Постанова

від 26.12.2012 по справі 1570/7095/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/7095/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства "Макс" до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року Мале приватне підприємство "Макс" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби від 09.11.2012 року: № 0003922301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств; № 0003932301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток; № 0003942301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів; № 0003952301 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ.

Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що в період з 12.09.2012 року по 26.10.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого приватного підприємства «Макс»з питань взаємовідносин із ПП «Спецпромтехніка»та ПП «Сервістранс-Н-08»за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої було складено Акт від 26.10.2012 року № 34/16-20/22507417. На підставі Акту перевірки від 26.10.2012 року за № 34/16-20/22507418 ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2012 року за № 0003922301, № 0003932301, № 0003942301, №0003952301 - відповідно до яких МПП «Макс»збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 211118,00 грн. та застосована штрафна(фінансова) санкція у розмірі 52950,00 грн.; зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 197223,00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ із вироблених в Україні товарів на суму 167795,00 грн. - за основним платежем та у розмірі 42119,00 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями); зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі - 40677,00 грн. МПП «МАКС»вважає висновки Акту перевірки необгрунтованими та такими, що суперечить дійсним обставинам справи. МПП «МАКС»належним чином оформило договірні відносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності. За вказаними угодами позивач протягом перевіряємого періоду придбавав у підприємств-контрагентів товари (послуги) та на підставі наданих до перевірки первинних документів правомірно відображав валові витрати та відносив суми ПДВ до податкового кредиту. Оплата по господарським операціям проведена в повному обсязі, в тому числі сплачено ПДВ в ціні придбаного товару, що підтверджується матеріалами перевірки та платіжними документами. З урахуванням наведеного, на даний час всі договори позивача є дійсними та виконаними повністю. У зв'язку з вищевикладеним, висновки в Акті перевірки не підкріплені належними доказами, рішеннями суду, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області є безпідставними, прийнятими з порушенням чинного законодавства, а позивачем правомірно відображено суми податкового кредиту у податкових деклараціях з ПДВ та валові витрати у податкових деклараціях з податку на прибуток. Позивачем отримані від постачальників товари, роботи та послуги з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), підтверджені первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з наведених підстав.

Представник відповідача, в судовому засіданні заперечував проти позову, вважаючи його необгрунтованим. У запереченнях відповідач посилався на те, що постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року за №1-301/2011 року, директор ПП «Спецпромтехніка»ОСОБА_1 визнаний винним визнаний винним у скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачена ст..ст.205 ч.2, 364 ч.1, 366 ч.1, 28 ч.3 ККУкраїни.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Мале приватне підприємство "Макс" зареєстроване Комінтернівської районною державною адміністрацією Одеської області № 1538120000000152 від 11.04.1995 року, код ЄДРПОУ 22507418.

Мале приватне підприємство "Макс" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 11.04.1995 року за № 384, станом на 26.10.2012 року перебуває на обліку в ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області.

В період з 12.09.2012 року по 26.10.2012 року ДПС в Одеській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого приватного підприємства «Макс»з питань взаємовідносин із ПП «Спецпромтехніка»та ПП «Сервістранс-Н-08»за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої було складено Акт від 26.10.2012 року № 34/16-20/22507417.

Згідно висновків зазначеного Акту, перевіркою встановлено порушення: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі - 211118,00 грн., у т.ч.: З квартал 2009 року - 27218,00 грн.; 4 квартал 2009 року - 164362,00 грн.; 2 квартал 2010 року - 11839,00 грн.; 3 квартал 2010 року - 7699,00 грн., та завищення об'єкту оподаткування: за 2009 рік - 137226,00 грн.; за 2 квартал 2010 року - 60655,00 грн.; п. 16.4 ст. 16 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року (зі змінами та доповненнями), пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.00 № 2181-Ш (зі змінами та доповненнями) в результаті чого податкова декларація по податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року була подана із порушенням граничних термінів подання; пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ від 03.04.01997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26, р.24 Декларації), у т.ч. по періодах: серпень 2009 року - 20662,00 грн.; вересень 2009 року - 33358,00 грн.; жовтень 2009 року - 33491,00 грн.; листопад 2009 року - 33491,00 грн.; грудень 2009 року - 86613,00 грн.; січень 2010 року - 86613,00 грн.; лютий 2010 року - 58684,00 грн.; березень 2010 року - 57396,00 грн.; квітень 2010 року - 78999,00 грн.; травень 2010 року - 78999,00 грн.; червень 2010 року - 78999,00 грн.; липень 2010 року - 78778,00 грн.; серпень 2010 року - 78999,00 грн.; вересень 2010 року - 51849,00 грн.; пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі - 167795,00 грн., у т.ч. по періодах: грудень 2009 року - 106969,00 грн.; лютий 2010 року - 27929,00 грн.; вересень 2010 року - 32897,00 грн.; пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого податкова декларація з ПДВ за вересень 2010 року була подана із порушенням граничних термінів подання.

