Постанова

від 16.11.2012 по справі 2а-0770/4407/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Cправа № 2a-0770/4407/11

Ряд стат. звіту № 8.2.1

Код - 07

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2012 року місто Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в особі :

головуючої судді -Калинич Я. М.

при секретарі судового засідання -Приходько Т.В.

за участю сторін:

представника позивача -Лендєл О.В.,

представника відповідача -Євчинець Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 12.12.2011 року №0002782340, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення -рішення № 0002782340 від 12 грудня 2011 року, прийнятого на підставі акту Мукачівської ОДПІ № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 року «Про результати документальної виїзної перевірки ТзОВ «Закарпатська продовольча група»код за ЄДРПОУ 31326993 з питань перевірки вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТВК «Техінвест», код ЄДРПОУ 35014279 за період з 01.07.11 по 31.08.11» щодо визначення податковим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 448708,75 грн. (в т.ч. 358967,00 грн. основного платежу та штрафні (фінансові санкції) в сумі 89741,75 грн.).

В підтвердження своїх вимог позивач зазначає, що укладений між

ТОВ «Закарпатська продовольча група»та ТОВ «ТВК «Техінвест»правочин був спрямовані на реальне настання правових наслідків і не може бути нікчемним, оскільки перевіркою було встановлено (і підтверджено письмовими поясненнями відповідних посадових осіб), що цукор-пісок в загальній кількості 242 тони на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн. був реально отриманий від ТОВ «ТВК «Техінвест»(на складах підприємств-постачальників цукру по відношенню до ТОВ «ТВК «Техінвест»), перевезений підприємством-експедитором ПП «Авторан»на замовлення нашого підприємства, в подальшому використаний у власній господарській діяльності -реалізований в роздрібній мережі магазинів та супермаркетів ТОВ «Закарпатська продовольча група»на території Закарпатської області. Крім того реальність зазначеного правочину підтверджується Довідкою ДПІ у м. Хмельницькому від 14.10.2011 р. № 7253/23-4/35014279 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ТВК «Техінвест»(код ЄДРПОУ 35014279) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Закарпатська продовольча група»(код ЄДРПОУ 31326993), їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2011 року». Крім того, позивач посилається також і на неправомірність висновків відповідача, зазначених в акті перевірки про порушення ТОВ «Закарпатська продовольча група»ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині нікчемності правочину, так як він не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити із підстав, що наведені у позовній заяві. Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення, яке базуються на висновках акту Мукачівської ОДПІ № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 року протиправними та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що вважає висновки цього акту перевірки такими, які зроблені на підставі недостовірної, документально не підтвердженої інформації стосовно господарської діяльності його контрагента та на підставі неналежного тлумачення діючих на той час норм податкового та цивільного законодавства України. На думку позивача, факт товарності операцій з придбання товарів підтверджується їх продажем іноземному партнерові, а факт експорту підтверджено митними органами України.

Відповідач свою позицію виклав у запереченнях на позов, якими позовні вимоги не визнав, оскільки вважає висновки акту перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення такими, що відповідають вимогам податкового законодавства України і тому просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні подані письмові докази, заслухавши пояснення сторін, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТВК «Техінвест»код ЄДРПОУ 35014279 за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року, про що складено акт перевірки № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 року.

За наслідками перевірки Мукачівською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002782340 від 12 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі розмірі 448708,75 грн. (за основним платежем -358967,00 грн., за штрафними санкціями -89741,75 грн.).

В акті Мукачівської ОДПІ № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 р. зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Закарпатська продовольча група»п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме встановлено факт завищення позивачем обсягу операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що призвело до завищення податкового кредиту за липень та серпень 2011 року на загальну суму ПДВ 358967 грн., в т.ч. за липень 2011 р. на суму 198917,00 грн. та за серпень 2011 року на суму 160050,00 грн. Зазначені висновки зроблено по операціям поставки цукру-піску з мішкотарою на загальну суму 2153800,00 грн. (в т.ч. ПДВ) з контрагентом -ТОВ «ТВК «Техінвест», проведеним у липні-серпні 2011 року.

Зазначені висновки перевірки базуються на тому, що правочини, укладені

ТОВ «ТВК «Техінвест»з ТОВ «Закарпатська продовольча група»відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю; операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю; господарські операції поставки цукру не підтверджено стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів; угоди, укладені між ТОВ «Закарпатська продовольча група»та ТОВ «ТВК «Техінвест»не спричинили реального настання правових наслідків, такі операції не мали реального товарного характеру; встановлено порушення ст. ст. 655, 656, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та наказів Мінтрансу України (від 14.10.1997 р. № 363, від 29.12.1995 р. № 488/346) щодо неналежного оформлення товарно-транспортних накладних.

