Ухвала

від 19.12.2012 по справі 2а/1570/7629/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 р.Справа № 2а/1570/7629/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представника позивача Розенбойма Ю.О. та представника відповідача Мазур Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УПТК-С»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (раніше Державна податкова інспекція у Малиновському районі м. Одеси) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «УПТК-С»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 червня 2011 року № 0002982301/0 та № 0002972301/0.

В обґрунтування позову зазначалося, що з 04 по 25 травня 2011 року посадовими особами ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведено перевірку ТОВ «УПТК-С»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 01 червня 2011 року за № 162/23-213/35818681, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 309398 грн.. Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3 та 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 544629 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2011 року № 0002982301/0 та № 0002972301/0, якими ТОВ «УПТК-С»визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 309398 грн. та в сумі 77350 грн. 80 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 544629 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 136157 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «УПТК-С»вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року позовні вимоги ТОВ «УПТК-С»задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 10 червня 2011 року № 0002982301/0 та № 0002972301/0.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Малиновському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом при розгляді справи порушено норми ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 04 по 25 травня 2011 року посадовими особами ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведено перевірку ТОВ «УПТК-С»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 01 червня 2011 року за № 162/23-213/35818681, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 309398 грн..

Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3 та 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 544629 грн..

На підставі акта перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2011 року № 0002982301/0 та № 0002972301/0, якими ТОВ «УПТК-С»визначено відповідно податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 309398 грн. та в сумі 77350 грн. 80 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 544629 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 136157 грн..

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «УПТК-С»оскаржило їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 10 червня 2011 року № 0002982301/0 та № 0002972301/0 залишено без змін, а скарги підприємства без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «УПТК-С»про визнання протиправними та скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідача, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат вартість послуг на загальну суму 1237593 грн., отриманих у ВАТ «Первомайський спеціалізований кар'єр», ТОВ «Санта», а також правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 544629 грн., сплаченого у складі вартості товарів та послуг, отриманих, як у перевірений період, так і в минулих періодах.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону (у вказаній вище редакції) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності ТОВ «УПТК-С», серед іншого, є будівництво будівель, оптова та роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань.

Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір поставки з ПП ВКФ «Альфа-грант»№ 11/10-10/19-01 та додаткову угоду від 18 травня 2010 року № 1, відповідно до яких виконавець (ТОВ «УПТК-С») поставляє, а замовник (ПП ВКФ «Альфа-грант») приймає та оплачує товар (цегла, декоративне каміння, будівельне каміння) за ціною, зазначеною в видаткових накладних (т. 2 а. с. 8-14).

Для виконання вказаної вище угоди ТОВ «УПТК-С»укладено наступні угоди:

- з ВАТ «Первомайський спеціалізований кар'єр»від 01 серпня 2008 року № 1/08 про надання послуг по обробці декоративного та будівельного каміння (граніт, мармур, вапняк, піщаник). Згідно договору загальна сума договору та вартість послуг визначається актом виконаних робіт по обробці декоративного та будівельного каміння, підписаного сторонами (т. 1. а. с. 99);

- з ТОВ «Санта»від 01 січня 2010 року № б/н, предметом якого є оренда транспортних засобів, орендна плата за які включає в себе ціну використаного бензину та заробітну плату водіїв (т. 1 а. с. 104-107).

Витрати на загальну суму 1237593 грн., понесенні позивачем у зв'язку з оплатою послуг за вказаними угодами, віднесено ТОВ «УПТК-С»до складу валових витрат.

Як вбачається з акта перевірки, посадовими особами відповідача зроблено висновок про порушення позивачем п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку з відсутністю документального підтвердження витрат позивача за вказаними договорами. При цьому, за висновком співробітників податкового органу, в актах приймання-передачі виконаних робіт ВАТ «Первомайський спеціалізований кар'єр»не визначені місце складання акта, зміст та обсяг господарської операції, одиниці виміру господарської операції, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, позивачем також не надано жодного акта приймання-передачі техніки від ТОВ «Санта», і, крім того, позивачем не придбавалось пальне і за штатним розкладом відсутні посади водіїв. Вказані обставини, на думку відповідача, не дають змоги пов'язати здійсненні позивачем витрати з веденням господарської діяльності підприємства за перевіряємий період.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, витрати по вказаним вище угодам безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено матеріалами справи, витрати за зазначеними вище угодами з ВАТ «Первомайський спеціалізований кар'єр»та ТОВ «Санта»включено позивачем до складу валових витрат на підставі первинних документів -договору поставки, додатків до нього, договору оренди та додатку до нього, акта приймання-передачі транспортних засобів (т. 1 а. с. 108, 117), актів приймання-передачі виконаних робіт (т. 1 а. с. 112-116), податкових та видаткових накладних (т. 1 а. с. 118-128), оборотно-сальдової відомості (т. 2 а. с. 24) та видаткових накладних, виданих позивачем ПП ВКФ «Альфа-Грант»(т. 2 а. с. 42-133), оформлених відповідно до наведених вище вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.

За таких даних твердження податкового органу про відсутність підстав для віднесення витрат, пов'язаних з придбанням позивачем у перевіреному періоді декоративного та будівельного каміння, а також витрат, пов'язаних з орендою транспортних засобів, до складу валових витрат спростовується наявними в матеріалах справи документами, а тому висновок суду першої інстанції про формування ТОВ «УПТК-С»валових витрат у відповідності до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є правильним.

Не ґрунтується на чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавстві і висновок посадових осіб податкового органу про порушення позивачем п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку з віднесенням останнім до складу податкового кредиту податку на додану вартість на загальну суму 544629 грн., сплаченого у складі вартості послуг та товарів, придбаних у ТОВ «Санта»на суму 23920 грн., а також за податковими накладними, виписаними в минулих податкових періодах.

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за січень-грудень 2010 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Санта».

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця): д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтвердженні податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому, як зазначено вище, податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами оренди також підтверджується наявними у матеріалах справи переліченими вище первинними документами.

Крім того, відповідачем в акті перевірки зазначено про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту 471240 грн. сум ПДВ по податковим накладним, виписаним у минулих податкових періодах.

Як зазначено вище, відповідно до п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за січень - грудень 2010 року позивач, серед іншого, формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами у попередні податкові періоди, а саме протягом 2009 року. При цьому податковим органом під час перевірки не встановлено фактів порушення чинного податкового законодавства при складанні та видачі контрагентами позивача зазначених податкових накладних.

Будь-яку заборону щодо включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість, належним чином оформлених податкових накладних, Закон України «Про податок на додану вартість»не містить.

При цьому, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків у разі самостійного виявлення помилки у показниках раніше поданої податкової декларації у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону), має право надати уточнюючий розрахунок.

Апеляційний суд знаходить помилковими посилання апелянта на п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо обов'язковості подання скарги на постачальника, який відмовляється надати податкову накладну або порушує порядок її заповнення, оскільки відповідно до зазначеного положення Закону отримувач товару (послуг) має право, а не обов'язок, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника, який відмовляється надати податкову накладну або порушує порядок її заповнення, що виключає можливість застосування до позивача санкцій за не виконання зазначеного положення закону.

На підставі наведених вище положень чинного податкового законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність порушень позивачем п. п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже і про відсутність підстав для визначення йому податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 471240 грн. за основним платежем.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 05 грудня 2011 року у справі № 21-245а11 та від 26 березня 2012 року у справі № 21-268а11, які відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами є необґрунтованим, то і застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є неправомірним.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 24 грудня 2012 року.

Головуючий:

Судді: