Ухвала

від 09.10.2012 по справі 2а-5514/11/0170/24

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5514/11/0170/24

09.10.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача- Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим- не з'явився,

представник відповідача- Приватного акціонерного товариства "Євпаторійський міський молочний завод"- Потапов Павло Григорович, довіреність № 707 від 09.10.12,

розглянувши матеріали справи № 2а-5514/11/0170/24 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кащеєва Г.Ю. ) від 09.11.11

за позовом Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 2б,Євпаторія,Автономна Республіка Крим,97416)

до Приватного акціонерного товариства "Євпаторійський міський молочний завод" (вул. Інтернаціональна, 123,Євпаторія,Автономна Республіка Крим,97400)

про стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 09.11.2011 у задоволені позовних вимог Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим до Приватного акціонерного товариства "Євпаторійський міський молочний завод" про стягнення - відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 09.11.2011, ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення на перевірку від 29.03.2011 № 389 (а.с. 8) та відповідно до Наказу від 29.03.2011 № 455 (а.с. 9) з 30.03.2011 по 06.04.2011 ДПІ в м. Євпаторії проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «Євпаторійський міський молочний завод»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Вектра-некст»за період з 01.12.2010 по 31.12.2010.

За результатами перевірки складений акт від 12.04.2011 № 676/23-2/30890009 (а.с. 10-44) (надалі -акт 1).

Так, згідно з Актом перевірки встановлено порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV в результаті чого сума заниженого податку на додану вартість за грудень 2010 року склала 107184 грн.; п. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст.ст. 626,629,650,655,658,662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ «Євпаторійський міський молочний завод»з зазначеним у акті перевірки постачальником.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З метою встановлення факту реальності здійснення господарської операції та наявності господарської мети при здійсненні відповідних дій, судом досліджені документи, які були складені під час здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період та на підставі яких були сформовані данні податкового обліку, а саме: акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 31.03.2011 року (а.с. 129), накладна від 21.12.2010 року № 1730 на суму 103000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 17166,67 грн. (а.с. 128), звіт (а.с. 127), накладна від 15.12.2010 року на суму 139000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 23166,67 грн. (а.с. 126), акт на списання металопрокату, матеріалів, ГСМ та запчастин за грудень 2010 року (а.с. 125), накладна від 27.12.2010 року № 103347 на суму 15001,67 грн. (а.с. 124), матеріальний звіт за грудень 2010 року (а.с. 123), матеріальний звіт за грудень 2010 року (119-122), накладна від 31.12.2010 року № 103388 на суму 1536,00 грн. (а.с. 118), накладна від 13.12.2010 року № 103340 на суму 9527,27 грн. (а.с. 117), накладна від 27.12.2010 року № 103358 на суму 1464,14 грн. (а.с. 116), накладна від 27.12.2010 року № 103356 на суму 10603,14 (а.с. 115), накладна від 30.12.2010 року № 103370 на суму 19346,83 грн. (а.с. 114), накладна від 20.12.2010 року № 103351 на суму 3616,31 грн. (а.с. 113), накладна від 30.12.2010 року № 103368 на суму 2138,90 грн. (а.с. 112), матеріальний звіт за грудень 2010 року (а.с. 110-111), акти на списання металопрокату, матеріалів, ГСМ та запчастин за грудень 2010 року (а.с. 106-109), накладна від 17.12.2010 року № 103342 на суму 111296,80 грн. (а.с. 105), накладна від 27.12.2010 року № 103239 на суму 40932,92 грн. (а.с. 104), матеріальний звіт за грудень 2010 року (а.с. 102) та інші.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом звітного періоду.

Відповідно до положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з положеннями п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість», що вказує на правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначається у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Також в зазначеному листі Вищого адміністративного суду України встановлено, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття вище перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність з порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, як на час здійснення торгової операції з поставки товарів, так й на час розгляду справи у обох сторін є дійсним, інших доказів суду першої інстанції під час розгляду справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З акту перевірки вбачається, що відповідач при проведенні перевірки та визначені суми завишення податкового кредиту позивачем, керувався наданими позивачем фінансово - господарськими документами, що підтверджують передачу товарів за вчиненим правочином, укладеним між позивачем та ПП «Вектра-некст», а також податковими накладними, які внесені до реєстру податкових накладних, видатковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що підстав для визнання правочину недійсним або нікчемним не має, оскільки він повністю виконаний сторонами та за всіма ознаками є дійсним.

На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правомірним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.11.11 у справі № 2а-5514/11/0170/24 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.11.11 у справі № 2а-5514/11/0170/24 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко