Рішення

від 07.11.2012 по справі 1502/194/2012

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1502/194/2012

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

07 листопада 2012 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі головуючого судді Крикуна М.П., при секретарі Богдан А.І., за участю представника позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_9

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Арцизі Одеської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до приватного підприємства «Дунай-Сервіс»про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

15.04.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_3 до приватного підприємства «Дунай-Сервіс», в якій просив поновити ОСОБА_3 строк на звернення з позовом до суду щодо зміни формулювання причини звільнення, визнати неправильним формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з приватного під- приємства «Дунай-Сервіс»за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з прогулом без поважних причин з 31.12.2010 року, змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з приватного підприємства «Дунай-Сервіс», вказавши формулювання причини звільнення -угоду сторін за п.1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, стягнути з приватного підприємства «Дунай-Сервіс»на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за грудень 2010 року у розмірі 453 гривні 50 копійок, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 668 гривень 72 копійок, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1585 гривень 75 копійок та 5000 гривень в якості компенсації за заподіяння моральної шкоди, а також 800 гривень витрат за надання правової допомоги. У своєму позові представник позивачки посилається на те, що з 1 грудня 2009 року з відповідачем вона перебувала у трудових відносинах: працювала на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»ПП «Дунай-Сервіс». Її було звільнено з роботи 31.12.2010 року наказом директора підприємства ОСОБА_9 за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України. Про таке формулювання звільнення вона дізналася 17.01.2011р., коли отримала у відповідача свою трудову книжку. Але ніякого прогулу з боку ОСОБА_3 допущено не було: її безпосередній керівник директор ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_9. 09.12.2010р. повідомив, що підприємство не бажає продовжувати з нею трудові відносини, при цьому не допустив її до роботи, повідомивши, що трудовий договір буде розірваний з нею за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, і щоб на роботу вона більше не приходила. Отже, формулювання причини звільнення як прогул не відповідає дійсності і є незаконним. Також після звільнення з нею не був проведений розрахунок, їй не була сплачена заробітна плата за грудень 2010 року та компенсація за невикористану відпустку. Вона неодноразово зверталася до керівника відповідача з проханням розрахуватися з нею у повному обсязі, але їй було відмовлено в цьому. 03.03.2011р. ОСОБА_3 було надіслано письмову заяву до відповідача з проханням видати їй документи про її роботу на підприємстві та розрахуватися з нею. Але отримав її заяву, відповідач надіслав їй конверт з повідомленням про вручення, який вона отримала 19.03.2011р. і відкрив який вона виявила у ньому три чистих аркуша паперу. Про відсутність вкладень до конверту нею з залученням поштового працівника була складено відповідний акт. Позивачка вважає, що пропустила місячний строк для пред'явлення вимоги про зміну формулювання причини звільнення з поважної причини, оскільки намагалися вжити усіх можливих заходів для врегулювання спору в позасудовому порядку, зверталася до відповідача неодноразово усно та у письмовій формі, однак відповідач її звернення проігнорував, що змусило її звернутися з позовом до суду. Діями відповідача (неправильне формулювання причини звільнення, невиплата заробітної плати та інших сум, належних при звільнені, невидача копії наказу про звільнення, повідомлення про належні позивачці до виплати суми, несвоєчасна видача трудової книжки, надіслання позивачці у відповідь на її звернення чистих аркушів паперу) позивачці заподіяна моральна шкода, яка полягає у сильних душевних хвилюваннях внаслідок грубого порушення її прав, позбавлення права на належні їй грошові кошти. Формулювання такої причини звільнення відповідачем як прогул привело до втрати нормальних життєвих зв'язків та змушує її докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Моральну шкоду вона оцінює в 5000 гривень.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 уточнив, що позивачка виконувала свої трудові обов'язки по 10.12.2010 року включно. 09.12.2010 після проведення ревізії директор ПП «Дунай-Сервіс»повідомив про бажання розірвати з позивачкою трудовий договір за згодою сторін. 10.12.2010р. вона останній раз здала до відділення КБ «Приватбанк»виручку магазина «ІНФОРМАЦІЯ_1», де вона працювала продавцем. Після цього директор ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_9. сказав щоб вона більше не приходила на роботу, оскільки трудовий договір буде з нею розірваний за згодою сторін. Після цього позивачка на роботу не виходила. Вона декілька разів приходила до вказаного магазину щоб отримати розрахунок і трудову книжку. Але лише 17.01.2011 року їй було видано трудову книжку з якої вона дізналася, що її було звільнено 31.12.2010 року в зв'язку з прогулом, але прогулів вона не допускала, а її роботодавець порушив домовленість про те, що вона буде звільнена за згодою сторін. Наданий представником відповідача табель обліку робочого часу за грудень 2010 року, відповідно до якого позивачка допустила прогули з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року не відповідає дійсності. Позивачка відпрацювала у магазині відповідача по 10.12.2010 року включно і у робочі дні вказаного магазину позивачка здавала виручку магазину до Арцизького відділення КБ «Приватбанк», що спростовує доводи представника відповідача що позивачка з 01.12.2010 року не з'являлася на роботу та допустила прогули. У квитанціях про здачу виручки ПП «Дунай-Сервіс»до відділення банку зазначено, що виручку здавала саме ОСОБА_3 Крім того, на думку представника позивачки, є малоймовірним, що відповідач табелював цілий місяць прогули позивачці після чого вирішив її звільнити. Оскільки при допущені прогулу більше ніж три години в один день він мав змогу звільнити її одразу, а не зазначати у табелі робочого часу, що позивачка цілий місяць не з'являлася на роботу. Представник позивачки збільшив позовні вимоги та крім інших вищевказаних позовних вимог просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за грудень 2010 року у розмірі 453 гривні 50 копійок, недоплачену компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 44 гривні 67 копійок, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9463 гривні 03 копійки.

Представник відповідача ОСОБА_9. в судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 не визнав та пояснив, що він працює директором приватного підприємства «Дунай-Сервіс», звідки 31.12.2010р. була звільнена ОСОБА_3 Позивачка працювала в ПП «Дунай-Сервіс»на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»з 01 грудня 2009 року, з нею був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. 01 грудня 2010 року ОСОБА_3 не з'явилась на роботу протягом всього робочого дня без попередження та пояснення причин, чим поставила під загрозу зриву роботу магазину, в зв'язку з чим в присутності свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 ним був складений відповідний акт. З ОСОБА_4 він як директор і власник ПП «Дунай-Сервіс»разом здійснює підприємницьку діяльність у вказаному магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1». Протягом цілого місяця з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. ОСОБА_3 не з'являлася на роботу і він відображав протягом цього місяця у табелі обліку робочого часу прогули продавця ОСОБА_3 31 грудня 2010 року відповідно до наказу №К-07/12/10 ОСОБА_3 було звільнено з посади продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу Законів про працю України. Відповідно до наказу № О-01/11 від 01.03.2011 року після виявлення бухгалтерської помилки ОСОБА_3 була нарахована та виплачена компенсація за невикористану відпустку за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року у розмірі 568,44 грн оскільки при її звільнені 31.12.2010 року помилково їй не була нарахована компенсація за невикористану відпустку. При розрахунку цієї компенсації приймалася до уваги середня заробітна плата ОСОБА_3 за період її роботи з 01.01.2010р. по 31.12.2010р., а не з 01.12.2009р., тобто за останній рік її роботи, що передує звільненню працівника. Вважає, що цей розрахунок здійснений правильно. Представник відповідача пояснив, що він вирішив не відразу звільнити ОСОБА_3 за прогули наприклад з 02.12.2010р. або на початку грудня 2010 року, після того як вона з 01.12.2010р. перестала з'являтися на робочому місті, оскільки вважав, що вона передумає та вийде на роботу, він телефонував їй, пропонував вийти на роботи, але ОСОБА_3 на це не реагувала. Пояснити чому підприємство не відреагувало на прогули працівника відразу і працівник був звільнений аж через місяць після того як перестав з'являтися на роботі без повідомлення причини прогулів, представник відповідача -директор ПП «Дунай-Сервіс»не зміг. Також представник відповідача не зміг пояснити чому у квитанціях виданих КБ «Приватбанк»про перерахування торгової виручки на рахунок ПП «Дунай Сервіс»від 02.12.2010р., 06.12.2010р., 07.12.2010р. та 10.12.2010р. зазначено, що виручка здавалася до установи банку у вказані дні саме через ОСОБА_3, яка стверджує, що працювала у відповідача продавцем по 10.12.2010р., прогулів у ці дні не допускала, і здавала у ці дні в кінці робочого дня торгову виручку до банку, а також востаннє, коли вона прийшла на роботу 10.12.2010р., після того як директор ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_9. повідомив, що розриває з нею трудовий договір за згодою сторін, вона вранці 10.12.2010р. востаннє здала до банку торгову виручку.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідив матеріали справи, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01.12.2009р. працювала на посаді продавця ПП «Дунай-Сервіс», що підтверджується записом, зробленим у трудовій книжці позивачки (а.с. 6) та копією наказу № К-03/09 від 01.12.2009 р. (а.с. 34) і з нею був укладений договір про повну матеріальну відповідальність від 01.12.2009 року (а.с. 36).

