Ухвала

від 19.12.2012 по справі 2а/1270/7843/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ушаков Т.С.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 року справа №2а/1270/7843/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Сіваченка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представників позивача Грибанової Ю.П. (довіреність від 09.04.2012 р.),

Скоромної Н.І. (довіреність від 09.04.2012 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2012 року № 0001232220, № 0001242220, № 0001252220, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.09.2012 року № 000123222 про нарахування податку на додану вартість у сумі 8 940,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 2 235,00 грн.; № 0001242220 про нарахування ПДВ у сумі 15 540,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3 885,00 грн.; №0001252220 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 4 908,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги наполягає на правомірності своїх дій і зазначає, що взаємовідносини позивача за угодою з ПП «Луганськенерголюкс» та ПП «Іллекс-Луганськ» є недійсними (нікчемними), оскільки Брянківським міським судом Луганської області винесено рішення про фіктивність господарської діяльності вищезазначених суб'єктів. Крім того, перевіркою встановлено, що транспортування товару за договорами купівлі-продажу, укладеними між ПП «Луганськенерголюкс», ПП «Іллекс-Луганськ» та «Електр-ООН» відбувалось згідно ТТН, проте відповідно до автоматизованої інформаційної системи АРМ «Бест Звіт» зазначені контрагенти позивача не мають транспортних засобів та не є платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Апелянт також, наголошує, що згідно системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту контрагентів на рівні ДПА України за грудень 2010 р. існують розбіжності по ПАТ «Луганський завод гірничого машинобудування» в частині завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Луганськенерголюкс».

В судовому засіданні представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник апелянта до суду не прибув, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Публічне акціонерне товариство «Луганський завод гірничого машинобудування» (далі - ПАТ «Луганськгірмаш»), ідентифікаційний код 05400879, має правовий статус юридичної особи, є платником податку на додану вартість, знаходиться на податковому обліку в ДПІ в Артемівському районі м. Луганська.

В період з 09.08.2012 по 15.08.2012 згідно з пп. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 08.08.2012 № 470 та направлення від 09.08.2012 № 365, посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 по взаємовідносинам з ПП «Луганськенерголюкс», ПП «Іллекс Луганськ», ПП «Електр-ОНН», за результатами якої складено акт від 22.08.2012 за № 557/22-200/05400879.

У висновках акта перевірки встановлені порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 8 940 грн.,; п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 в результаті чого зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового ) періоду за жовтень 2010 року на 4 908,00 грн. та занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за перевіряємий період у сумі 15 540,00 грн.

Даний акт було підписано позивачем із запереченнями, однак, за результатами їх розгляду висновки акту перевірки залишено без перегляду.

10.09.2012 на підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення, які є предметом даного позову, а саме:

- №0001232220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по платежу «Податок на прибуток підприємств» в сумі 11 175,00 грн., з яких: за основним платежем - 8 940,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 235,00 грн.;

- №0001242220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по платежу «Податок на додану вартість» в сумі 19 425,00 грн., з яких: за основним платежем - 15 540,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 885,00 грн.;

- №0001252220, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 4 908,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як вбачається з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Виходячи з зазначених норм Закону №168, єдиною умовою для включення сум податку до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, виданих відповідно до вимог закону, які підтверджують сплату податку в ціні товару (послуги).

Крім того, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), валові витрати виробництва та обігу (далі - витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у перевіряємому періоді між позивачем та ПП «Електр-ОНН», ПП «Іллекс Луганськ» та ПП «Луганськенерголюкс» існували договірні відносини на придбання продукції виробничо-технічного призначення, на підтвердження виконання яких позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, платіжні доручення на перерахування коштів за отриманий товар, акти приймання, акти інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, журнали реєстрації довіреностей, прибуткові накладні, картки складського обліку матеріалів.

Податковий орган наголошує на тому, що угоди, укладені позивачем, є нікчемними та не спрямовані на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у його контрагентів трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, тощо, крім того, посилається на наявність обвинувального вироку Брянківського районного суду Луганської області, винесеного по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 28 ч. 3, 205 ч. 2, 15 ч. 2-191 ч. 5 КК України

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України, в Україні діє презумпція правомірності правочину, а відтак господарські відносини, які відбулися між позивачем та зазначеними контрагентами, не є неправомірними доки в судовому порядку не буде встановлено іншого.

Посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, податковий орган не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, платником податку доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стосовно вироку суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яких визнано винними у здійсненні злочинів у сфері оподаткування, колегія суддів зазначає, що даний вирок не є доказом недійсності укладених угод між позивачем та його контрагентами з огляду на те, що даний вирок не встановив недійсності господарських договорів, укладених від імені ПП «Електр-ОНН», ПП «Іллекс Луганськ» та ПП «Луганськенерголюкс» з іншими господарюючими суб'єктами.

Крім того, вирок не містить посилання на господарські взаємовідносини ПАТ «Луганський завод гірничого машинобудування» з ПП «Електр-ОНН», ПП «Іллекс Луганськ» та ПП «Луганськенерголюкс» та обставини, які б спростовували видання податкових накладних.

До того ж, ПП «Електр-ОНН», ПП «Іллекс Луганськ» та ПП «Луганськенерголюкс» на день укладення договорів з позивачем перебували (і перебувають тепер) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач не довів суду правомірності своїх дій і приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і постанову прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 24 грудня 2012 року.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2012 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Луганський завод гірничого машинобудування» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2012 року № 0001232220, № 0001242220, № 0001252220 - залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г.Арабей

І.В. Сіваченко