Рішення

від 20.12.2012 по справі 5023/4083/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2012 р.Справа № 5023/4083/12

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Шатерніков М.І. , Бринцев О.В.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора м. Харків в інтересах держави в особі Державного підприємства "Чугуєво-Бобчанське лісове господарство", смт. Кочеток Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків; 2) Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської областісмт. Печеніги до 1) Печенізької районної державної адміністрації с. Печеніги , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-ТУР", м. Харків про скасування розпорядження, визнання недійсним договору за участю представників сторін :

Представник позивача - Педченко А.П., дов.№01-11/66 від 02.02.2012 року.

Представник відповідача -1- не з'явився;

відповідача - 2 -Федоров О.В., дов від 12.10.12 р.

3-ї особи -1 - Воробей Н.М., дов. № 5194 від 21.09.12 р.

прокурора - Хряк О.О., посв. № 38 від 03.02.2012 року.

3-ї особи -2 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів Печенізької районної державної адміністрації Харківської області (перший відповідач та ТОВ "Харків -Тур" (другий відповідач) в якій просить суд: 1) винести рішення, яким скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 10.09.2003 року за № 310 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки із земель лісового фонду та земель запасу Печенізької селищної ради та надання їх в оренду Харків-Тур"; 2) винести рішення, яким визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3 га на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою райдержадмістрацією з ТОВ "Харків-Тур" 03.10.2003 року, скасувавши запис про державну реєстрацію за № 25 від 21.11.2003 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 вересня 2012 року залучено до участі у справі в якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області 2) Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 грудня 2012 року для розгляду даної справи призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 26 листопада 2012 року для розгляду даної справи призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Бринцев О.В. та Шатерніков М.І.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 грудня 2012 розгляд справи відкладено на 20 грудня 2012 року о 09:45 год.

У призначене судове засідання 20 грудня 2012 року перший відповідач, треті особи не з'явились, витребувані судом документи не надали про причини неявки судове засідання суд не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У призначеному судовому засіданні 26 листопада 2012 року прокурор підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.

Представники позивача та третьої особи - 1 - яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Харківській області у судовому засіданні підтримали позов прокурора та просили суд його задовольнити.

Присутній у судовому засідання представник другого відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у наявному в матеріалах справи відзиві на позов. Окрім того підтримав заяву про застосування до позовних вимог, строку позовної давності відповідно до ст.. 267 Цивільного кодексу України.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -2- Відділ Держкомзему у Печенізькому районі Харківської області та перший відповідач у судове засідання не з'явились, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Присутні в судовому засіданні 20 грудня 2012 року учасники судового процесу вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників третьої особи - 2 та першого відповідача, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 грудня 2012 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за № 310 затверджено проект відведення земельних ділянок ТОВ «Харків-Тур» для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га на території Печенізької селищної ради терміном на 50 років.

На підставі вищевказаного розпорядження, 03.10.2003 р. між Печенізькою райдержадміністрацією (першим відповідачем у справі) та ТОВ "Харків Тур" (другим відповідачем) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 25 від 21.11.2003 року, відповідно до умов якого, другому відповідачу (ТОВ «Харківтур») передано із земель лісового фонду та запасу земель Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області площею 3,00 га, із них землі лісового фонду - 2.9032 га, землі запасу - 0.0968га. Грошова оцінка землі - 28542,481 грн. Факт передачі відповідачу в оренду земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земель підписаному сторонами 21.11.2003 року та скріплений їх печатками.

Відповідно до 8 договір укладено строком на 49 років.

Прокурор в позовній заяві, посилаючись на те, що на підставі вказаного розпорядження та договору оренди першим відповідачем незаконно передано в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення з фактичною зміною цільового призначення для забудови та на приписи ст.ст. 18, 19, 20, 50, 51, 60, 61, 75, 149, Земельного кодексу а також на ст.. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 03.10.2003 року за № 310 та договір оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року недійсним, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.373 ЦК України, ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч.2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону -частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009р.№9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. недійсним є встановлення обставин, визначених ст.48 ЦК УРСР 1963р. (чинного на момент укладення спірного договору) -невідповідності угоди вимогам Закону.