Відповідно ж до копії наказу № К-07/12/10 від 31.12.2010р. ОСОБА_3 була звільнена з посади продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»ПП «Дунай Сервіс»з 31.12.2010 р. за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 33), що також вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_3 (а.с. 6).

Як вбачається з копії довідки №Д-1/11 від 17.01.2011 року, заробітна плата ОСОБА_3 протягом останніх двох місяців перед звільненням (жовтень, листопад 2010 року) складала 453 гривні 50 копійок і в судовому засіданні встановлено, та сторонами не заперечувалось, що позивачка протягом вказаних місяців перед звільненням працювала неповний робочий день (4 години в день) (а.с.7).

Як вбачається з копії відомості ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_3 була нарахована та у березні 2011 року виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року у розмірі 568 гривень 44 копійки, але як видно з розрахунку наданого відповідачем ним не був взятий до уваги заробіток позивачки за грудень 2009 року, тобто розрахунок проведений не за 12 місяців, що передували місяцю звільнення позивачки, а за 11 місяців, що також підтвердив у судовому засіданні представник відповідача (а.с. 31, 32).

Відповідно до п. 2 розділу 11 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже, зважаючи на вищевказану норму, при обчислені середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки необхідно було враховувати виплати за останні 12 календарних місяців роботи позивачки, що передували місяцю надання відпустки, у даному випадку місяцю звільнення, яким є грудень 2010 року. Тобто при розрахунку компенсації позивачці за невикористану відпустку необхідно було враховувати сплачену їй заробітну плату і за грудень 2009 року, що відповідачем при розрахунку зроблено не було і що у свою чергу призвело до невірного розрахунку середньої заробітної плати та розрахунку самої компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Про неповність інформації про заробіток позивачки, який має бути враховано при обрахуванні компенсації невикористаної щорічної відпустки також зазначено і у акті №40 від 12.03.2011р. складеному соціальним інспектором УПСЗН Татарбунарської райдержадміністрації наданому представником відповідача (а.с.29).

ОСОБА_3 проведений розрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку за період її роботи у ПП «Дунай-Сервіс»грудень 2009 року -листопад 2010 року -за останні 12 календарних місяців роботи позивачки, що передували її звільненню і яка склала 668,72 грн, а з урахуванням обов'язкових відрахувань (прибутковий податок та єдиний соціальний внесок) компенсація невикористаної щорічної відпустки склала 613,11 грн (а.с.11). Вказаний розрахунок проведений позивачкою суд приймає до уваги, зважаючи, що він здійснений відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати та приходить до висновку що відповідачем при виплаті позивачці компенсації за невикористану щорічну відпустку недоплачено 44,67 грн (613,11 -568,44 = 44,67 грн) і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки (а.с. 11).

Копіями квитанцій виданих Арцизьким відділенням ПАТ КБ «Приватбанк»про перерахування торгової виручки на рахунок ПП «Дунай-Сервіс»від 02.12.2010р., 06.12.2010р., 07.12.2010р. та 10.12.2010р. підтверджується, що торгова виручка ПП «Дунай-Сервіс»здавалася до установи банку у вказані дні саме через ОСОБА_3 і вона підписувала зазначені квитанції (а.с. 81). Зазначену обставину не заперечував у судовому засіданні представник відповідача директор ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_9.

Як вбачається з наданої копії заяви ОСОБА_3 на ім'я директора ПП «Дунай-Сервіс» ОСОБА_9 від 31.01.2011 року ОСОБА_3 дійсно зверталася з заявою до останнього та просила видати їй копії наказів про прийняття та звільнення її з роботи та копію договору про повну матеріальну відповідальність (а.с. 9).

Також з аналогічною заявою про видачу копій документів, повідомлення про належні позивачці платежі та проханням виплатити ОСОБА_3 належні при звільнені суми та середній заробіток за весь час затримки виплати від 03.03.2011р. позивачка зверталася до директора ПП «Дунай-Сервіс»(а.с. 10), і, як вбачається з копії поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, 09.03.2011р. вказана заява була отримана відповідачем (а.с. 12).

Відповідно до копії акту про відсутність вкладень у конверті від 19.03.2011 року, ОСОБА_3 19 березня 2011 року отримала поштову кореспонденцію з повідомленням про вручення, відправником якого згідно конверту значився «ПП Дунай-Сервіс». Лист був відправлений 17 березня 2011 року. Конверт ОСОБА_3 отримано акуратно заклеєним, слідів відкриття не виявлено. Конверт був ОСОБА_3 відкритий одразу у присутності ОСОБА_6, а також у присутності ОСОБА_7, яка працює листоношею в Арцизькій дільниці Саратського ЦПЗ-3 «Укрпошта», та згідно службових обов'язків вручила під особистий підпис ОСОБА_3 зазначений лист. Після відкриття у конверті було виявлено три чистих аркуша паперу формату А4, які не містять ніякої інформації. Будь-яких інших вкладень у конверті не виявлено (а.с. 14).

