся ОСОБА_4 із заявою про страховий випадок (а.с. 61).

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля позивачем замовлено проведення автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу.

Відповідно до висновку звіту автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу № 1554 від 25 вересня 2009 року, проведеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, який є суб'єктом оціночної діяльності, вартість відновлювального ремонту автомобіля CHRYSLER-300C, держномер НОМЕР_2, складає 187 759,67 гривень. Матеріальний збиток, завданий власникові CHRYSLER-300C, держномер НОМЕР_2, внаслідок його пошкодження при КТП, складає 199 931,66 гривень (а.с. 32-60).

Відповідно до умов Договору вигодонабувачем за наведеним договором є АТ «СК «БРОКБІЗНЕС».

02 жовтня 2009 року до позивача звернулася застрахована особа - ОСОБА_3 із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 65). Цього ж дня до позивача звернулася уповноважена особа АТ «СК «БРОКБІЗНЕС» з листом, в якому він (як вигодонабувач) не заперечує проти виплати власнику автомобіля «Крайслер», державний номерний знак НОМЕР_2 страхового відшкодування за Договором (а.с. 66).

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 11 грудня 2009 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 139 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.

Зазначеною постановою суд встановив, що дорожньо-транспортна пригода мала місце за наступних обставин: «21 вересня 2009 року о 09-30 годині на 561 км + 200 метрів автодороги Знам'янка - Луганськ - Ізваріне, ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Renault Magnum», державний номерний знак НОМЕР_4 пошкодив бар'єрну огорожу довжиною 28 метрів, чим порушив пункт 1.5 ПДР України» (а.с. 25).

Згідно розрахунку страхового відшкодування від 19 жовтня 2009 року розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті з урахуванням коефіцієнту пропорційності та ліміту відповідальності за Договором, складає 185 413,50 гривень (а.с. 29).

Відповідно до сформованого страхового акту № 12292/1 сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті власнику застрахованого автомобіля становить 185 413,50 гривень (а.с. 28).

Наказом АТ «СК «БРОКБІЗНЕС» № 12292/1/1 призначено виплату (перерахування) страхового відшкодування у розмірі 185 413,50 гривень. Одержувач страхового відшкодування - ОСОБА_3 (а.с. 30).

Позивачем дорожньо-транспорту пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

На підставі повідомлення про страховий випадок від 23 вересня 2009 року, висновку автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу № 1554 від 25 вересня 2009 року, розрахунку розміру страхового відшкодування від 19 жовтня 2009 року, сформованого страхового акту № 12292/1, позивач на виконання умов Договору, здійснив ОСОБА_3 виплату страхового відшкодування у розмірі 185 413,50 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 9786 від 20 жовтня 2009 року (а.с. 31).

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 31 липня 2012 року виправлено допущену технічну описку в описовій частині постанови Дзержинського міського суду Донецької області від 11 грудня 2009 року по справі № 3-2363/09, додавши абзац, в якому вказати, що: «21.09.2009 року ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки Renault Magnum держномер НОМЕР_4 здійснив зіткнення з автомобілем марки «Chrysler» держномер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 та з автомобілем НОМЕР_7 під керуванням ОСОБА_6, спричинивши збитки учасникам ДТП» (а.с. 26-27).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 21 вересня 2009 року сталася саме з вини ОСОБА_2, який керуючи автомобілем марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_4, здійснив зіткнення з автомобілем марки «Крайслер» держномер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 та з автомобілем НОМЕР_7, під керуванням ОСОБА_6, спричинивши збитки учасникам ДТП.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_2, залученого за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_4, яким керував ОСОБА_2 належить відповідачу, звернувся до суду та просить стягнути з останнього 160 423,50 гривень (сума позовних вимог зменшена на підставі заяви від 22.10.2012).

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність ОСОБА_1 - власника автомобіля марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_4, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (21.09.2008) була застрахована в ПАТ «Універсальна», на підставі полісу серії ВС № 3978733, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 510,00 гривень.

При цьому, господарський суд не може погодитися з твердженням позивача стосовно того, що відповідач повинен нести відповідальність за завдані у спірній дорожньо-транспортній пригоді збитки, з огляду на наступне.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пунктом четвертим постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Своє право громадянин може реалізувати шляхом укладення трудового договору або договору цивільно-правового характеру (договір підряду, договір про надання послуг, інші договору, передбачені Цивільним кодексом України).

Договір підряду являє собою документально оформлені наміри сторін про виконання робіт, результат яких складає предмет договору. Договір підряду є двосторонній, консенсуальний, оплатний. Істотними умовами договору підряду є його предмет, ціна і строк виконання робіт.

Господарським судом встановлено, що 07 вересня 2009 року між ПП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) був укладений договір підряду № 010, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується на свій страх і ризик виконати за дорученням замовника та на умовами цього договору роботу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Строк договору визначений з 07 вересня 2009 року по 07 жовтня 2009 року з правом дострокового виконання. Характером роботи є разове перевезення вантажу на автомобілі замовника.

Укладання, виконання і припинення договорів цивільно-правового характеру, найпоширенішими з яких є договори підряду, регулюється цивільно-правовим законодавством, а укладання, виконання і припинення трудових договорів - трудовим законодавством.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, відповідно до наведеної статті до основних рис цивільно-правового договору підряду, які дають змогу відрізнити його від інших видів договорів, належить, зокрема виконання роботи на свій власний ризик її виконавця, а саме підрядника із використанням власних або наданих замовником матеріалів та інструментів чи обладнання, тоді як трудовий договір передбачає, що працівник не несе відповідальності за загибель предмета його праці. Таким чином, замовник позбавлений права втручатися в організацію процесу виконання роботи, визначеної договором підряду.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частина 2 наведеної статті, встановлює відповідальність замовника за шкоду, завдану третій особі підрядником, якщо останній діяв за завданням замовника.

При цьому, період роботи громадянина за договором підряду/про надання послуг відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, за умови сплати за них замовником страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується до трудового стажу. Трудовий стаж таких громадян підтверджується договором підряду/про надання послуг з відміткою про його виконання або довідкою, оформленою в установленому порядку.

Як вбачається з відповіді управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Горлівки Донецької області від 14.12.2012 № 27964/02, нарахування і перерахування страхових внесків із заробітної платі ОСОБА_2 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не проводились.

Враховуючи викладене, твердження позивача стосовно того, що ОСОБА_2 на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди перебував у договірних відносинах з відповідачем та/або діяв за його завданням як підрядник, позивачем суду не доведено, в той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги фактично ґрунтуються на припущеннях позивача та не підтверджені належними доказами.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «БРОКБІЗНЕС», а тому позов задоволенню не підлягає.

Зі змісту пункту 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

З огляду на приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність винесення ухвали про повернення судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 837, 993, 1172, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Стр?ахова компанія «БРОКБІЗНЕС» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 160 423,50 гривень - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 19.12.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.