Постанова

від 26.12.2012 по справі 18/5007/47/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2012 р. Справа № 18/5007/47/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Кнапець М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Цюрупи на рішення господарського суду Житомирської області від 04.09.12 р.

у справі № 18/5007/47/12 (суддя Соловей Л.А. )

позивач Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Цюрупи

відповідач Приватне підприємство "Шамраївський цукровий завод"

про визнання права користування земельними ділянками

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2012 року у зв"язку з неможливістю суддів Василишина А.Р. та Юрчука М.І. прийняти участь в судовому засіданні через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах та відповідно до затверджених складів колегій визначено колегію у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Сініцина Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04 вересня 2012 року у справі № 18/5007/47/12 ( суддя Соловей Н.А.) відмовлено у задоволенні позову Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи (с.Андрушки Попільнянського району) до Приватного підприємства "Шамраївський цукровий завод" (м.Біла Церква, Київська область) про визнання права користування земельними ділянками, що розташовані на території Верхівнянської та Ягнятинської сільських рад Ружинського району Житомирської області, на підставі договорів оренди, укладених ПСП ім.Цюрупи з власниками земельних ділянок - фізичними особами - орендодавцями.Скасовані заходи забезпечення позову,які були вжиті ухвалою господарського суду Житомирської області від 31 травня 2012 року .

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, застосувавши ст.252,792 Цивільного кодексу України, ст.125 Земельного кодексу України, ст.2,18,31,33 Закону України «Про оренду землі», дійшов висновку, що :

- договори оренди землі, укладені між позивачем та власниками земельних паїв у 2005 році та зареєстровані в березні 2005 року, лютому 2006 року, липні 2006 року, грудні 2006 року - січні 2007 року, по Верхівнянській та Ягнятинській сільській раді припинились відповідно 10.03.2010 року, 06.02.2011 року, 04.07.2011 року, 28.12.2011 року та 23.01.2012 року;

- позивачем не доведено поновлення означених договорів оренди землі та не наведено, у чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду;

- припущення позивача щодо укладення відповідачем договорів оренди на ці ж земельні ділянки (паї) не підтверджується належними доказами.

Представником Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи подано апеляційну скаргу, якою вважає, що при ухваленні рішення місцевим господарським судом неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, порушено порядок дослідження та оцінки доказів та порушено норми матеріального та процесуального права.

З покликанням на ст. 15,19 Закону України «Про оренду землі», ст.210,252,253,640,654 Цивільного кодексу України та рішення Ружинського районного суді Житомирської області у справах за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи до фізичних осіб - власників земельних ділянок про тлумачення умов додаткової угоди до договору оренди землі, вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про припинення договорів оренди. Звертає увагу, що у резолютивних частин означених судових рішень цивільного суду зазначено, що додаткова угода продовжує строк дії договору оренди землі на 5 (п'ять) років з моменту державної реєстрації зазначеної додаткової угоди до договору оренди землі, тобто, на даний час договори оренди землі, укладені між позивачем та власниками земельних паїв, є чинними.

На переконання апелянта суд першої інстанції помилково застосував ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у чинній редакції та не звернув уваги, що договори оренди були укладені та зареєстровані у 2005-2006 роках та додаткові угоди до них підписані у грудні 2006 - січні 2007 років та зареєстровані у 2009 році, а тому означена стаття не підлягала застосуванню.

Також, на думку апелянта, місцевим господарським судом безпідставно зазначається у рішенні на відсутність у позивача права на захист невизнаного відповідачем права користування земельними ділянками за відсутності при цьому порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки у ході судового розгляду відповідач заперечує проти позову та подає на реєстрацію укладені ним договори оренди щодо цих же земельних ділянок (паїв).

Просить рішення господарського суду Житомирської області від 4 вересня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло,що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У попередніх судових засіданнях представник позивача апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які у ній викладені, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову

Під час апеляційного перегляду справи у попередніх судових засіданнях представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував ,просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 26 грудня 2012 року сторони не з»явились, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись належним чином та заздалегідь, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, наявних в матеріалах справи .

Від відповідача надійшла заява ,відповідно до якої він просить розглядати справу у відсутності їх представника , врахувати , що постановою ВГСУ від 18 грудня 2012 року по аналогічній справі № 17/5007/38/12 рішення господарського суду Житомирської області від 04.09.2012 року та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 31.10.2012 р. залишені без змін. Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи на те, що сторони належним чином повідомлені про час та місце апеляційного перегляду справи,враховуючи, що явка сторін обов"язковою не визнавалась, обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін на підставі наявних матеріалів.

Не підлягає до задоволення і клопотання апелянта про зупинення провадження по справі до розгляду іншої справи (№ 17/5007/38/12) , оскільки відпали підстави для такого зупинення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дані ними в попередніх судових засіданнях , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга представника Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, між позивачем та фізичними особами - орендодавцями укладено у 2005 році договори оренди землі, за умовами яких орендодавці (фізичні особи - власники паїв) надають, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельні ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції, які знаходяться в с.Верхівня та с.Ягнятин Ружинського району Житомирської області.