В судовому засіданні допитана в порядку ч.1 ст. 184 ЦПК України як свідок позивачка ОСОБА_3 пояснила суду, що з 1 грудня 2009 року вона працювала у приватному підприємстві «Дунай-Сервіс»на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1». У грудні 2010 року керівник підприємства проводив ревізію і виявив недостачу, до якої вона не мала відношення. У магазині де вона працювала продавцем власник підприємства ПП «Дунай-Сервівс»ОСОБА_9. проводив підприємницьку діяльність разом зі своїм компаньйоном ОСОБА_4 і вони здійснювали торгівлю продуктами та підакцизними товарами. Дружина ОСОБА_4 також працювала у цьому ж магазині та мала доступ до каси підприємства, але не була матеріально-відповідальною особою. За результатами ревізії, яка була проведена 09.12.2010 року, виникла конфліктна ситуація з причини недостачі, до якої вона не мала відношення і директор ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_9. заявив, що бажає припинити з нею трудовий договір. Вони разом вирішили, що припиняють трудовий договір за угодою сторін. 10.12.2010 року вона останній раз прийшла роботу, зранку віднесла торгову виручку магазину до відділення ПАТ КБ «Приватбанк», здала її до банку. Власник підприємства повідомив, що трудовий договір з нею буде розірваний за угодою сторін і щоб вона більше не приходила на роботу, на що вона погодилась. Після 10.12.2010р. вона відповідно до досягнутої угоди про припинення трудового договору на роботу в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»більше не виходила. Через деякий час вона декілька разів приходила за своєю трудовою книжкою, але видали їй трудову книжку лише 17 січня 2011 року. З трудової книжки вона дізналася, що її було звільнено з роботи 31.12.2010 року начебто у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП Україн. Але прогулу нею не допускалось, її безпосередній керівник повідомив її, що підприємство не бажає продовжувати з нею трудові відносини, при цьому не допустив її до роботи, та повідомив, що трудовий договір з нею буде розірваний за угодою сторін і щоб на роботу вона більше не приходила. Вона погодилась на цю пропозицію. До цього протягом грудня місяця вона кожний день у робочі дні приходила на роботу і працювала до 10.12.2010 року включно і саме в цей день за угодою сторін припинила виконувати свої обов'язки. За цей період з 01.12.2010 року по 10.12.2012р. -день припинення трудового договору вона жодних прогулів не вчиняла. З 01.12.2010 року по 10.12.2010 року вона у дні, коли працював магазин, кожен день в кінці робочого дня відносила та здавала торгову виручку магазину до відділення КБ «Приватбанк», отримувала відповідні квитанції і підписувала їх, що підтверджує ту обставину, що у вказані дні вона прогулів не допускала. Отже, формулювання причини звільнення як прогул не відповідає дійсності і є незаконним. Вона не отримала заробітну плату за роботу у грудні 2010 року, доказом чого є довідка підприємства № Д-1/11 від 17.01.2011 року. Також вона не отримувала вчасно компенсацію за невикористану відпустку, оскільки за весь період роботи у відпустці не була, а отримала цю компенсацію лише у березні 2011 року коли розпочала переписку з власником підприємства. Вона неодноразово зверталася до керівництва відповідача усно з проханням розрахуватися з нею у повному обсязі, але їй було відмовлено в цьому. Зверталася і письмово з заявою від 31.01.2011 року, але відповіді так і не отримала. 3 березня 2011 року вона надіслала письмову заяву до відповідача з проханням видати їй документи, передбачені законодавством та розрахуватися з нею. Її заяву підприємство отримало 9 березня 2011 року, а 19 березня 2011 року вона отримала від відповідача конверт з повідомленням про вручення. Перед тим, як розписатися за отримання листа, вона його відкрила. Замість відповіді на її звернення у конверт були вкладені три чисті аркуші паперу. Про відсутність вкладень до конверту вона склала акт, який підписала вона, присутня особа ОСОБА_6 та листоноша ОСОБА_7, яка доставила кореспонденцію. Вищевказаними протиправними діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що раніше працювала продавцем в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1». У вказаному магазині разом здійснювали підприємницьку діяльність ОСОБА_9. від ПП «Дунай-Сервіс»та ОСОБА_4, які займалися торгівлею продуктів та підакцизних товарів. Вона працювала на ОСОБА_4, а ОСОБА_3 працювала на ПП «Дунай-Сервіс». З 1 по 9 грудня 2010 року ОСОБА_3 приходила на роботу, відпрацьовувала весь робочий час, прогулів не допускала. 09.12.2010р. власники магазину провели ревізію та забрали у них ключі від магазину. Разом з ОСОБА_4 в магазині працювала його дружина ОСОБА_5 ОСОБА_4 повідомив їм, що вони можуть більше не приходити на роботу і вони вирішили припинити трудовий договір. Після цього вона більше не роботу в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1»не приходила.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що ОСОБА_3 працювала на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»з 01 грудня 2009 року. Він у вказаному магазині здійснює підприємницьку діяльність разом зі своїм компаньйоном та кумом ОСОБА_9., який є власником та директором ПП «Дунай-Сервіс». Саме у ПП «Дунай-Сервіс»працювала ОСОБА_3 на посаді продавця і за прогули вона була звільнена з роботи у грудні 2010 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

