Постанова

від 24.12.2012 по справі 5011-55/4250-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2012 р. Справа№ 5011-55/4250-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Скрипки І.М.

при секретарі Кобець М.О.

За участю представників (за первісним позовом):

від позивача - Рибальченко Л.В. - представник за довіреністю від 18.09.2012 року;

від відповідача - Подолін В.В. - представник за довіреністю від 10.02.2012 року;

від третьої особи - Баксаляр О.Я. - представник за довіреністю від 20.06.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року

у справі №5011-55/4250-2012 (судді - Ягічева Н.І. (головуюча), Стасюк С.В., Бойко Р.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест»

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-консалтинг»

про застосування правових наслідків недійсності правочину

за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-консалтинг»

до 1) Відкритого акціонерного товариства «Гідромеханізація»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест»

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Гідромеханізація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест» про застосування правових наслідків недійсності правочину, в тому числі зобов'язати сторони повернути все отримане за правочином.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на факт нікчемності договору купівлі-продажу №01/11 від 01.11.2010 року відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України, а тому все отримане за цим правочином підлягає поверненню.

В ході розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Консалтинг» подало позовну заяву про визнання за нею права власності на тимчасовий причал за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32.

Позовні вимоги третьої особи мотивовані тим, що право власності на тимчасовий причал належить ТОВ «Еко-Консалтинг». Однак, це право не визнається позивачем - ВАТ «Гідромеханізація», який вимагає повернення у свою власність тимчасового причалу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація» у повному обсязі та відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-консалтинг».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Гідромеханізація» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Гідромеханізація» скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задвольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент передання причалу за договором № 01/11, сторони не погодили всіх істотних умов, які є обов'язковими для укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Крім того, не було здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року прийнято до свого провадження колегією суддів: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В. та призначено до розгляду на 01.11.2012 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням суддів Буравльова С.І., Андрієнка В.В., Шапрана В.В. у відпустці, справу № 5011-55/4250-2012 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація» прийнята до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначена до розгляду на 19.11.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 19.11.2012 року подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.11.2012 року не заперечував проти відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання 19.11.2012 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 року відкладено розгляд справи до 10.12.2012 року.

Представники позивача та представник відповідача у судовому засіданні 10.12.2012 року підтримали свої правові позиції.

Представник третьої особи у судове засідання 10.12.2012 року не з'явився, про поважні причини суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 року відкладено розгляд справи до 24.12.2012 року.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, справу № 5011-55/4250-2012 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Скрипка І.М., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 року справу № 5011-55/4250-2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Скрипка І.М., Пономаренко Є. Ю.

Представник позивача у судовому засіданні 24.12.2012 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.12.2012 року заперечував проти апеляційної скарги, та просив апеляційний суд рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року залишити без змін.

Представник третьої особи у судовому засіданні 24.12.2012 року просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.11.2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Гідромеханізація» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест», було укладено договір купівлі-продажу №01/11 в простій письмовій формі (надалі - договір).

Згідно п. 1.1 договору позивач зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених у договорі передати у власність покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити «Тимчасовий причал», інв. №034/2 (надалі - товар). Також, вказаним пунктом договору передбачено, що тимчасовий причал використовується як частина об'єктів (споруд, будівель) виробничої бази, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Московський, 32.

Вартість товару, згідно п.3.1 Договору становить 95186,00 гривень.

01.11.2010 року за актом прийому-передачі позивач передав відповідачеві у власність тимчасовий причал.

Звертаючись до суду першої інстанції із позовними вимогами позивач зазначав, що причал має такі розміри: 10 м (ширина) х 46 м (довжина) х 3,5 м (висота над рівнем води). Територія причалу заасфальтована. Конструктивно причал виконано із гранітного буту та залізобетону. Фундаментом причал пов'язаний із землею, що унеможливлює його переміщення без знищення даної споруди. Згідно ДБН В.2.4 - 3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення". Причал відноситься до гідротехнічних споруд підкласу наслідків (відповідальності) СС 2-2 (клас капітальності 3 за класифікацією СНиГІ 2.06.01 - 86).

