Ухвала

від 13.12.2012 по справі 2а-7330/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 р.Справа № 2а-7330/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

представників сторін: позивача - Моїсеєнко К.О., відповідача - Самойленко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. по справі № 2а-7330/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм КТМ"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм-КТМ» (далі по тексту - ТОВ «Прайм-КТМ») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ у Київському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000652201 від 15 червня 2012 року та № 0000662201 від 15 червня 2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 р. по справі № 2-а-7330/12/2070 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм КТМ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлень - рішень - задоволено.

Скасовано податкові повідомлень рішень від 15.06.2012 року № 0000652201 та № 0000662201.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 р. по справі № 2а-7330/12/2070 скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ТОВ «Прайм-КТМ» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої при прийнятті оскаржуваної постанови норм п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити, оскаржувану постанову суду першої інстанції -скасувати та прийняти нову постанову про відмову ТОВ «Прайм-КТМ» в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні та в надісланих до суду апеляційної інстанції письмових запереченнях проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Прайм КТМ" зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради, про що видане відповідне свідоцтво серії А00№ 174276, основними видами діяльності згідно довідки ЄДРПОУ АА 119184 є виробництво чавуну, сталі та феросплавів (27.10.0); виробництво інших кольорових металів (27.45.0); лиття чавуну (27.51.0); виробництво алюмінію (27.42.0); лиття сталі (а.с.27.5.20); оброблення та нанесення покриттів на метали (28.51.0) (т.1, а.с.21, 22).

Фахівцями відповідача у період з 24.04.2012 року по 28.04.2012 року проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ "Прайм КТМ" (код ЄДРПОУ 33206940) з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТПК "Призма" (код ЄДРПОУ 34755371) за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

Результати перевірки оформлені актом №714/235/33206940 від 10.05.2012 року, яким зафіксовані порушення вимог діючого законодавства України в сфері оподаткування, а саме: ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Прайм КТМ" з ТОВ "ТПК "Призма" (код ЄДРПОУ 34755371) за червень 2011 року, п.п. 138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 4 квартал 2011 року в сумі 683363,00 грн.; п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на суму 594229 грн., внаслідок чого зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 594229 грн. (т.1, а.с.37-45).

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.06.2012 року : №0000662201, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 594229,00 грн., та № 0000652201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 683363,00 грн. (т.1, а.с.47-48).

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, а також з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.14.1.228 ст. 14, п.138.4, 138.6 ст.138 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Як встановлено нормами п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між ТОВ "Прайм КТМ" (Покупець) та ТОВ "ТПК "Призма" (Постачальник) було укладено договір поставки №401 від 26.05.2011 року (т.1, а. с. 50-52), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити товар, а Покупець прийняти та оплатити поставлений товар, найменування та кількість якого визначена в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

За результатами проведення господарських операцій з поставки товару за вказаним договором постачальником ТОВ «ТПК «Призма» оформлено наступні первинні документи: специфікацію №6 від 26.05.2011 року, видаткові накладні, а також виписано податкові накладні (т.1, а.с.54,56,58,61,64,68,71,73,76, 79-88).

Оплата придбаного товару позивачем проведена у безготівковій формі, про що свідчать наявні в матеріалах справ копії платіжних доручень (т.1, а.с.91-109).

Факт одержання та оприбуткування позивачем товару підтверджується наявними у матеріалах справи оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 201 (т.1, а.с.110) Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29.

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.55,57,59-60,62-63,65,67,69-70,72,74-75,77-78), зі змісту яких вбачається, що вантажовідправником є ТОВ «ТПК «Призма», вантажоодержувачем - ТОВ «Пра йм КТМ», пунктом розвантаження є склад позивача за адресою : смт.Золочів, вул.Привокзальна,6, який належить позивачу на праві власності, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (т.1, а. с. 23-29).

Використання придбаних у ТОВ "ТПК "Призма" ТМЦ та подальша реалізація товару підтверджується наявними у матеріалах справи калькуляціями вартості виробництва (т.1, а.с.111-117), договорами, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.175-207).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що реальність господарських операцій з поставки позивачеві товарів контрагентом ТОВ «ТПК «Призма» належним чином підтверджено первинними документами, а придбані ТМЦ використано ТОВ «Прайм КТМ» у власній господарській діяльності.

Слід відмітити, що виписані постачальником податкові накладні відповідають вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, а складені в ході проведення вищевказаних господарських операцій первинні документи (видаткові накладні, специфікація, товарно-транспортні накладні) оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат вартість ТМЦ, придбаних у ТОВ «ТПК «Призма».