В судовому засіданні встановлено, що після звільнення позивачки з ПП «Дунай-Сервіс»вона отримала від роботодавця свою трудову книжку лише 17.01.2011 року, звідки дізналася про причину свого звільнення. Не погоджуючись з причиною звільнення позивачка 31.01.2011р. звернулася з заявою до власника підприємства про видачу копій наказів про прийом та звільнення з роботи, однак відповіді на це звернення позивачка не отримала, що не було в судовому засіданні спростовано представником відповідача. Повторно звернувшись до власника підприємства з письмовою заявою від 03.03.2011р. про видачу вищевказаних наказів, договору про повну матеріальну відповідальність, письмового повідомлення про нараховані суми належні працівникові при звільнені та вимогою виплати належних при звільнені сум, позивачка також в порушення вимог ст. 47, ч.1 ст. 116 КЗпП України відповіді від власника підприємства не отримала, а отримала від відповідача 19.03.2011р. лише незаповнені чисті аркуші паперу, що підтверджується актом від 19.03.2011р.

Таким чином, незважаючи на письмові вимоги позивачки, які, як встановлено в судовому засіданні, були вперше заявлені 31.01.2011р., відповідачем в порушення вимог чинного законодавства позивачці не була видана копія наказу про її звільнення, що перешкодило позивачці вчасно звернутися з заявою до суду про вирішення трудового спору, зокрема, щодо причини звільнення. Зважаючи на вищевказані обставини суд вважає, що позивачка пропустила строк на звернення до суду з заявою щодо зміни формулювання причини звільнення з поважної причини, тому відповідно до ст.234 КЗпП України цей строк підлягає поновленню в зв'язку з наявністю законних підстав для цього.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено строки розрахунку при звільненні. Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

В судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01.12.2009 року працювала на посаді продавця в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1»ПП «Дунай-Сервіс»звідки була звільнена 31.12.2010р. за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до табелю обліку робочого часу ПП «Дунай-Сервіс»за грудень 2010 року від 30.12.2010р. (а.с. 35) та як пояснив представник відповідача директор ПП «Дунай-Сервіс»продавець ОСОБА_3 допустила прогул протягом всього грудня місяця 2010 року і жодного дня та години у грудні 2010 року не виходила на роботу, а була звільнена за прогул лише 31.12.2010р. після одного місяця не виходу на роботу. Представник відповідача директор ПП «Дунай-Сервіс»ОСОБА_9. в судовому засіданні не дав суду таких, що заслуговують на увагу доводів та не зміг пояснити чому після допущення прогулу продавцем ОСОБА_3 він не звільнив її відразу, а цілий місяць табелював її прогули і звільнив тільки через місяць після невиходу на роботу без поважних причин. Відомості про прогули допущені ОСОБА_3 на початку грудня 2010 року повідомлені представником відповідача та які зазначені у табелі обліку робочого часу спростовуються квитанціями Арцизького відділення ПАТ КБ «Приватбанк»про перерахування торгової виручки на рахунок ПП «Дунай-Сервіс»від 02.12.2010р., 06.12.2010р., 07.12.2010р. та 10.12.2010р. відповідно до яких торгова виручка ПП «Дунай-Сервіс»здавалася до установи банку у вказані дні саме через ОСОБА_3 і вона підписувала зазначені квитанції (а.с. 81). Тому у зазначені дні грудня 2010 року ОСОБА_3 була на роботі і як продавець здавала торгову виручку до банку. Тому ці квитанції підтверджують показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8, що в період з 01.12.2010р. по 10.12.2010р. ОСОБА_3 виходила на роботу, прогулів не допускала і в кінці робочого дня відносила до банку та здавала торгову виручку ПП «Дунай-Сервіс», а трудовий договір власник та працівник вирішили розірвати за угодою сторін за результатами проведеної ревізії та конфлікту, який виник між сторонами на цій підставі. А після того як ОСОБА_3 10.12.2010р. востаннє здала торгову виручку до банку власник підприємства підтвердив домовленість про розірвання трудового договору за угодою сторін та повідомив щоб ОСОБА_3 на роботу більше не виходила, в результаті чого після 10.12.2010 року ОСОБА_3 на роботу більше не виходила відповідно до досягнутої угоди про припинення трудового договору. При цьому в порушення вищевказаних норм трудового законодавства власником у день звільнення не була видана ОСОБА_3 трудова книжка та не проведена виплата належних при звільнені сум -заробітної плати за період роботи з 01.12.2010р. по 10.12.2010р. та компенсації за невикористану відпустку. Тому суд приймає до уваги вищевказані докази -зазначені банківські квитанції та показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8, оскільки вони співпадають між собою та не суперечать один одному.

