Ухвала

від 12.12.2012 по справі 2а-2615/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 р.Справа № 2а-2615/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. по справі № 2а-2615/12/2070

за позовом Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 року №0000020700.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 р. адміністративний позов Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова від 16.01.2012 року №0000020700.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод" (далі - ДП "ХЕМЗ") зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради від 06.12.1991 року, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції Московського району м.Харкова Харківської області Державної податкової служби.

ДПІ у Московському районі м.Харкова проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (код ЄДРПОУ 5405575) з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ "Укрінвест" (код ЄДРПОУ 32029188) за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.

За висновками перевірки було складено акт від 30.12.2011 р. №4034/07-013/05405575, яким встановлені порушення п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим було занижено податкові зобов'язання з ПДВ що підлягає сплаті до бюджету у вересні 2011 року на суму 168686,00 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 року №0000020700 щодо збільшення суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем -168686,00 грн. та нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84343,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ТОВ "Укрінвест" та ДП "ХЕМЗ" та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 30.12.2011 р. №4034/07-013/05405575 ДП "ХЕМЗ" за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р. задекларувало ПДВ в сумі 811228,00 грн. Зазначено, що згідно отриманої інформації від ДПІ у Київському районі м.Харкова -акту від 01.12.2011 р. №952/23-5/32029188 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрінвест" з питань підтвердження отриманих від платника податків ДП "ХЕМЗ" відомостей за вересень 2011 р., встановлено, що ВПМ ДПІ у Київському районі м.Харкова було надано висновок від 25.11.2011 р. щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Укрінвест". Таким чином, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р. встановлено його завищення у сумі ПДВ -168685,48 грн. на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом позивача ТОВ "Укрінвест".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що у вересні 2011 року ДП "ХЕМЗ" було придбано ТМЦ у ТОВ "Укрінвест" згідно договору поставки від 28.02.2008 р. №432 та специфікації від 01.09.2011 р. №46 товари, зокрема, ДВП, плівка, стійка підшипника, латунь ливарна, провід ПВ, тощо. Згідно п.1.2 вказаного договору найменування, асортимент, строки поставки продукції, ціна встановлюються специфікацією, як є невід'ємною частиною договору. Згідно пункту 3 договору -поставка продукції виконується транспортом покупця.

На виконання умов вказаного договору постачальником -ТОВ "Укрінвест" виписані податкові накладні, які включені до реєстру отриманих податкових накладних.

На підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Укрінвест" позивачем надано видаткові накладні, прибуткові ордери, витяг із журналу реєстрації довіреностей за вересень 2011 р.

Факт транспортування придбаних у ТОВ "Укрінвест" товарів підтверджується подорожніми листами та інвентаризаційним описом основних засобів позивача станом на листопад 2011 р. щодо наявності у позивача власних транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На час укладання та виконання договору ТОВ "Укрінвест" було зареєстровано як юридична особа та платником податку на додану вартість, що зазначено в акті перевірки, встановлено в ході розгляду справи та не заперечується сторонами.

В зв'язку з наведеним суд зауважує, що в даній справі доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та вони не підтверджується матеріалами справи.

Так, підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби стосовно порушення Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод" вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Також, колегія судів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акт податкової інспекції на обліку в якої знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. по справі № 2а-2615/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.