Суд дійшов до переконання про необґрунтованість висновків акту перевірки згідно якого, угоди укладені з контрагентами є нікчемними, оскільки такі висновки суперечать інтересам держави і суспільства, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з приписом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає -тільки вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 Цивільного кодексу України).

При цьому, в акті перевірки відсутні висновки про те, що правочин (договір поставки № 22/02/11 від 22 лютого 2011 р.) між ТОВ «Закарпатська продовольча група»та ТОВ «ТВК «Техінвест»щодо поставки товарів (цукор-пісок в мішкотарі загальною кількістю 242 тони на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн.), має ознаки недійсності або є нікчемним, оскільки така підстава, як «відсутність спрямування правочину на настання реальних правових наслідків»відсутня серед підстав визнання правочину недійсним або нікчемним.

Отже, оскільки згідно приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним і такий правочин укладається з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то повинен бути наявним суб'єктивний намір сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, а тому для визнання правочину нікчемним необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Так, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентними державними органами та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторони правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У відповідності до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Жодних відомостей щодо наявності в діях посадових осіб ТОВ «Закарпатська продовольча група»вини у формі протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, позивачем не наведено.

Відповідно до статті 204 частини 1 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, договір поставки № 22/02/11 від 22.02.2011 р. між позивачем та його контрагентом -ТОВ «ТВК «Техінвест» є дійсними на сьогодні.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України наявні такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та інших нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання нікчемними цих угод необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з богу самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Суб'єктом владних повноважень належними та допустимими доказами не доведено факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами, так як такими може бути наявність протиправного умислу, встановленого обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відсутність ознак нікчемності даних операцій надають податковому органу право звернення до суду із позовом про визнання такого правочину недійсним, проте не встановлюють недійсність такого правочину в силу закону з моменту його вчинення.

Таким чином, доводи та висновки відповідача, викладені у названому вище акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарської операції позивача та ТОВ «ТВК «Техінвест»є такими, що ґрунтуються на припущеннях відповідача та не підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податкових кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за відповідною ставкою, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 податкового кодексу.

Враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті від 28.11.2011 р.

№ 2114/23-01/31326993 про наявність у ТОВ «Закарпатська продовольча група»власної мережі роздрібних магазинів з перевагою продовольчого асортименту як на території міста Мукачево і Мукачівського району, так і на території області (сторінки 3, 4 акту перевірки), не встановлення фактів здійснення діяльності, що не передбачена статутом; здійснення у період, що перевірявся гуртової та роздрібної торгівлі продуктами харчування (сторінка 4 акту перевірки), встановлення наявності та правильності оформлення податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТВК «Техінвест»від 05.07.2011 р. № 67, від 06.07.2011 р. № 68, від 12.07.2011 р. № 71, від 14.07.2011 р. № 74, від 20.07.2011 р. № 76, від 29.07.2011 р. № 79, від 03.08.2011 р. № 81, від10.08.2011 р. № 85, від 16.08.2011 р. № 87, від 17.08.2011 р. № 88 та від 26.08.2011 р. № 91 на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн. із їх включенням до реєстру отриманих податкових накладних (сторінка 14 акту), суд приходить до висновку про те, що позивачем правомірно було віднесено до складу податкового кредиту в липні-серпні 2011 року суму податку на додану вартість по операціям придбання цукру-піску в мішкотарі від ТОВ «ТВК «Техінвест»- 358966,67 грн., оскільки ця сума податку була сплачена у зв'язку з придбанням товару, підтверджена податковими накладними, які оформлені належним чином, а цукор був придбаний з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, а саме з метою реалізації через мережу гуртових складів-магазинів та роздрібних магазинів і супермаркетів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Закарпатська продовольча група»22.02.2011 року було укладено з ТОВ «ТВК «Техінвест»договір поставки № 22/02-11. В межах цього договору у відповідності до рахунків-фактур, оформлених на кожну партію товару, за видатковими накладними від постачальника -ТОВ «ТВК «Техінвест»ТОВ «Закарпатська продовольча група»придбало цукор-пісок з мішкотарою в кількості 242 тони на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн. Зазначені товари транспортувалися на склад позивача перевізником -ПП «Авторан»на підставі договору на надання транспортно-експедиційних послуг від 12.04.2011 р. № 1. Факт перевезення зазначеного товару позивач підтвердив копіями рахунків на оплату за транспортно-експедиційні послуги та актами прийому-передачі виконаних послуг.

Судом встановлено, що правомірність формування сум податкового кредиту у деклараціях з ПДВ за липень та серпень 2011 року (по операції з придбання цукру-піску у ТОВ «ТВК «Техінвест») позивач в ході його перевірки та в ході судового розгляду справи підтвердив податковими накладними та видатковими накладними, складеними ТОВ «ТВК «Техінвест».

Названі первинні документи містять всі необхідні реквізити, складені особою, що на момент їх складання була в установленому порядку зареєстрована, як суб'єкт господарювання та платник податків (в тому числі і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції.