Зазначене, унеможливлює переміщення причалу без його знецінення та зміни цільового призначення, тому відповідно до ст.ст. 181, 190,191 Цивільного кодексу України позивач вважає вказаний причал нерухомим майном.

Беручи до уваги, що договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації, враховуючи, що договір № 01/11 від 01.11.2010 року нотаріально не посвідчений та не зареєстрований, позивач у позовній заяві зазначав, що спірний договір є нікчемним. Отже, такий договір не створює правових наслідків для сторін цього правочину, а тому все отримане за цим правочином підлягає поверненню.

Звертаючись із апеляційною скаргою позивач (апелянт) змінив свою правову позицію та зазначає, що спірний договір є неукладеним та таким, що не створює правових наслідків для сторін.

Відповідно до п. 1. ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

До рухомих речей законодавство відносить речі, які можна вільно переміщувати у просторі (п.2 ст.181 Цивільного кодексу України).

Складаючи текст договору №01/11 та акту прийому-передачі, сторони погодили предмет купівлі-продажу, зазначивши в тексті його назву та характеристики, які дозволяють ідентифікувати цей предмет саме як тимчасовий причал.

Сторони за договорами погодили та передали саме тимчасовий причал як окрему придатну до використання гідротехнічну споруду, а не сукупність рухомого майна (будівельних конструкцій, матеріалів), що підтверджується договором купівлі-продажу, актом прийому-передачі, в яких сторони зазначили найменування та характеристики майна.

Згідно ДБН В.2.4. - 3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» причали відносяться до гідротегнічних споруд. Інші нормативні акти: Постанова Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27.07.1998 N 1147; Наказ Державного комітету України з промислової безпеки; охорони праці та гірничого нагляду «Про затвердження Правил безпеки для працівників суден портового і службово-допоміжного флоту рибного господарства» від 24.01.2007 N 13; Закон України «Про транспорт» теж визначають належність причалів до гідротехнічних споруд.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 1.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Тимчасовий причал до моменту його передання TOB «Дніпросіті-Інвест» обліковувався на балансі ВАТ «Гідромеханізація».

За даними «Инвентарной карточки № 032 учета основных средств (для зданий и сооружений)» від 10.07.1976 р., Київського спеціалізованого управління № 636 тресту «Укргідромеханізація», правонаступником якого є ВАТ «Гідромеханізація» (ПАТ «Гідромеханізація») визначені (описані) конструктивні елементи та характеристики Тимчасового причалу як об'єкту обліку споруд, будівель: «причал из сборного железобетона. Железобетонный шпунт со стороны доки. Длина причальной стены 40 п.м. Откосы отсыпаны щебенем. Площадь причала 40 м * 30 м = 1200 кв.м.», дата введення тимчасового причалу в експлуатацію - червень 1976 р.

Науково-дослідний інститут «Підземспецбуд» у своєму листі від 03.09.2012 року повідомив, що накладною від 28.11.2011 року він передав TOB «Сім футів» (замовнику) всі примірники результатів роботи, виконаної НДІ «Підземспецбуд» (виконавцем) за договором №97 від 24.10.2011 року, а саме звіт про науково-дослідну роботу «Обстеження та паспортизація технічного стану гідротехнічної споруди, що розташована за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32», паспорт технічного стану, технічний звіт водолазного обстеження.

Виходячи з переліку виготовлених результатів роботи, об'єкт дослідження, що розташований за адресою: м. Київ, проспект Московський, 32 належить до гідротехнічної споруди.

Отже, тимчасовий причал був створений, використовувався та обліковувався як причал, споруда, об'єкт, що містить всі необхідні ознаки нерухомого майна, його переміщення з земельної ділянки без знецінення та зміни призначення є неможливим, а тому у розумінні ст.181 Цивільного кодексу України є нерухомим майном.

Згідно ч.1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Враховуючи, що за договором купівлі-продажу передавався тимчасовий причал, гідроспоруда, нерухоме майно, сторони повинні були здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору.

Частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме - у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що ч. 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), та у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, суд першої інстанції дійшов до висновку, що договір № 01/11 від 01.11.2010 року є нікчемним правочином, та таким, що не створив юридичних наслідків, прав та обов'язків для сторін.

Однак, колегія суддів не погоджується із даним висновком місцевого суду враховуючи наступне.

Дійсно, статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст.. 657 ЦК України).

Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Аналогічну позицію викладено у постанові від 18.04.2011 року Верховного Суду України по справі № 2-17/604-2009.

Таким чином, враховуючи те, що договір купівлі-продажу № 1/11 від 01.11.2010 року нотаріально не посвідчений та не пройшов державну реєстрацію, колегія суддів приходить до висновку, що він є неукладеним.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є застосування правових наслідків недійсності правочину, в тому числі повернення майна - тимчасового причалу за вказаним правочином.

Відповідно до п.10. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Враховуючи викладене, застосування реституції можливе лише у разі визнання договору недійсним чи у разі його нікчемності.

Беручи до уваги, що договір купівлі-продажу № 1/11 від 01.11.2010 року є неукладеним, колегія суддів приходить до висновку про неможливість застосування реституції в частині зобов'язання сторін повернути все отримане за договором.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідач передав тимчасовий причал третій особі за договором купівлі-продажу № 14/02 від 14.02.2011 року, тобто майно не знаходиться у його власності, що також унеможливлює застосування реституції шляхом зобов'язання відповідача повернути майно передане за договором №01/11 від 01.11.2011 року.

За таких обставин, колегія суддів приймає доводи апелянта про те, що договір купівлі-продажу № 1/11 від 01.11.2010 року є неукладеним, однак погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

Щодо позовних вимог третьої особи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підставою набуття TOB «Еко-Консалтинг» права власності на тимчасовий причал останній вважає договір купівлі-продажу № 14/02 від 14.02.2011 року, укладений між TOB «Дніпросіті-Інвест» та TOB «Еко-Консалтинг».

Так, як зазначалося вище, договір купівлі-продажу № 01/11 від 01.11.2010 року укладений між ВАТ «Гідромеханізація» та TOB «Дніпрсіті-Інвест», на підставі якого TOB «Дніпросіті-інвест» було передано тимчасовий причал, є неукладеним та таким, що не породжує у сторін прав та обов'язків.

В свою чергу, договір купівлі-продажу № 14/02 від 14.02.2011 року між TOB «Дніпросіті-Інвест» та TOB «Еко-Консалтинг» також не породжує у сторін прав та обов'язків, є неукладеним, оскільки його укладено в простій письмовій формі, що суперечить вимогам ст. 657 ЦК України

Отже, TOB «Еко-Консалтинг», не набуло права власності за неукладеним правочином.

Крім того, відповідно до п.3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності на тимчасовий причал за TOB «Дніпросіті-інвест» не зареєстроване відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, TOB «Еко-Консалтинг» не є власником тимчасового причалу, що виключає можливість задоволення позову про визнання права власності.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 328 ЦК України, посилання третьої особи на правомірність набуття права власності на «тимчасовий причал» є безпідставними, такими, що не відповідають чинному законодавству, встановленим судом обставинам справи та не підтверджуються доказами.

Таким чином, третя особа з самостійними вимогами - ТОВ «Еко-Консалтинг», є такою, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а тому позивач - ПАТ «Гідромеханізація», не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про витребування майна, яке зберігається у третьої особи без достатньої правової підстави.

Так, беручи до уваги всі вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що мотивувальна частина рішення підлягає зміні з урахуванням висновків постанови апеляційного господарського суду щодо встановлення факту неукладеності договору купівлі-продажу № 1/11 від 01.11.2010 року, однак вказана обставина не тягне за собою скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року, оскільки суд першої інстанції дійшов до правильних висновків щодо відмови у задоволенні первісних позовних вимог та вимог третьої особи із самостійними вимогами.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року у справі № 5011-55/4250-2012 - без змін.

3. Матеріали справи № 5011-55/4250-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Пономаренко Є.Ю.

Скрипка І.М.