На підставі Акту перевірки від 26.10.2012 року за № 34/16-20/22507418, ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2012 року за № 0003922301, № 0003932301, № 0003942301, №0003952301, якими МПП «Макс»збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 211118,00 грн. та застосована штрафна(фінансова) санкція у розмірі 52950,00 грн.; зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 197223,00 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ із вироблених в Україні товарів на суму 167795,00 грн. - за основним платежем та у розмірі 42119,00 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями); зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі - 40677,00 грн. відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, та як наслідок прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є факт отримання податковим органом постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року за №1-301/2011 року, якою ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачена ст..ст.205 ч.2, 364 ч.1, 366 ч.1, 28 ч.3 ККУкраїни, а також наявність інформації про відсутність у ПП «Спецпромтехніка»та ПП «Сервістранс-Н-08»трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, а тому зроблено висновок, що згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені між позивачем та вказаними контрагентами за період з 01.07.2009 р. по 31.06.12 мають ознаки нікчемності.

Як встановлено в ході розгляду справи МПП «Макс»за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року мало взаємовідносини із ПП «Спецпромтехніка»у серпні, вересні, жовтні, грудні 2009 року, березні 2010 року та ПП «Сервістранс-Н-08»у грудні 2009 року, травні, липні, вересні 2010 року.

По взаємовідносинам з ПП «Спецпромтехніка»

Між позивачем та ПП «Спецпромтехніка»укладено договір купівлі-продажу товару № 65 від 11.08.2009 року, згідно якого ПП «Спецпромтехніка»(надалі іменується «Продавець») в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту з одного боку та МПП «Макс»(надалі іменується «Покупець») в особі директора Туманського І.В., що діє на підставі Статуту, з другого боку, уклали цей договір про наступне: п.1.1 Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його; п.1.2. найменування товару визначається у Специфікаціях, що є додатками до чинного договору.

ПП «Спецпромтехніка»на виконання договору купівлі-продажу товару № 65 від 11.08.2009 року поставлено на адресу МПП «Макс»вказаний у товарних накладних товар та виписано наступні податкові накладні: № 081151 від 11.08.2009 року, № 092260 від 22.09.2009 року, № 102672 від 26.10.2009 року.

Між позивачем та ПП «Спецпромтехніка»укладено договір купівлі-продажу товару № 8 від 01.03.2010 року, згідно якого ПП «Спецпромтехніка»(надалі іменується «Продавець») в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту з одного боку та МПП «Макс»(надалі іменується «Покупець») в особі директора Туманського І.В., що діє на підставі Статуту, з другого боку, уклали цей договір про наступне: п.1.1 Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його; п.1.2. найменування товару визначається у Специфікаціях, що є додатками до чинного договору.

ПП «Спецпромтехніка»на виконання договору купівлі-продажу товару № 8 від 01.03.2010 року поставлено МПП «Макс»вказаний у товарних накладних товар та виписано наступні податкові накладні: № 032562 від 25.03.2010 року, № 032960 від 29.03.2010 року.

Крім того, ПП «Спецпромтехніка»позивачу МПП «Макс»на умовах разової поставки були поставлені товарно-матеріальні цінності, що підтверджується товарними накладними № 120972 від 09.12.2009 року, № 121170 від 11.12.2009 року, № 122570 від 25.12.2009 року, № 122970 від 29.12.2009 року.