Отже, ТОВ «Закарпатська продовольча група» правомірно віднесло до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ у липні 2011 року 198916,67 грн. та в серпні 2011 року 160050,00 грн.

Відповідач зазначив, що Договір поставки № 22/02-11 від 22.02.2011 року не відповідає вимогам ст. ст. 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, які регулюють договір купівлі-продажу, оскільки постачальник -ТОВ «ТВК «Техінвест»уклав зазначений договір на постачання ТОВ «Закарпатська продовольча група»товару (цукор-пісок), який на момент підписання договору ще не належав постачальнику. Суд не приймає це твердження, оскільки суб'єкти господарювання (позивач та ТОВ «ТВК «Техінвест») у своїй діяльності щодо постачання цукру-піску на умовах договору поставки № 22/02-11 від 22.02.2011 року зобов'язані керуватися ст. ст. 265 -267 Господарського кодексу України, які не передбачають обов'язкової наявності у власності постачальника товару на момент підписання договору поставки, оскільки в такому разі втрачається суть операції поставки, яка саме в цьому і має відмінність від операції купівлі-продажу.

Суд приходить до висновку про неправомірність тверджень податкового органу про ненадання для перевірки актів приймання-передачі ТМЦ та будь-яких інших документів, що засвідчують факт прийому-передачі ТМЦ від ТОВ «ТВК «Техінвест»до ТОВ «Закарпатська продовольча група»а також про невідповідність наданих для перевірки товарно-транспортних накладних вимогам чинних нормативно-правових актів.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зазначені Правила є обов'язковими для об'єднань, підприємств, установ та організацій автомобільного транспорту, що входять до сфери управління Мінтрансу України. Решта підприємств, які не входять до сфери управління Мінтрансу України, застосовують ці Правила у своїй діяльності на власний розсуд.

Крім того, спільний наказ Мінтрансу України та Мінстату України від 29.12.1995 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного транспорту», у відповідності до якого застосування товарно-транспортних накладних за формою 1-ТН є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому його норми носять рекомендаційний характер і не можуть вважатися обов'язковими до застосування, оскільки цей наказ не є нормативно-правовим актом в розумінні Указу Президента України від 01.01.1993 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових атів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Отже, твердження податкового органу, зазначені в акті перевірки та підтверджені відповідачем у наданих суду запереченнях проти адміністративного позову, про невідповідність оформлення позивачем та ТОВ «ТВК «Техінвест»товарно-транспортних накладних на перевезення цукру вимогам чинних наказів Мінтрансу України (від 14.10.1997 р. № 363, від 29.12.1995 р. № 488/346) є неправомірними, оскільки податковим органом не надано доказів того, що ТОВ «ТВК «Техінвест»та ТОВ «Закарпатська продовольча група»входять до сфери управління Мінтрансу України.

До того ж відповідно до підпункту 139.1.9 Податкового кодексу України, необхідною умовою включення витрат до складу валових є підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Такими підтвердними документами є розрахункові документи (рахунки, платіжні доручення, розрахункові квитанції), накладні і податкові накладні. Цих документів достатньо для включення витрат на придбання товарів до складу витрат підприємства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Крім того, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та податкового обліку: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, видаткові накладні, оформлені ТОВ «ТВК «Техінвест»на кожну поставку цукру-піску позивачу містять усі необхідні та передбачені чинним законодавством реквізити і тому є достатніми для підтвердження факту реальності отримання товару від постачальника. Крім того, ТОВ «Закарпатська продовольча група»надано договір на надання транспортних послуг від 12.04.2011 року № 1, укладений з перевізником -Приватним підприємством «Авторан»та рахунки і акти прийому-здачі виконаних послуг з перевезення вантажним транспортом ПП «Авторан»за рахунок та інтересах позивача цукру-піску.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вимогам ст. 71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувалися його заперечення на позов. Відповідач ні в акті перевірки, на підставі якого були винесені спірні податкові повідомлення-рішення, ні в ході судового розгляду справи не надано достатніх доказів щодо відсутності у позивача наміру на створення правових наслідків по господарським операціям, на підставі яких сформовано податковий кредит і валові витрати та щодо безтоварності вказаних господарських операцій.

Отже, висновки відповідача щодо завищення ТОВ «Закарпатська продовольча група»обсягу операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що призвело до завищення податкового кредиту за липень та серпень 2011 р. на загальну суму 358967,00 грн. є необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству. Тому суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ № 0002782340 від 12.12.2011 року.

Стягнути із державного (місцевого) бюджету на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 28,24 грн. (двадцять вісім гривень 24 копійок).

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9-11, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 12.12.2011 року №0002782340 -задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області від 12.12.2011 року №0002782340 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 448708,75 грн. (в тому числі 358967,00 грн. основного платежу та 89741,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група» понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 28 грн. 24 коп.

4. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).

Суддя Я.М. Калинич