Рішення

від 26.06.2012 по справі 5023/1994/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2012 р. Справа № 5023/1994/12

вх. № 1994/12

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Поклонский С.Н., директор;

відповідача - Гордеюк О.В., за дорученням

розглянувши справу за позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Агролюс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спілка-2", м. Дергачі

про стягнення 414744,72 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 414744,72 грн. заподіяних збитків. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору № 16 від 21.05.2009 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

25.06.2012 року до господарського суду від відповідача надійшли додаткові заперечення проти позову.

Суд, дослідивши надані заперечення, долучає їх до матеріалів справи.

26.06.2012 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи письмові докази по справі.

Суд, дослідивши надане клопотання та додані до нього документи, долучає їх до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі та просить суд його задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.

У відповідності з умовами договору № 16 на виконання робіт про переробку давальницької сировини від 21.05.2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем, відповідач прийняв зобов'язання переробити на давальницьких умовах пшеницю 3-4 класу у готову продукцію, а позивач зобов'язався оплатити надані послуги.

Відповідно до пункту 5.2. договору за підсумками поточного календарного місяцю сторони мають оформити акт надання послуг з переробки, при цьому позивач повинен розрахуватися не пізніше 5 банківських днів з моменту оформлення такого акту.

В період з 30.06.2009 року по 31.12.2009 року між сторонами були підписані акти переробки зерна пшениці озимої, отриманої від позивача (а.с. 21-27).

В той же період між сторонами були підписані акти надання послуг з переробки (а.с. 28-35).

Як стверджує позивач у позовній заяві, а відповідач підтверджує цей факт у своєму відзиві на позов, останній частково не переробив та не передав позивачу зерно у кількості 281,45 тн.

В зв'язку з викладеним позивач вважає, що відповідач порушив право власності позивача на зерно, чим спричинив позивачу збитки у розмірі 414744,72 грн. та просить суд стягнути ці збитки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язальне правовідношення являє собою юридичну конструкцію, в якій на боржника покладено певний цивільно-правовий обов'язок, якому кореспондує право вимоги кредитора. Враховуючи диспозитивний характер більшості норм приватного права, основним регулятором цивільно-правових відносин є договір, тобто і у даному випадку правовідносини між сторонами регулюються положеннями саме договору № 16 від 21.05.2009 року.

Виконання договірних зобов'язань за договором № 16 від 21.05.2009 року має відбуватися насамперед відповідно до умов цього договору, визначених і погоджених сторонами на свій розсуд виходячи із принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України).

Предмет виконання зобов'язання -це та конкретна робота чи послуга, яку згідно з зобов'язанням боржник повинен відповідно передати, виконати чи надати кредиторові. Предмет виконання зобов'язання за договором № 16 від 21.05.2009 року - це перероблення давальницької сировини (пункт 1.1. договору). Тобто для відповідача за вказаним договором предметом виконання є не грошові зобов'язання, а майнові - перероблення давальницької сировини та повернення готової продукції.

Спосіб виконання зобов'язання -це порядок здійснення боржником дій, спрямованих на настання наслідків, що свідчать про його належне виконання, цей спосіб виконання зобов'язання був обумовлений сторонами при його виникненні, тобто при укладанні спірного договору. У даному випадку цей спосіб зазначений у розділі 4 Договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач безпідставно претендує на стягнення з відповідача грошових коштів, оскільки спірним договором зазначені предмет та спосіб виконання зобов'язання Виконавцем робіт (відповідачем), які мають не грошовий, а майновий характер.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України, відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 218, 219 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення.

До складу правопорушення входять такі елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом -правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною -наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника -покладається обов'язок факту доведення відсутності вини.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. ст. 4-3, 32-33 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, всупереч згаданих норм, позивачем не надано доказів які б свідчили про втрату (нестачу) речі відповідачем, не надано позивачем до суду належних доказів відмови відповідача повернути річ на вимогу позивача, а також позивачем не було доведено завдання йому реальних збитків неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявність передбачених законом умов для стягнення збитків, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення збитків є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на законі, а отже задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 13, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 173, 174, 179, 217-219, 225 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 27 червня 2012 року

Суддя Погорелова О.В.