Також по вказаних господарських операціях контрагентом позивача, згідно вищевказаних товарних накладних, були виписані наступні податкові накладні: № 120972 від 09.12.2009 року, № 121170 від 11.12.2009 року, № 112570 від 25.12.2009 року, № 122970 від 29.12.2009 року.

Крім того, ПП «Спецпромтехніка»на адресу МПП «Макс»на умовах разової поставки були поставлені товарно-матеріальні цінності, що підтверджується товарною накладною № 033060 від 30.03.2010 року.

Також була ПП «Спецпромтехніка»виписана податкова накладна № 033060 від 30.03.2010 року на поставлені позивачу товарно-матеріальні цінності.

По взаємовідносинам з ПП «Сервістранс-Н-08»

Між позивачем та ПП «Сервістранс-Н-08»укладено договір купівлі-продажу товару № 66 від 19.11.2009 року, згідно якого ПП «Сервістранс-Н-08»(надалі іменується «Продавець») в особі директора Зібарова В.В., що діє на підставі Статуту, з одного боку та МПП «Макс»(надалі іменується «Покупець») в особі директора Туманського І.В., що діє на підставі Статуту, з другого боку, уклали цей договір про наступне: п.1.1 Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його; п.1.2. найменування товару: дефектоскоп вихрострумновий портативний ВДЗ-71 НК-ІV У (вагона версія).

ПП «Сервістранс-Н-08» на виконання договору купівлі-продажу товару № 66 від 19.11.2009 року позивачу МПП «Макс»поставлено вказаний у договорі товаор та виписано наступні податкові накладні: № 121180 від 11.12.2009 року, № 121784 від 17.12.2009 року. Такорж продавцем виписано товарні накладні № 1217/1 від 17.12.2009 року та № 121180 від 11.12.2009 року відповідно, що підтверджують обтимання позивачем вказаного у накладних товару.

Крім того, ПП «Сервістранс-Н-08»на адресу МПП «Макс»на умовах разової поставки були поставлені товарно-матеріальні цінності (бабіт Б-16), що підтверджується товарною накладною № 123086 від 30.12.2009 року.

Також контрагентом була виписана податкова накладна № 123086 від 30.12.2009 року на поставлений позивачу 30.12.2009 року товар.

Позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за березень 2010 року включений розрахунок № 1/123086 коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної № 123086 від 30.12.2009 року у зв"язку із поверненням товару та проведено коригування податкового кредиту на суму 90846,84 грн.

Крім того, згідно акту перевірки ПП «Сервістранс-Н-08»на адресу МПП «Макс»на умовах разової поставки були поставлені товарно-матеріальні цінності, що підтверджується товарною накладною № 073972 від 29.07.2010 року.

Контрагентом була виписана податкова накладна № 072972 від 28.07.2010 року за поставлений товар згідно вказаної товарної накладної.

Крім того, МПП «Макс» на адресу ПП «Сервістранс-Н-08»на умовах разової поставки були поставлені товарно-матеріальні цінності (дріб сталева термооброблена ДСГТ 0,8) згідно товарної накладної № 1-05 від 13.05.2010 року та товарної накладної № 107 від 26.07.2010 року.

Повна оплата позивачем придбаних у контрагентів товарів підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за відповідні періоди

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до вимог ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами податкового органу, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. (дана позиція підтверджена постановою ВАСУ по справі № к/9991/50772/12 від 14.11.2012 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Спецпромтехніка» і ПП «Сервістранс-Н-08» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Судом встановлено, що позивачем та ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08» було укладено правочини у письмовій формі, які були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Тож, посилання відповідача на доведеність факту фіктивного характеру господарської діяльності позивача постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.11 року є безпідставним, оскільки: 1) постановою не встановлена фіктивність господарської діяльності безпосередньо підприємства позивача, і у постанові взагалі не йдеться про вказане підприємство; 2) встановлені під час розгляду кримінальної справи обставини стосуються лише злочинних дій посадових осіб підприємств-контрагентів позивача; 3) викладені у постанові обставини не спростовують реальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами та не доводять порушення позивачем податкового законодавства під час формування податкового кредиту; 4) вказаною постановою закрито провадження по справі у відношенні директора ПП «Спецпромтехніка» ОСОБА_1 за амністією, тобто обвинувальний вирок суду щодо вказаної особи відсутній, а тому посилання органу ДПС в Акті перевірки на визнання судом ОСОБА_1 винним у скоєнні інкриминованих йому злочинів є безпідставними.

