Постанова

від 20.12.2012 по справі 5009/3956/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.12.2012 р. справа №5009/3956/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І. суддівБойченка К.І., Стойка О.В. при секретарі Гриньовій О.В. від позивача:Алексєєва І.О. - ліквідатор від відповідача:не з»явився Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2012 року у справі№ 5009/3956/12 (суддя Носівець В.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Донсплав", м. Донецьк до відповідачаВідкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя простягнення 67 480 грн. 00 коп. основного боргу, 1 214 грн. 64 коп. пені та 166 грн. 40 коп. 1 % річних ВСТАНОВИВ:

У 2012 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Донсплав", м. Донецьк звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя про стягнення 67480 грн. 00 коп. основного боргу, 1214 грн. 64 коп. пені та 166 грн. 40 коп. 1 % річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.11.12 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донсплав", м. Донецьк 67480 грн. 00 коп. основного боргу, 1214 грн. 64 коп. пені та 165 грн. 93 коп. 1% річних. В частині стягнення 0,47 грн. 1% річних в позові відмовлено.

Відповідач, Відкрите акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.12 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення 03.12.12р. уповноваженій особі підприємства поштового відправлення - ухвали суду від 28.11.12р. Про причину неявки суд не повідомив, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 28.11.12р. не була визнана обов'язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 5009/3956/12 та наданих представником позивача пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.12 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донсплав" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"(покупець) було укладено договір поставки № 20/2012/569, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю алюміній вторинний марки АВ-87 по ДСТУ 3753-98 "Алюміній для розкислення, виробництва феросплавів та алюмінотермії" (далі продукцію), а покупець зобов'язався прийняти цю продукцію та оплатити її вартість.

У відповідності до п. 2.1. договору, номенклатура (марка), кількість, ціна та загальна вартість продукції, що поставляється зазначаються в Специфікаціях, які щомісяця оформлюються.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що загальна сума договору визначається як вартість продукції, поставка якої здійснюється у відповідності з доданими до неї Специфікаціями. Зміни загальної суми договору здійснюються шляхом підписання уповноваженими представниками сторін Специфікацій на додаткові партії продукції.

Позивач 18.06.12 р. на виконання умов договору та Специфікації № 1 здійснив поставку продукції відповідачу в кількості 5 тон загальною вартістю 87480 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 14580 грн. 00 коп.

Відповідач поставлену продукцію отримав, що підтверджено видатковою накладною № РН-0000017 від 18.06.12 р., товарно-транспортною накладною від 18.06.12 р.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000023 від 18.06.12 р. на суму у розмірі 87480 грн. 00 коп.

Згідно п.п. 5.1., 5.2. договору, розрахунок здійснюється за фактично поставлену продукцію протягом 10 банківських днів з моменту поставки та прийому продукції у відповідності з Інструкцією № П-6 на підставі наданих документів, що зазначені у п. 4.4 договору. При відсутності зазначених документів строк оплати розраховується з моменту отримання повного пакету документів.

Відповідач отриману продукцію оплатив лише частково у розмірі 20000 грн. 00 коп., у зв»язку з чим позивач звернувся із позовом до господарського суду Запорізької області про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 67480 грн. 00 коп., пені у розмірі 1214 грн. 64 коп. та 1 % річних у розмірі 166 грн. 40 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно норми ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив на адресу відповідача продукцію на суму у розмірі 87480 грн. 00 коп., яку відповідач, всупереч умовам договору, оплатив лише частково у розмірі 20000 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене та те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції письмових належних та допустимих доказів оплати позивачу заборгованості за отриману продукцію, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 67480 грн. 00 коп.

Також позивач, звертаючись до суду із позовом, просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1214 грн. 64 коп. за період прострочення з 03.07.12 р. по 30.09.12 р. та 1% річних у розмірі 166 грн. 40 коп.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно приписів ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 8.4. договору, за прострочення оплати відповідно до п. 5.1. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від несплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діяла у період стягнення пені. Нарахування та стягнення суми неустойки, а також 1% річних за неправомірне використання чужими коштами, здійснюється відповідно положень та обмежень, що встановлені в ст. 232 ГК України, а саме за період не більше 6-ти місяців з дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1214 грн. 64 коп. за період з 03.07.12 р. по 30.09.12 р.

У відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія вважає, що оскільки умовами договору сторони передбачили можливість нарахування річних у розмірі 1%, то господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача річні лише у розмірі 165 грн. 93 коп. за період з 03.07.12 р. по 30.09.12 р., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з відмовою у задоволенні позову в іншій частині річних через невірно визначену у розрахунку позивача кількість днів у 2012 році.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача лише частково та правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 67480 грн. 00 коп., пеню у розмірі 1214 грн. 64 коп. та 1% річних у розмірі 165 грн. 93 коп.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, судовою колегією розглянуті та відхилені заперечення стосовно відсутності у відповідача повного пакету документів, передбаченого умовами договору, виходячи з наступного.

Судова колегія вважає, що надані позивачем первинні документи є належними та допустимими доказами здійснення передачі відповідачу продукції саме за Договором та прийняття цієї продукції останнім. Докази незгоди відповідача з належністю виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору щодо передачі продукції (якість, комплектність, строки поставки тощо) або докази повної оплати боргу суду не надавалися.

Статтею 688 Цивільного кодексу України передбачено, що Покупець зобов'язаний повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. Відповідно до вимог статті 690 Цивільного кодексу України, а також пункту 29 Положення про поставки товарів народного споживання, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 року № 888 (про застосування якого сторони домовилися у п. 11.4 договору, що є підставою позову), поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним на відповідальне зберігання.

Ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надані належні та допустимі докази, оформлені належним чином, наявності заперечень відповідача щодо комплектності, кількості, якості або асортименту поставленої продукції, щодо відмови відповідача від поставленого обсягу продукції. Відповідачем також не надані суду належні та допустимі докази, оформлені належним чином, щодо прийняття продукції у встановленому порядку на відповідальне зберігання. Використання отриманої продукції у виробничій діяльності, неповернення її позивачу з причин нібито некомплектної поставки свідчить про здійснення відповідачем конклюдентних дій на підтвердження факту здійснення сторонами господарських операцій по поставці та прийняттю продукції саме на виконання договірних зобов»язань.

Отже, відповідно до статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2012 р. у справі № 5009/3956/12 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2012 р. у справі № 5009/3956/12 залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2012 р. у справі № 5009/3956/12-без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 -у справу;

2 -позивачу;

3 -відповідачу;

4 -ДАГС;

5-ГС Зап. обл.

Ложка Н.Л.