Рішення

від 27.12.2012 по справі 5020-1325/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2012 року справа № 5020-1325/2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аквалит"

(99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, 27)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Сервис-Стройдом"

(99003, м. Севастополь, Комуністична, 4 кв. 3-Б)

про стягнення заборгованості у розмірі 1933,15 грн

Суддя Плієва Н.Г.

За участю представників сторін

позивача - Галій О.В., довіреність № 329 від 26.11.2012

відповідача - Кліменко Т.Е., довіреність № 1 від 27.12.2012

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквалит" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Сервис-Стройдом" про стягнення заборгованості у розмірі 6973,15 грн з яких 5040 грн - основний борг, 584,64 грн - інфляційні втрати, 431,23 грн - 3 % річних, 917, 28 грн - пеня.

Ухвалою суду від 30.11.2012 порушено провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 18.12.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 27.12.2012.

Ухвалою суду від 27.12.2012 на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 5040, 00 грн припинено.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1933,15 грн, з яких 584,64 грн -інфляційні втрати, 431,23 грн -3 % річних, 917,28 грн -пеня.

Представник відповідача надала відзив на позов, не визнала позовні вимоги в частині стягнення пені, просить у задоволенні цих вимог відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Проти позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у заявленому до стягненні розмірі представник відповідача не заперечувала.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквалит»(далі ТОВ «Аквалит», постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фирма «Сервис-Стройдом»(далі -ТОВ «Фирма «Сервис-Стройдом», покупець) було укладено договір за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Згідно з пунктом 5.1. договору строк його дії визначено сторонами до 31.12.2009 за умови виконання взаємних зобов'язань.

Ціна, кількість та асортимент товару, що продається визначені в накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. Договору).

Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили, що покупець оплачує товар по факту поставки товару протягом 10 днів.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу товар за видатковою накладною № 3 від 12.01.2010 на загальну суму 5040,00 грн, проте відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений товар у визначений сторонами строк виконане не було, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

З урахуванням погашення відповідачем суми основної заборгованості за договором у розмірі 5040,00 грн в ході розгляду справи, предметом спору є стягнення інфляційних втрат, 3 % річних і пені.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

В силу статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з приводу виконання договору поставки, що регулюється положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 626 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, та не спростовується представниками сторін на виконання умов договору 12.01.2010 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 5040,00 грн.

У порушення умов договору оплата за поставлений товар відповідачем здійснена 14.12.2012, після звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем, та визнав його правильним, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 431,23 грн і інфляційні втрати у розмірі 584,64 грн, а всього 1015,87 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 917,28 грн суд відмовляє з огляду на таке.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт перший частини другої статті 258 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що нарахування пені почалось 23.01.2010 та припинилось 23.07.2010, а позивач звернувся з позовом до суду лише в листопаді 2012, встановлений частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України річний строк давності для стягнення пені сплив, що за правилами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові про стягнення пені, оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності у поданому відзиві на позовну заяву.

За абзацом 5 пункту 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову , то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на зазначене, враховуючи, що основна заборгованість погашена відповідачем після порушення провадження у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам, з урахуванням суми основної заборгованості. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 1397,78 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Сервис-Стройдом" (ідентифікаційний код 24873276, 99003, м. Севастополь, вул. Комуністична 4 кв. 3-Б, р/р 26000265519 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аквалит" (ідентифікаційний код 24498588, 99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, 27, р/р 26004013021363 в ПАТ ВТБ Банк м. Київ, МФО 321767, або на інший рахунок, зазначений стягувачем) заборгованість у розмірі 1015,87 грн (одна тисяча п'ятнадцять гривень 87 коп) з яких: 584,64 інфляційні втрати, 431,23 - 3 % річних , а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1397,78 грн (одна тисяча триста дев'яноста сім гривень 78 коп).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене 02.01.2013.

Суддя підпис Н.Г. Плієва