Щодо висновку відповідача про нікчемність угоди між ТОВ «Прайм КТМ» та вказаним контрагентом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зазначений висновок про нікчемність угоди зроблено відповідачем виключно в зв'язку з отриманням від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова довідки № 6889/233/34755371 від 29.11.2011 р. зустрічної звірки ТОВ «ТПК «Призма» (код ЄДРПОУ 34755371), щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Промислово-торгівельна компанія «Донбас» (код ЄДРПОУ 36456448), їх реальності та повноти відображення в обліку за жовтень 2011 р. (т.1, а.с.164-175).

Так, податковий орган посилається на порушення ТОВ «ТПК «Призма» (код ЄДРПОУ 34755371) ст.203, ч.1 ст.207, п.п.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ТОВ «ТПК «Призма» (код ЄДРПОУ 34755371) з постачальником ТОВ «Промислово-торгівельна компанія «Донбас»; не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ «Промислово-торгівельна компанія «Донбас» на загальну суму сформованого податкового кредиту 616380,68 грн., та ТОВ «Торгперспектива» (код ЄДРПОУ 33881039), ТОВ «Прайм КТМ» (код ЄДРПОУ 33206040) на загальну суму сформованих податкових зобов'язань 717573,12 грн.

У свою чергу, зазначену довідку ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова складено у зв'язку з отриманням від ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова акту від 28.12.2012 року № 1278/23-212/36456448 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПТК «Донбас», яким зафіксовано відсутність зазначеного підприємства за місце реєстрації; відсутність у нього достатніх факту реального здійснення господарської діяльності у зв'язку з відсутністю руху активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської діяльності, фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій (кваліфікованого персоналу, транспортних засобів, приміщення для зберігання товарів.

З приводу викладеного колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.

Як вбачається з системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Отже, зустрічна звірка суб`єкта господарювання може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та лише в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу.

При цьому, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість. Таким чином, акти про неможливість проведення перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами вчинення платником податків порушення закону.

За таких обставин, твердження ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова про неможливість реального здійснення господарської діяльності ТОВ «ПТК «Донбас» колегією суддів не беруться до уваги в якості доказу нікчемності правочину між ТОВ «ТПК «Призма» та ТОВ «Прайм КТМ».

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів того, що кінцевим покупцем товару, придбаного ТОВ «ТПК «Призма» у ТОВ «ПТК «Донбас» є саме позивач, у зв'язку з чим акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПТК «Донбас» не може бути належним доказом нікчемності правочину, укладеного ТОВ «Прайм КТМ».

Посилання податкового органу на порушення позивачем частини першої статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України з огляду на вищевикладене колегія суддів вважає також безпідставними та зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договір позивача із ТОВ «ТПК «Призма» нікчемним.

Реальність господарських операцій позивача з вказаним контрагентом підтверджується первинними та іншими документами, копії яких наявні у справі та були досліджені судом під час розгляду справи. За своїм змістом вищевказані документи відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача про нікчемність договору між ТОВ «Прайм КТМ» та ТОВ «ТПК «Призма» ґрунтуються на припущеннях та не підкріплені належними доказами, а факт наявності у сторін по правочину протиправного умислу при його укладанні з матеріалів справи не вбачається.

У відповідності до пункту 201.8. Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Зазначеним положенням Податкового кодексу кореспондують норми Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виписування податкових накладних в липні 2010 року.

Факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію та реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК «Призма» на момент здійснення господарських операцій судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 138.8.1 п.138.8 ст.138, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зроблені за відсутності належних і допустимих доказів, з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому не можуть слугувати підставою для зменшення позивачеві від'ємного значення ПДВ та збільшення податку на прибуток.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року (п.57 Рішення) зазначив, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Також, Судом вказано, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин між позивачем та ТОВ "ТПК «Призма» не може бути визнано нікчемним.

З огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу валових витрат в загальному розмірі 2971145 грн. та до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 594229 грн. по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти викладених в акті перевірки №714/235/33206940 від 10.05.2012 року порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення відж 15.06.2012 р. №0000662201 про зменшення позивачеві суми від'ємного значення податку на додану вартість на 594229 грн. та № 0000652201 про збільшення позивачеві податку на прибуток на суму 683363 грн. - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. по справі № 2а-7330/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С. Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.

Повний текст ухвали виготовлений 18.12.2012 р.