Постанова

від 12.12.2012 по справі 2а-13309/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 грудня 2012 року 09:16 № 2а-13309/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Мосійчук І.М. та представників: позивача -Федоришина О.О., відповідача - Корчун Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Технології» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 23 травня 2012 року № 0000142210, № 0000152210, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 грудня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28 вересня 2012 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніком Технології»(далі -ТОВ «Юніком Технології», позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 травня 2012 року № 0000142210, № 0000152210.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 2а-13309/12/2670 призначено до судового розгляду на 24 жовтня 2012 року.

24 грудня 2012 року у судовому засіданні оголошено перерву до 14 листопада 2012 року, а в подальшому до 22 листопада 2012 року та до 12 грудня 2012 року.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніком Технології»(код за ЄДРПОУ 33346943) зареєстроване Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією 03 березня 2005 року за № 10691020000002451. Вказане підприємство розташоване за адресою: 04114, м. Київ, вулиця Автозаводська, будинок 81.

ТОВ «Юніком Технології»взято на податковий облік в органах державної податкової служби 17 березня 2005 року за № 6555 та перебуває на обліку у ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС.

Згідно Свідоцтва № 200032794 від 15 березня 2012 року, виданого на заміну втраченому свідоцтву № 100316981 від 02.01.2011 року, ТОВ «Юніком Технології»є платником податку на додану вартість.

В період з 09 квітня 2012 року по 13 квітня 2012 року Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Юніком Технології»(код ЄДРПОУ 33346943) повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз»(код ЄДРПОУ 37240791) за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено Акт № 146/22-10/33346943 від 23 квітня 2012 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення наступних вимог:

- п. 5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств № 283/97 від 22.05.1997 р. (із змінами та доповненнями), п. 138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р. (із змінами та доповненнями), ст. ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 ЦК України, що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період на суму 254 589,76 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 ЦК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 221 382,40 грн.

ТОВ «Юніком технології»подало заперечення до Акту перевірки № 146/22-10/33346943 від 23.04.2012 р. Листом від 18 травня 2012 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС повідомило, що висновки, викладені в Акті перевірки, відповідають нормам чинного законодавства, правомірні та перегляду не підлягають.

23 травня 2012 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС на підставі Акта перевірки № 146/22-10/33346943 від 23.04.2012 р. прийняла податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- № 0000142210, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п.200.1 та п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 ЦК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 332 073 грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 221 382,40 грн. та 110 691,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000152210, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення п. 5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств № 283/97 від 22.05.1997 р. (із змінами та доповненнями), п. 138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., ст. ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ч.1 ст.216 ЦК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 254 589,76 грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 254 589,76 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у м. Києві та ДПС України, які своїми рішеннями відповідно від 27 липня 2012 року № 4594/10/12-114 та від 19 вересня 2012 року № 2171/0/61-12/10-2115 його скарги залишили без задоволення та без розгляду, а податкові повідомлення-рішення -без змін.

Позивач вважає, що висновки акту перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача.

ТОВ «Юніком Технології»зазначає, що воно має всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність (реальність) господарських операцій позивача з контрагентами, а тому вимог податкового законодавства не порушувало.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених із ТОВ «Віп Союз», позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемними цих правочинів не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.

В своєму позові позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 23 травня 2012 року № 0000142210 про донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на загальну суму 332 073,60 грн. та № 0000152210 про донарахування податку на прибуток на загальну суму 254 589,76 грн.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС подала заперечення проти позову, в яких просить в задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніком Технології»відмовити в повному обсязі.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Технології», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі -Закон № 996-XIV), Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (далі - Закон № 509-ХІІ).

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п/п 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент існування спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п/п 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, на переконання суду, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Приписами статті 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (ст. 650 ЦК України).

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено кошти по операціях з ТОВ «Віп Союз». Разом з тим, ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено зустрічну звірку зазначеного товариства, за результатами якої складено Акт № 1062/2304/37240791 від 29.02.2012 р., відповідно до якого не підтверджено господарські відносин з платниками податків стосовно врахування реального часу здійснення господарських операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів. За результатами проведеної звірки фактичне місцезнаходження ТОВ «Віп Союз»та його посадових осіб не встановлене.

Як вбачається з матеріалів справи, на ТОВ «Віп Союз»фактично працює 1 особа, відсутнє виробниче обладнання, основні фонди та транспортні засоби, що, враховуючи характер та обсяг нібито виконаних ним на користь позивача робіт, ставить під сумнів факт реальності здійснення господарських операцій.

Таким чином, вищезазначені факти свідчать, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Віп Союз»здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття зазначеним підприємством належним чином цивільної праводієздатності, а фінансово-господарські взаємовідносини між ним та позивачем є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Досліджені докази, а саме: договір про надання послуг № 08/10-11 від 01.08.2011 р., акти приймання-виконаних будівельних робіт, податкові, видаткові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, які надані позивачем, суд вважає неналежними, оскільки належним чином оформлені документи не можуть бути підставою для формування витрат та для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких сформовані витрати та податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування.

Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Таких достатніх та належних доказів позивачем у судове засідання надано не було, а тому аналіз матеріалів справи дає суду підстави вважати, що роботи не були виконані саме цим контрагентом.

Крім того, судом було вжито заходів щодо виклику в судове засідання директора ТОВ «Віп Союз», однак останній до суду не з'явитися (конверт з повісткою повернувся на адресу суду), письмових свідчень або клопотань не подав, що додатково підтверджує висновки відповідача про неможливість здійснення вказаним товариством фінансово-господарської діяльності.

При вирішенні вказаної справи судом не застосовується рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, відповідно до якого особа не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ, і як наслідок сплачувати ПДВ разом із пенею з огляду на таке.

Відповідно до вказаного рішення до відповідальності не може бути притягнуто фізичну або юридичну особу, якщо не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування про яке компанія-заявник знала чи могла знати.

З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що відповідачем ставиться під сумнів виконання контрагентом позивача робіт (надання послуг) за договором № 08/10-11 від 01.08.2011 р. саме ТОВ «Віп Союз», а також підписання посадовими особами вказаного товариства первинних та бухгалтерських документів, які дають право позивачу на формування податкового кредиту та валових витрат.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд вважає, що вказані документи за вказаних обставин позивач не міг отримати від ТОВ «Віп Союз», роботи (послуги) за договором виконанні іншою юридичною чи фізичною особою, тому в діях ТОВ «Юніком Технології»вбачається шахрайство стосовно системи оподаткування в розумінні рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року, про яке позивач був обізнаний.

Суд також зазначає, що визнання в акті перевірки угод укладених позивачем із його контрагентами нікчемними не тягне за собою жодних юридичних наслідків до таких угод та є лише позицією податкового органу, яка за наявності підстав, має бути доведена в суді.

Посилання позивача на постанову Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 13 лютого 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом втрати документів судом до уваги не приймаються з тих підстав, що зі змісту зазначеної постанови неможливо встановити, які конкретно документи фінансової та бухгалтерської звітності було втрачено, за який період, і чи мають вони безпосереднє відношення до предмету перевірки. Зокрема, суд зазначає, що у відповідності до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Судом не беруться до уваги також посилання позивача на те, що його первина скарга від 30.05.2012 р. № 42 подана до ДПС у м. Києві на податкові повідомлення-рішення 23 травня 2012 року № 0000142210, № 0000152210 у відповідності до норм чинного законодавства є задоволеною, а вказані вище податкові повідомлення-рішення відповідно скасовані, з огляду на наступне.

Згідно з п.56.8 ст. 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

З матеріалів справи вбачається, що рішення за результатами скарги від 30.05.2012 р. № 42 поданої до ДПС у м. Києві на податкові повідомлення-рішення 23 травня 2012 року № 0000142210, № 0000152210 прийнято останнім 27.07.2012 р. № 4594/10/12-114 та надіслано позивачу 30.07.2012 р.

При цьому, суд зазначає, що дії відповідача щодо надіслання податковим органом рішення про результати розгляду первинної скарги, з пропущенням строку до суду не оскаржувались, а тому можна зробити висновок про те, що позивач фактично погодився з вказаними діями та рішенням.

ТОВ «Юніком Технології»після отримання рішення ДПС у м. Києві від 27.07.2012 р. № 4594/10/12-114 було подано 16.08.2012 р. повторну скаргу № 12/75 на податкові повідомлення-рішення 23 травня 2012 року № 0000142210, № 0000152210, що також свідчить про отримання позивачем рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги.

Окрім цього, суд зазначає, що порушення відповідачем порядку направлення рішення про розгляд первинної скарги не впливають на його суть та дату прийняття, що зазначена в самому листі.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що в діяльності позивача податковим органом були встановлені порушення, які знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, по результатам перевірки, у відповідності до приписів Податкового кодексу України, посадовою особою суб'єкта владних повноважень складений відповідний акт, на підставі якого правомірно прийняті податкові повідомлення-рішення, а тому, підстав для визнання їх протиправними та скасування у суду немає.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2012 року № 0000142210, № 0000152210 ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому є правомірними.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку із чим в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Технології»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17.12.2012 р.