Постанова

від 13.11.2012 по справі 2а-12259/12/0170/7

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

13 листопада 2012 р. 11:09 Справа №2а-12259/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Доліна"

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача - представник за довіреністю Харманська Д.О.

від відповідача - представник за довіреністю Григор’єва Т.В.

Обставини справи: Приватне сільськогосподарське підприємство «Доліна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної Податкової Служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000732200 від 10.10.2012р., яким до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 35385грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами перевірки дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Украсвіт» відповідачем зроблені необґрунтовані висновки про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарської діяльності з придбання у товарних - матеріальних цінностей та завищення сум ПДВ. Позивач вказує на необґрунтованість та протиправність нарахування відповідачем штрафних санкцій на суму 35385грн.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Джанкойською об'єднаною Державною податковою інспекцією АР Крим Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного сільськогосподарського підприємства «Доліна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Украсвіт», код за ЄДРПОУ 36945173 за вересень 2011р.

За результатом перевірки складений акт від 21.09.2012 року №2640/22-00/30833919 (а.с.8-10) (далі - акт перевірки).

На підставі зазначеного Акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000732200 від 10.10.2012р. (а.с.7), яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 35385 грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У висновках акту перевірки встановлено порушення п.14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, 188.1 ст. 188, пп. 187.1, ст. 187 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 28308,33грн., у т.ч. за вересень 2011р. у сумі 28308,33грн.

В акті перевірки, в обґрунтування зазначеного порушення вказано, що між позивачем та ПП «Украсвіт» був укладений договір постачання, за яким позивачу було поставлені засоби захисту рослин на суму 169850грн. у т.ч. ПДВ 28308,33грн., на що виписані податкова накладна, згідно до платіжних доручень була здійснена оплата за товар.

Перевірка проводилася на підставі даних бази даних АС «Контрагенти».

В акті вказано, що після проведення перевірки ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд» був складений акт №244/22-43694573 від 21.05.2012р. про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства, в якому по взаємовідносинам з ПСП «Доліна» правочин визнано нікчемним, та зняті податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 28308,33грн.

З викладеного відповідач в акті зробив висновок, що таким чином по взаємовідносинам з ПП «Украсвіт» на порушення норм ч.1 ст.203, п.1,2ст.215, ст. 228 ЦК України, в результаті чого зазначений правочин має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону. Правочини укладені з контрагентом порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність реальних поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Відповідач вказав, що відсутня база і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2011р. між позивачем та приватним підприємством «Украсвіт» був укладений договір постачання №000354 (а.с.11), відповідно до якого постачальник (ПП «Украсвіт») зобов'язується поставити, а покупець (ПСП «Долина») прийняти та оплатити засоби захисту рослин.

Постачальником позивачу був виписаний рахунок фактура від 07.09.2011р. №СФ-0000763 (а.с.12).

З виписки по рахунку вбачається (а.с.18-19), що позивач сплатив постачальнику грошові кошти за товар по рахунку від 08.09.2011р. №000724 на загальну суму 169850грн.

Постачальником 08.09.2011р. була позивачу була виписана податкова накладна №71 (а.с.14) на загальну суму 169850грн., у тому числі ПДВ на суму 28308грн., яка відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

На постачання товару оформлена видаткова накладна від 08.09.2011р. №000724 (а.с.13).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, встановлено такі вимоги до первинних документів:

Первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з наведеними законодавчими нормами, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи: видаткові накладні постачальників (у разі придбання ТМЦ), акти прийому-передачі виконаних робіт або наданих послуг (у разі придбання робіт, послуг), та (або) податкові накладні, виписані постачальником (підрядником, виконавцем), зареєстрованим як платник ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджується товарність операцій з ПП «Долина» з придбання товарів.

Актом перевірки не встановлено факту неотримання позивачем від контрагента податкової накладної на вказану суму ПДВ, а навпаки встановлено укладення договору та оформлення вказаних первинних документів.

Слід відзначити в акті перевірки не встановлено порушень при оформленні податкової накладної та видаткової накладної виписаних контрагентом, у тому числі відсутності реєстрації контрагента позивача платником ПДВ на час їх виписки.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПК України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під час судового розгляду встановлено наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Відповідно, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права на податковий кредит в загальній сумі 28308,33грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Щодо викладених в акті перевірки обставин, на підставі яких відповідач зробив висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять, а відповідачем , в силу ч. 2 ст. 71 КАС України не надано, належних доказів, того що контрагент позивача на час здійснення господарських операцій не був зареєстрований в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та зареєстрований як платники ПДВ.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відносини між позивачем та контрагентом, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

Необхідно також врахувати, що чинним законодавством позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по операціях, правильність сплати ним податків, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум до своєї податкової звітності, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем - платником своїх зобов'язань в частині не подачі податкової звітності або невірного відображення в ній показників, не є підставою для позбавлення покупця права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо доводів акту перевірки про безтоварність операції та відсутність її реального проведення, суд зазначає наступне.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум ПДВ від вартості товарів, заснована на даних проведення перевірки стосовно діяльності іншої юридичної особи, а саме ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд», яка, відповідно до акту перевірки, мала взаємовідносини з позивачем, поряд з цим висновки про порушення формування податкового кредиту внаслідок нікчемності правочину та безтоварності операцій зроблено щодо відносин позивача з ПП «Украсвіт». Поряд з цим, акт перевірки не містить даних про зв'язок щодо відносин позивача однією юридичною особою (ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд») та встановленими порушеннями внаслідок відносин позивача з іншою юридичною особою (ПП «Украсвіт»).