Зазначена позиція щодо встановлених порушень та їх впливу на визнання правочинів нікчемними (фіктивними) узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалі ВАСУ від 11.07.12 року у справі № К 9991/81451/11.

Крім того, в Акті перевірки на підтвердження безтоварності операцій податковим органом також вказано на відсутність у позивача товаро-транспортних документів на підтвердження транспортування ТМЦ. Слід зазначити, що відповідно до договорів, укладених позивачем з контрагентами, продавався та купувався товар, ніякі інші послуги, зокрема транспортні, не надавалися, що виключає обов'язок позивача мати й інші первинні документи, окрім тих які є у позивача. Таким чином, позивач не зобов'язаний мати товарно-транспортні накладні, оскільки це не передбачено умовами договорів поставки з контрагентами.

Також, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.02.2012 року у справі № К/9991/52426/11 вказано, що «...самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними. З метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару».

Згідно норм пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року платник податку включає до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії

включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Разом з тим, в пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року вказано, що будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не включаются до складу валових витрат.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються)таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, відповідачем нправомірно зроблено висновок про безпідставне, не підтверджене первинними документами віднесення до складу валових витрат, понесених позивачем в процесі господарської діяльності по операціях з вказаними контрагентами.

Суд вважає, що валові витрати, по яким згідно акту перевірки встановлено завищення, відповідають витратам, передбаченим у п. 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підтверджені первинними документами (договори, видаткові (товарні) накладні, податкові накладні, складання яких відповідає вимогам законодавства).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 198.6 ПК України, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт.

Контрагентами позивача були надані відповідні податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» та п. 200.1 ст. 200 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями.

Згідно п.201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Вказані операції були належним чином відображені Позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства. Суми податку на додану вартість за податковими накладними включені Позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів відображено у реєстрах отриманих податкових накладних.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що підставою для формування показників бухгалтерського обліку та, відповідно, податкового обліку є факт здійснення господарської операції, який повинен підтверджуватися наявними у підприємства первинними документами, складеними відповідно до вимог законодавства, що і було виконано позивачем.

Також на вимогу суду за клопотанням відповідача позивачем були надані документи, що підтверджують повноваження ОСОБА_4 (представника позивача, який отримував товар за товарними накладними від контрагентів) на отримання товару, а саме реєстр виданих довіреностей, накази про прийняття ОСОБА_4 на роботу, переведення на іншу посаду, договір про повну матеріальну відповідальність.

Також позивач надав суду видаткові накладні, товарні накладні, податкові накладні, виписані МПП «Макс» на адресу підприємств ТОВ ВТФ «Елегія», ДП «Придніпровська залізниця», що підтверджують факт реалізації придбаного у ПП «Спецпромтехніка» та ПП «Сервістранс-Н-08» товару, тобто факт подальшого використання товару у господарській діяльності підприємства в оподатковуваних операціях.

Також слід зауважити, що обидва контаргента позивача (ПП «Спецпромтехніка», ПП «Сервістранс-Н-08») на час господарських взаємовідносин з МПП «Макс» були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, тобто мали спеціальну правосуб"єктність, що підтверджується актом перевірки від 26.10.2012 року.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість своїх рішень.

Таким чином, суд вважає позов МПП «Макс» обгрутнованим та задовольняє його в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо, іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Так, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені належними доказами, підлягають стягненню з Державного бюджету України у розмірі 2146 грн.

Керуючись ст. ст.2-6, 9, 11, 69-71, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Малого приватного підприємства "Макс""- задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби від 09.11.2012 року: № 0003922301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств; № 0003932301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток; № 0003942301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів; № 0003952301 про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Комінтернівському районі Одеської області стягнути судові витрати у розмірі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень) із Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства "Макс" (код ЄДРПОУ 22507418, Одеська область, смт.Комінтернівське, вул..Першотравнева, 56, кВ.10, р/р 26006216941, відкритий в ПАТ "МАРФІН БАНКВ»МФО 328168) шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 26 грудня 2012 року.

Суддя: В.В.Андрухів