Навпаки суд не приймає до уваги одноособово складений ОСОБА_9. 30.12.2010р. табель обліку робочого часу за грудень 2010 року ПП «Дунай-Сервіс»про прогули ОСОБА_3 (а.с.35), акт від 01.12.2010 року про те, що продавець ОСОБА_3 01.12.2010р. не з'явилась на роботу (а.с. 37), складений зацікавленими особами ОСОБА_9., ОСОБА_4, ОСОБА_5 та показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_3 допустила прогул та не з'являлася на роботі з 01 по 31 грудня 2010 року, оскільки ці показання суперечать сукупності вищезазначених доказів, які суд прийняв до уваги. Зокрема, суд відноситься критично та не приймає до уваги приведені вище показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є чоловіком та дружиною, оскільки, як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами та вищевказаним свідками ОСОБА_9. та належне йому ПП «Дунай-Сервіс»і ОСОБА_4 разом здійснюють підприємницьку діяльність у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», по суті є компаньйонами, і крім того, як зазначив свідок ОСОБА_4, він є кумом ОСОБА_9 та дружить з ним з дитинства. Саме з цими обставинами суд пов'язує такі показання подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та складений за їх участю акт від 01.12.2010р. та не приймає їх до уваги.

Отже належна оцінка в сукупності вищенаведених доказів та обставин справи дають підстави суду зробити висновок про те, що позивачку ОСОБА_3 було незаконно звільнено з роботи 31.12.2010р. як таку, що допустила прогул на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки вона підлягала звільненню 10.12.2010р. в зв'язку з досягнутою угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Дослідженні докази також свідчать про те, що обставини, про які зазначає позивачка та її представник, насправді мали місце, оскільки вони повністю співпадають з дослідженими в судовому засіданні доказами. Вказані обставини не спростовані представником відповідача, а відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що з жовтня місця 2010 року і до звільнення 10.12.2010 року позивачка була зайнята на роботі в ПП «Дунай-Сервіс»неповний робочий день (працювала по 4 години на день) і її заробітна плата за жовтень та листопад 2010 року скалала по 453,50 грн. Тому суд враховує, що середня заробітна плата позивачки ОСОБА_3 у ПП «Дунай-Сервіс»складала 453 гривні 50 копійок.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України ОСОБА_3 в день звільнення -10.12.2010р. не була виплачена заробітна плата за період роботи з 01.12.2010р. по 10.12.2010р., яка не сплачена відповідачем і до цього часу, а також не була сплачена і компенсація за невикористану відпустку, яка була відповідачем частково сплачена з запізненням у березні 2011 року, як зазначалося вище. Вищевказана обставина не заперечувалася сторонами та підтверджується даними про рух коштів по банківській карті позивачки ОСОБА_3, на яку відповідачем через КБ «Приватбанк»позивачці перераховувалась заробітна плата (а.с.8).

Відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню не виплачена до цього часу з вини відповідача належна їй до виплати заробітна плата за період роботи з 01.12.2010р. по 10.12.2010р., а також її середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, у даному випадку відповідно до позовних вимог -по 26.09.2012 року, оскільки спір вирішено на користь працівника.

Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню не сплачена з вини відповідача заробітна плата належна позивачці за період її роботи з 01.12.2010р. по 10.12.2010р. включно у розмірі 151,17 грн (заробітна плата за 10 днів = 453,50 х 10:30 = 151 гривня 17 копійок). Середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум з 10.12.2010р. по 26.09.2012р. (відповідно до позовних вимог згідно заяви про збільшення позовних вимог від 26.09.2012р. (а.с.108)) складає 9765 гривень 37 копійок (час затримки виплати -21 місяць 16 днів; 21 х 453,50 + 453,50 х 16 : 30 = 9765,7 грн). І крім того, як зазначалося вище, підлягає стягненню з відповідача недоплачена відповідачем компенсація за невикористану позивачкою відпустку у розмірі 44,67 грн. Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 складає 9961 гривню 20 копійок.

Крім того, суд вважає, що вимоги позивачки щодо стягнення моральної шкоди також підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У судовому засіданні доведений факт, що позивачка ОСОБА_3 була звільнена відповідачем за прогул незаконно, у зв'язку з чим відбулося порушення законних прав позивачки, що призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що відповідно вимагає від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема, для пошуку коштів для свого утримання.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки заподіяну їй моральну шкоду.

Враховуючи факт заподіяння потерпілій моральної шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між такими діями та їх наслідками, а також вину відповідача у завданні моральної шкоди, суд вважає за необхідне у рахунок її відшкодування стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує характер дій відповідача, глибину душевних страждань позивачки, ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, істотність вимушених змін у способі життя позивачки, час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди, а також керується принципами розумності і справедливості, та вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 1500 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 ОСОБА_3 необхідно поновити строк звернення з позовом до суду щодо зміни формулювання причини звільнення. Слід визнати неправильним формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з приватного підприємства «Дунай-Сервіс»за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з прогулом без поважних причин з 31.12.2010 року. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з приватного підприємства «Дунай-Сервіс»та вважати ОСОБА_3 звільненою з посади продавця приватного підприємства «Дунай-Сервіс»10.12.2010 року за угодою сторін на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Також на користь ОСОБА_3 з приватного підприємства «Дунай-Сервіс»підлягає стягненню невиплачена заробітна плата за період роботи з 01.12.2010 року по 10.12.2010 року включно у розмірі 151 гривні 17 копійок, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 44 гривні 67 копійок, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 9765 гривень 37 копійок та моральна шкода у розмірі 1500 гривень, а у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки також підлягають стягненню судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 800 гривень, які підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордера (а.с.1).

Також у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 214 гривень 60 копійок.

Керуючись ст. ст. 95, 116, 117, 233, 234, 235, 238 КЗпП України,

ст. ст. 10, 60, 61, 209, 213, 214, 215, 367 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 строк звернення з позовом до суду щодо зміни формулювання причини звільнення.

Визнати неправильним формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з приватного підприємства «Дунай-Сервіс» за п.4 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з прогулом без поважних причин з 31.12.2010 року.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з приватного підприємства «Дунай-Сервіс» (ідентифікаційний код 34890547) та вважати ОСОБА_3 звільненою з посади продавця приватного підприємства «Дунай-Сервіс» 10.12.2010 року за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з приватного підприємства «Дунай-Сервіс» (ідентифікаційний код 34890547) на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за період роботи з 01.12.2010 року по 10.12.2010 року включно у розмірі 151 гривні 17 копійок, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 44 гривні 67 копійок, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9765 гривень 37 копійок, а всього 9961 (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят одну) гривню 20 копійок.

Зобов'язати приватне підприємство «Дунай-Сервіс» нарахувати та утримати з нарахованої судом позивачці ОСОБА_3 загальної суми прибутковий податок та інші зобов'язальні платежі, в тому числі страхові внески.

Стягнути з приватного підприємства «Дунай-Сервіс» (ідентифікаційний код 34890547) на користь ОСОБА_3 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень в якості компенсації за заподіяння моральної шкоди та 800 (вісімсот) гривень витрат за надання правової допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в межах платежу заробітної плати за один місяць.

Стягнути з приватного підприємства «Дунай-Сервіс» (ідентифікаційний код 34890547) на користь держави судовий збір у розмірі 214 гривень 60 копійок до спеціального фонду Державного бюджету України за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", символ звітності 206.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Арцизького районного суду М.П. Крикун