Згідно частини 1 статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У відповідності ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ЦК УРСР та ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Обставини справи з урахуванням названих норм права приводять суд до висновку проте, що в даному разі має місце обґрунтованість доводів прокурора про невідповідність спірного розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. № 310 та договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. приписам ч.2 ст.20 Земельного кодексу України.

Так, як вбачається із матеріалів справи та не спростовується представниками сторін у судових засіданнях, власником (користувачем) земельної ділянки, загальною площею 3,0 га, яка знаходиться на території Печенізької сільської ради Печенізького району та яка була надану в оренду відповідачу -2 згідно спірних розпорядження та договору , є ДП "Чугуєво-Бабчанське лісове господарство", яке визначено прокурором позивачем у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З пункту 2 Розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. №310 та пункту 2.1. договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. випливає, що спірна земельна ділянка надана відповідачем-1 відповідачеві-2 для рекреаційного використання під розміщення будинків відпочинку загальною площею 3,0 га . Разом з тим, спірна земельна ділянка до земель рекреаційного фонду (ст.ст.50-52 Земельного кодексу України) не відноситься. Доказів її вилучення з земель лісового фонду (ст.ст. 55-57 Земельного кодексу України) суду не надано.

Зі змісту статті 57 Земельного кодексу України вбачається, що використання на умовах оренди земель лісового фонду у рекреаційних цілях допускається виключно підприємствами, установами та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Натомість, відповідачем-2 доказів створення у нього спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, як того вимагає ст.57 Земельного кодексу України, не надано.

Окрім того, дослідивши спірний договір оренди земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність його змісту вимогам Закону в частині умов, зокрема, щодо розміру орендної плати.

Так відповідно ст.2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Статтею 23 та статтею 24 цього ж закону визначено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) розмір орендної плати є однією з істотних умов договору оренди землі.

Як вбачається з умов договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. грошова оцінка земельної ділянки складає 28542.481 грн. При цьому, в договорі не зазначено на підставі яких документів, якою організацію встановлено цей розмір грошової оцінки землі. Суд не бере до уваги наявний в матеріалах справи звіт про грошову оцінку земельної ділянки, оскільки він здійснений харківською регіональною філією ДП «Центр державного кадастру» у 2004 році, грошова оцінка проведена станом на 17.09.2004 року (п.1.2 звіту) тобто після укладання спірного договору оренди. Інших документів, які б свідчили про здійснення грошової оцінки земельної ділянки, яка була надана в оренду другому відповідачу у встановленому діючому на той час законодавстві суду не надано. До того ж, відповідно до вказаного звіту, грошова оцінка земельної ділянки, наданої другому відповідачу в оренду в межах договору оренди від 03.10.2003 року, склала 65114,00 грн., а в договорі визначена грошова оцінка земельної ділянки - 28542.481 грн. Це означає, що розмір орендної плати вказаної у пункті 2.3. договору оренди визначений з порушенням наведених приписів чинного законодавства. Це в свою чергу означає невідповідність змісту договору оренди земельної ділянки від 19.09.2003р. вимогам Закону та наявність підстав для визнання його недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР як і на підставі п.1 ч.1 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України.

Так само, існування наведених порушень означає невідповідність Закону (ст.ст. 2, 23, 24, Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди), п.3 ч.2 ст.14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди) розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. № 310, яким було ухвалено передати спірну земельну ділянку в оренду без зміни цільового призначення, без додержання приписів Закону про проведення грошової оцінки землі та без визначення розміру орендної плати у визначений Законом спосіб. Наявність цих порушень відповідно п.10 ч.2 ст.16 ЦК України та абз.3 ч.2 ст.20 ГК є підставою для визнання незаконним відповідного розпорядження як, рішення органу державної влади, що суперечать законодавству та ущемлює права та законні інтереси держави.

Порушення інтересів держави наразі полягає в тому, що внаслідок передачі в оренду земельної ділянки без додержання встановленого Законом порядку визначення орендної плати за землю держава недоотримала належні їй грошові кошти.