Аналізуючи зміст означених угод , колегія суддів знаходить договори оренди землі аналогічними за змістом.

Державна реєстрація договорів оренди відбулась 10.03.2005 року, 06.02.2006 року, 04.07.2006 року, 28.12.2006 року - по Верхівнянської сільської ради та 23.01.2007 року - по Ягнятинській сільській раді, про що свідчать відповідні записи на останній сторінці договір оренди землі.

Пунктом 8 даних договорів оренди землі позивач та фізичні особи - власники земельних ділянок (паїв) погодили, що договір укладено на 5 років , а після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як вбачається із матеріалів справи, у грудні 2006 року позивачем укладено з частиною фізичних осіб - орендодавців додаткові угоди до договорів оренди землі ,за змістом яких сторонами викладено п.8 договорів оренди землі у наступній редакції : «Договір укладено на 5 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію» При цьому редакцію п.8 визнано такою, що втратила чинність".

Означені додаткові угоди до договорів оренди землі зареєстровані у 2009 році.

У позовній заяві, апеляційній скарзі та поясненнях представника позивача у судовому засіданні позивач вважає, що додатковими угодами продовжено строк дії основних угод на п"ять років. Приватне підприємство "Шамраївський цукровий завод" - подаючи на державну реєстрацію до відділу Держкомзему у Ружинському районі договори оренди землі, укладені між ним та фізичними особами власниками земельних ділянок (паїв) у 2012 році, щодо оренди земельних ділянок, які знаходяться у землекористуванні позивача - не визнає за позивачем права користування вищезазначеними земельними ділянками та чинить перешкоди у користуванні позивачем орендованими землями.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що згідно передбачених у додаткових угодах змін до п.8 договорів оренди землі, внесено зміни лише щодо уточнення умов та порядку укладення договорів оренди землі, а строк дії договорів оренди землі залишився незмінним і становив п'ять років.

Державна реєстрація договорів оренди відбулась 10.03.2005р., 06.02.2006р., 04.07.2006р., 28.12.2006р. -по Верхівнянській сільській раді та 23.01.2007р. -по Ягнятинській сільській раді, саме з цих дат розпочалось відрахування строку дії договорів оренди, укладених між позивачем та власниками земельних ділянок (паїв) на території Верхівнянської та Ягнятинської сільських рад Ружинського району, який мав закінчитись відповідно 10.03.2010 року, 06.02.2011 року, 04.07.2011 року, 28.12.2011 року та 23.01.2012 року.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що до спливу вищезазначених дат, позивач мав право користуватися земельними ділянками, що розташовані на території Верхівнянської та Ягнятинської сільських рад Ружинського району на підставі договорів оренди, які укладені та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 792 ЦК України щодо найму (оренди) земельної ділянки як специфічного виду майна регулюється спеціальним законом. Відтак, до відносин оренди земельної ділянки підлягають пріоритетному застосуванню норм Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Згідно положень статтею 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Житомирської області, що договори оренди землі по Верхівнянській та Ягнятинській сільській раді припинились відповідно 10.03.2010 року, 06.02.2011 року, 04.07.2011 року, 28.12.2011 року та 23.01.2012 року.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про оренду землі", в редакції, яка діяла на момент закінчення договорів оренди землі (зміни внесено Законом України від 17.02.2011р. N3038-VI) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється зокрема, із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтвержено матеріалами справи , в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем дій, передбачених умовами п.8 договорів оренди та ст.33 Закону України "Про оренду землі" та спрямованих на поновлення договорів оренди землі.

Отже, скаржником не доведено наявності у нього права користування спірними земельними ділянками станом на час розгляду справи в суді, а тому господарський суд Житомирської області прийшов до вірного висновку, що заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що посилання позивача про невизнання відповідачем за позивачем права користування вищевказаними земельними ділянками за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання права користування земельними ділянками в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Однак, позивач не наводить в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду, а лише стверджує про те, що відповідач у справі подає до відділу Держкомзему на державну реєстрацію договори оренди земельних ділянок, датовані березнем 2012 року, обставини підписання яких позивачу невідомі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення ст.ст.32-34 ГПК України припущення позивача щодо укладення відповідачем договорів на ці ж земельні ділянки (паї) не підтверджується матеріалами справи. Так само як і не встановлено факту ведення відповідачем сільськогосподарських робіт на орендованих позивачем ділянках.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

В силу ст.ст. 33, 38, 43 ,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи та скасування чи зміни рішення господарського суду Житомирської області від 04 вересня 2012 року у справі № 18/5007/47/12.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49,105 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 04 вересня 2012 року у справі № 4/5007/47/12 залишити без змін ,а апеляційну скаргу приватного сільськогогосподарського підприємства ім. Цюрупи залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.