Мотивувальна частина акту, крім зазначення наданих до перевірки документів, укладених з ПП «Украсвіт» та висновку про порушення позивачем норм ЦК України та ПК України, не містить більш даних про оцінку операцій з ПП «Україсвіт» та обґрунтування тих фактів, за яких відповідач дійшов висновків про встановлені порушення.

Крім того, в акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ контрагентом позивача документально не доведена. Акт перевірки не містить оцінки операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням або спростуванням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операцій, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання товарів в господарський діяльності позивача. Тобто таки фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Поряд з цим, відповідно до статуту ПП «Долина» та довідки з ЄДРПОУ вбачається, що видом діяльності позивача є вирощування сільськогосподарської продукції, зокрема, вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.

З вказаних первинних документів вбачається, що позивач придбав засоби захисту рослин (Диксил, Командор, Матадор, стимулятор росту Марс).

З наданих суду позивачем документів (бухгалтерської довідки, актів списання) вбачається, що отримані від ПП «Украсвіт» товари списувалися для обробки посівного матеріалу культур. Відповідачем. в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано належних доказів, які б спростували ці обставини та використання позивачем у своєї діяльності придбаних у ПП «Украсвіт» товарів.

Встановлені фактичні дані свідчать, що товари, які були придбані позивачем в подальшому використовувалися позивачем у межах господарської діяльності.

За таких обставин суд дійшов висновку про реальність господарських операцій з придбання позивачем товарів у ПП «Украсвіт» та про їх фактичне отримання та використання.

При проведенні перевірки відповідачем не оцінений та не взятий до уваги факт подальшого використання у власній господарській діяльності товарів, придбаних позивачем у контрагента, як це вбачається з матеріалів справи.

За таких обставин первинні документи створені в ході реальних операцій позивача та ПП «Украсвіт», підтверджують фактичне отримання та використання у господарській діяльності товарів та, в силу вказаних норм закону, є достатньою підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Викладені факти свідчать про необґрунтованість висновків акту перевірки про завищення податкового кредиту з ПДВ та протиправність прийнятого на їх підставі податкового повідомлення - рішення, в зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи викладені відповідачем у письмових запереченнях, за яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, суд вважає неспроможними, оскільки вони містять пояснення щодо фактів, які не встановлювалися та не досліджувалися відповідачем під час проведення перевірки.

Згідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984, Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, оскільки акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені порушення, суд зазначає, що з'ясуванню та оцінки підлягають ті факти і обставини, які зазначені в акті перевірки, оскільки виходячи саме з цих обставин відповідач дійшов до висновків про порушення податкового законодавства і саме ці обставини стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Під час розгляду справи суд встановив, дослідив та оцінив з урахуванням пояснень сторін викладені в акті перевірки обставини, в результаті чого дійшов висновку про необґрунтованість висновків зроблених на їх підставі в акті перевірки.

За таких обставин, судом не можуть прийматися в якості обґрунтування правомірності прийняття рішення, пояснення відповідача про обставини, які не встановлювалися та не з'ясовувалися ним у ході проведеної перевірки.

Також у висновку Акту перевірки вказано, що перевіркою встановлено заміщення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2011 року в сумі 28308,33 грн.

У податковому повідомленні-рішенні, що оскаржується, сума грошового зобов'язання, що збільшується за основним платежем не вказана.

Поряд з цим відповідачем у податковому повідомленні - рішенні вказана сума штрафних санкцій у розмірі 35385грн.

В обґрунтування такої позиції відповідач в письмових запереченнях посилається на положення п. 123.1, 123.2 ст. 123 ПК України. Вказує, що застосування штрафних санкцій до платника податків здійснюється податковим органом у разі самостійного виявлення суми податкового зобов'язання (суми податку на додану вартість), котра одержана (нарахована) платником податку в звітному податковому періоді, а не суми, що підлягала сплаті до відповідного бюджету.

Поряд з цим таки доводи відповідача є необґрунтованими.

Абзацом 1,2 п. 123.1 ст. 123 ПК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 123.2 ст. 123 ПК України встановлює, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Матеріали справи не містять, а з боку відповідача не надано належних доказів встановлення перевіркою факту використання позивачем сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання, отже норми 123.2 ст.123 ПК України не можуть застосовуватися до нарахування штрафних санкцій.

Нарахування штрафних санкцій згідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України, розраховується від суми визначеного податкового зобов'язання, поряд з цим, з матеріалів справи не вбачається прийняття відповідачем відповідного рішення про визначення податкового зобов'язання щодо позивача.

За таких обставин відповідачем порушений встановлений законом порядок щодо нарахування штрафних санкцій.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 19.11.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000732200 від 10.10.2012р., яким Приватному сільськогосподарському підприємству «Доліна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції у сумі 35385грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Доліна» 2146грн. судового збору шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.

З оригіналом згідно