До цього ж наслідку призвело ще одне порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент ухвалення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди), допущене відповідачами під час укладення спірного договору оренди -відсутність у договорі умов щодо індексації орендної плати.

Суд приймає до уваги наявність порушень наведених норм Закону України "Про плату за землю" та Закону "Про оренду землі" попри те, що у позовній заяві прокурор не посилався на них як на юридичну підставу позову. Суд при цьому, керується Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" у пункті 2 якої визначено, що суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Також суд бере до уваги Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції абзацом 7 пункту 3.12 якої визначено, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

З наданих відповідачем-2 доказів, а саме документів, котрі стали підставою для винесення спірних розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. №310 та для укладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. вбачається, що грошова оцінки землі дійсно не проводилася. Цей факт також підтверджується, поясненнями представника відповідача-2, наданими ним безпосередньо в судовому засіданні. При цьому, обов'язок проведення грошової оцінки - у чинних на момент винесення спірного розпорядження та укладення спірного договору оренди названих вище нормах Закону України "Про плату за землю" та Закону "Про оренду землі".

Обставини справи з урахуванням названих норм права приводять суд до висновку про те, що в даному разі має місце невідповідність форми укладання договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. вимогам Закону в частині умов щодо обов'язково нотаріального посвідчення зазначеного договору.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (яка діла на дату укладання договору оренди), договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Згідно з п. 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до п. 9 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Матеріалами справи встановлено, що договір оренди землі від 03 жовтня 2003 року укладений на термін 49 років.

Згідно з ч. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, діючим на той час законодавством встановлено обов'язкову форму його укладання - нотаріальне посвідчення. Натомість колегією суддів встановлено, при вчиненні договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 року недодержано вимоги ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (яка діла на дату укладання договору оренди) про нотаріальне посвідчення, він укладений в простій письмовій формі, у зв'язку із чим, у відповідності до ст.. 220 Цивільного кодексу України що спірний договір оренди землі від 03 жовтня 2003 року є нікчемним.

Стосовно строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор довідався про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави спірними розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003р. №310 та договором оренди земельної ділянки від 03.10.2003р. з моменту проведення відповідної перевірки - серпень 2012 року. Тобто, станом на дату подачі позову (10.09.2012р.) трирічний строк позовної давності не скінчився, і таким чином підстав для відмови в позові на цій підставі немає. Такий висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, наведеній ним у постанові від 19.04.2012р. у справі №5023/7886/11.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх підстав для задоволення позовних вимог прокурора про скасування розпорядження Печенізької районної державної адміністрації від 10.09.2003 №310; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.10.2003 р.; та скасувати його державну реєстрацію.

При цьому суд зауважує, що задоволення цих позовних вимог прокурора не перешкоджає відповідачам в майбутньому після усунення названих вище недоліків (після проведення грошової оцінки землі і правильного визначення розміру орендної плати, встановлення її індексації, належного оформлення цільового використання землі, створення у відповідача-2 спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, оформлення у встановленому діючому законодавстві договорі оренди тощо) укласти подібний договір оренди цієї ж земельної ділянки на законних підставах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача-1 та відповідача-2 в рівних частках. Тобто, з відповідачів стягненню на користь бюджету підлягає 2146,00 грн. за дві вимоги немайнового характеру у відношенні яких позов задоволено за ставками судового збору на дату звернення прокурора із позовом. (1073,00 грн. х 2 / 2 = 1073,00 грн.) судового збору, котрий підлягає сплаті

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.48 ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 203, 205 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 207 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати розпорядження Печенізької районної державної адміністрації Харківської області від 10.09.2003 року за № 310 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки із земель лісового фонду та земель запасу Печенізької селищної ради та надання їх в оренду Харків-Тур".

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3 га на території Печенізької селищної ради Печенізького району, що укладений Печенізькою райдержадмістрацією Харківської області з Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Тур" (61022, м. Харків, пл. Свободи,7, код 31343521) 03.10.2003 року, скасувавши запис про його державну реєстрацію за № 25 від 21.11.2003 року.

Повне рішення складено 25.12.2012 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Аюпова Р.М. Бринцев О.В. Шатерніков М.І.