Ухвала

від 03.11.2014 по справі 2а-0770/4407/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2014 року Справа № 181411/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

за участю представників:

від позивача Лендєл О.В.

від відповідача Ліуш Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 року у справі № 2а-0770/4407/11 за позовом ТзОВ «Закарпатська продовольча група» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група» звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002782340 від 12 грудня 2011 року, прийнятого на підставі акту Мукачівської ОДПІ № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 року «Про результати документальної виїзної перевірки ТзОВ «Закарпатська продовольча група» з питань перевірки вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТВК «Техінвест», за період з 01.07.11р. по 31.08.11р.» щодо визначення податковим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 448708,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Укладений між ТОВ «Закарпатська продовольча група» та ТОВ «ТВК «Техінвест» правочин був спрямовані на реальне настання правових наслідків і не може бути нікчемним, оскільки перевіркою було встановлено, що цукор-пісок в загальній кількості 242 тони на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн. був реально отриманий від ТОВ «ТВК «Техінвест» ( на складах підприємств-постачальників цукру по відношенню до ТОВ «ТВК «Техінвест»), перевезений підприємством-експедитором ПП «Авторан» на замовлення підприємства позивача, та в подальшому використаний у власній господарській діяльності - реалізований в роздрібній мережі магазинів та супермаркетів ТОВ «Закарпатська продовольча група» на території Закарпатської області. Крім вказаного позивач зазначає, що реальність зазначеного правочину підтверджується довідкою ДПІ у м. Хмельницькому від 14.10.2011 р. № 7253/23-4/35014279 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ТВК «Техінвест» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Закарпатська продовольча група», їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2011 року». Позивач посилається також і на неправомірність висновків відповідача, зазначених в акті перевірки про порушення ТОВ «Закарпатська продовольча група» ч. 1, ч. 5 ст.203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині нікчемності правочину, так як він не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Позивач вважає оспорюване податкове повідомлення-рішення, яке базуються на висновках акту Мукачівської ОДПІ № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 року, протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що висновки акту перевірки є такими, які зроблені на підставі недостовірної, документально не підтвердженої інформації стосовно господарської діяльності його контрагента, та на підставі неналежного тлумачення діючих на той час норм податкового та цивільного законодавства України. На думку позивача, факт товарності операцій з придбання товарів підтверджується їх продажем іноземному партнерові, а факт експорту підтверджено митними органами України.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська продовольча група» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 12.12.2011 року №0002782340 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області від 12.12.2011 року № 0002782340 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 448708,75 грн. (в тому числі 358967,00 грн. основного платежу та 89741,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Не погодившись із постановою суду першої інстанції Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Закарпатської області ДПС подала апеляційну скаргу. З посиланням не невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального просить таку скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТВК «Техінвест» за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року, про що складено акт перевірки № 2114/23-01/31326993 від 28 листопада 2011 року.

На підставі акту перевірки Мукачівською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002782340 від 12 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі розмірі 448708,75 грн.

Як зазначає податковий орган, під час перевірки встановлено порушення ТОВ «Закарпатська продовольча група» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме встановлено факт завищення позивачем обсягу операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що призвело до завищення податкового кредиту за липень та серпень 2011 року на загальну суму ПДВ 358967 грн. Висновки податковим органом зроблено по операціям поставки цукру-піску з мішкотарою на загальну суму 2153800,00 грн. (в т.ч. ПДВ) з контрагентом -ТОВ «ТВК «Техінвест», проведеним у липні-серпні 2011 року.

Зазначений висновок перевірки базується на тому, що правочини, укладені ТОВ «ТВК «Техінвест» з ТОВ «Закарпатська продовольча група» відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю; операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю; господарські операції поставки цукру не підтверджено стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів; угоди, укладені між ТОВ «Закарпатська продовольча група» та ТОВ «ТВК «Техінвест» не спричинили реального настання правових наслідків, такі операції не мали реального товарного характеру; встановлено порушення ст. ст. 655, 656, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та наказів Мінтрансу України (від 14.10.1997 р. № 363, від 29.12.1995 р. № 488/346) щодо неналежного оформлення товарно-транспортних накладних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін суд погоджується з позицією суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступного.

Так, виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ - відсутність податкової накладної.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Наявність у ТОВ «Закарпатська продовольча група» власної мережі роздрібних магазинів з перевагою продовольчого асортименту, як на території міста Мукачево і Мукачівського району, так і на території області (ст.ст. 3, 4 акту перевірки), не встановлення фактів здійснення діяльності, що не передбачена статутом; здійснення у період, що перевірявся гуртової та роздрібної торгівлі продуктами харчування (сторінка 4 акту перевірки), встановлення наявності та правильності оформлення податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТВК «Техінвест» на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн. із їх включенням до реєстру отриманих податкових накладних (сторінка 14 акту), суд приходить до висновку про те, що позивачем правомірно було віднесено до складу податкового кредиту в липні-серпні 2011 року суму податку на додану вартість по операціям придбання цукру-піску в мішкотарі від ТОВ «ТВК «Техінвест» - 358966,67 грн., оскільки ця сума податку була сплачена у зв'язку з придбанням товару, підтверджена податковими накладними, які оформлені належним чином, а цукор був придбаний з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, а саме з метою реалізації через мережу гуртових складів-магазинів та роздрібних магазинів і супермаркетів.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Закарпатська продовольча група» 22.02.2011 року було укладено з ТОВ «ТВК «Техінвест» договір поставки № 22/02-11. В межах цього договору у відповідності до рахунків-фактур, оформлених на кожну партію товару, за видатковими накладними від постачальника -ТОВ «ТВК «Техінвест» ТОВ «Закарпатська продовольча група» придбало цукор-пісок з мішкотарою в кількості 242 тони на загальну суму 2153800,00 грн., в т.ч. ПДВ 358966,67 грн. Зазначені товари транспортувалися на склад позивача перевізником -ПП «Авторан» на підставі договору на надання транспортно-експедиційних послуг від 12.04.2011 р. № 1. Факт перевезення зазначеного товару позивач підтвердив копіями рахунків на оплату за транспортно-експедиційні послуги та актами прийому-передачі виконаних послуг.

Надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, копіями актів приходу, товаро-транспортними накладними, та іншими письмовими документами.

Відтак, ТОВ «Закарпатська продовольча група» правомірно віднесло до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ у липні 2011 року 198916,67 грн. та в серпні 2011 року 160050,00 грн.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем та його та ТзОВ «ТВК «Техінвест», в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТОВ «ТВК «Техінвест» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності ТОВ «ТВК «Техінвест».

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 28.11.2011 року.

Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «ТВК «Техінвест» договору не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України. Відтак, висновки відповідача щодо завищення ТОВ «Закарпатська продовольча група» обсягу операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що призвело до завищення податкового кредиту за липень та серпень 2011 р. на загальну суму 358967,00 грн. є необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству. Тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ № 0002782340 від 12.12.2011 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 року у справі № 2а-0770/4407/11 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.