Рішення

від 24.12.2012 по справі 1715/9311/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В.

суддів: Бондаренко Н.В., Буцяка З.І.,

секретар судового засідання - Коробчук А.М.,

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 22 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміль Санок Україна" про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2012 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до суду про поновлення її на роботі на посаді заступника директора-головного бухгалтера ТзОВ „Стоміль Санок Україна".

Вказувала, що відповідно до трудового договору від 25 травня 2010 року була прийнята на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміль Санок Україна" на посаду виконуючої обов'язки директора.

Згідно трудового договору від 20 жовтня 2010 року була прийнята на роботу до відповідача на посаду заступника директора-головного бухгалтера.

Наказом директора товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміль Санок Україна" за № 09.04.12К від 9 квітня 2012 року її було звільнено з роботи з посади заступника директора-головного бухгалтера на підставі п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП за вчинення одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Рішенням Рівненського міського суду від 22 листопада 2012 року ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміль Санок Україна" про поновлення на роботі відмовлено .

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3 покликається на його незаконність та необгрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що висновок суду про законність проведеної внутрішньої перевірки фінансової діяльності товариства та обґрунтованість її висновків суперечить матеріалам справи.

Зазначає, що суд прийшов до необґрунтованого висновку про встановлення факту здійснення оплати за надані послуги мобільного зв'язку за абонентським номером НОМЕР_1 в сумі 1142, 78 грн. та відповідно порушення нею п.п. 2. 2. Трудового договору.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на акт позапланової виїзної перевірки від 29 серпня 2012 року, хоча в силу вимог ст.ст. 27,57,131,179 ЦПК України цей акт не міг використовуватися судом як носій доказової інформації.

Висновки акту податкової перевірки були покладені судом першої інстанції в основу рішення без оцінки їх достовірності в сукупності з іншими матеріалами справи та поясненнями сторін.

Доводить, що їй не надали можливості перед звільненням ознайомитися з матеріалами внутрішньої ревізії, а також дати пояснення та з'ясувати, чи є в архіві відповідача товарно-транспортні накладні.

Зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачено будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів. Організація документообігу первинних документів та забезпечення їх збереження належить до компетенції директора відповідача.

Справа № 1715/9311/12 Головуючий у 1-й інст. -Крижова О.Г.

Провадження №22-ц 1790/2316/2012р. Доповідач -Боймиструк С.В.

Вказує, що судом не враховано пояснення свідка ОСОБА_5 (директора товариства) щодо підписання наказу про звільнення орієнтовно 05 квітня 2012 року напередодні виходу ОСОБА_3 на роботу і без витребування у неї пояснень.

В матеріалах справи відсутнє рішення засновника, яким її звільнено з роботи за ініціативою роботодавця.

Висновок суду про те, що вона не довела, що є одинокою матір'ю в значенні ч.3 ст. 184 КЗпП України суперечить положенням ст.ст.2,57,179 ЦПК України. Доводить, що виховує та утримує дитину самостійно, батько аліментів не сплачує, участі у вихованні дитини не бере.

Зі змісту наказу № 09.04.12К від 9 квітня 2012 року вбачається, що відповідач не навів у змісті наказу посилання на жодне одноразове грубе порушення, що відбулося в межах строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, висновок про порушення нею п.1.5 Трудового договору та участь в іншому товаристві зроблений внаслідок невірного застосування норм матеріального права та не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків.

Враховуючи наведене, просить рішення Рівненського міського суду від 22 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник позивача ОСОБА_3 -ОСОБА_1, в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Представник відповідача - ТзОВ„Стоміль Санок Україна" ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вчинені позивачкою порушення трудових обов'язків є грубими та підтверджені належними доказами, а наказ про звільнення ОСОБА_3 є законним. При її звільненні дотримано вимог трудового законодавства і підстав для поновлення її на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП, крім підстав передбачених ст. 40 цього кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства ...

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати , в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення , чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП , чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148,

149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника .

При звільненні ОСОБА_3 з роботи відповідачем не дотримано вимог трудового законодавства.

Як вбачається з наказу № 09.04.12К від 9 квітня 2012 року відповідач вважав, що ОСОБА_3 допустила грубі порушення трудової дисципліни, які виразились в нездійсненні контролю за раціональним та ефективним використанням фінансових ресурсів товариства, усуненні від організації роботи бухгалтерської служби, контролю та забезпечення неухильного дотримання порядку оформлення, обліку та збереження первинних документів.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП є неможливим, якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, зокрема, не дає підстав для звільнення за цим пунктом за послаблення контролю за роботою підлеглих працівників і т.п. .

Застосовуючи дисциплінарне стягнення в виді звільнення позивачки за п. ч.1 ст. 41 КЗпП України, відповідач згідно ст.149 КЗпП України, не зажадав від ОСОБА_3 письмові пояснення.

З акту від 9 квітня 2012 року, що міститься в т.1 на а.с. 215, вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлювали з наказом № 69-В від 9 грудня 2011 року (т.1 а.с. 171) про призначення та проведення перевірки, а не з її результатами та з цього приводу пояснень від неї не вимагали.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України, звільнення... одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Висновок місцевого суду про те що ОСОБА_3 не довела, що вона є одинокою матір'ю, суперечить пункту „а" ч.2 ст. 9 Конвенції міжнародної організації праці № 158 „Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року", ратифікованої Постановою ВР України № 3933-12 від 04.02.1994 року, згідно з яким тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці .

Відповідно до роз'яснень даних в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", одинока матір - жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама .

В листі Мінпраці № 5565/0/14-09/13 від 19.05.2009 року "Щодо надання відпустки одинокій матері", зазначено, що одинока матір - жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Отже, в даному випадку, застосована судом першої інстанції норма ст.18-1 Закону № 2811-XII не підлягала до застосування, оскільки не має відношення до регулювання трудових відносин.

Не могла бути застосована місцевим судом ця норма ст.18-1 Закону № 2811-XII і за аналогією закону відповідно до ч.8 ст. 8 ЦПК України, оскільки в існуючій судовій практиці при вирішенні трудових спорів використовуються саме вищенаведені визначення одинокої матері.

Таким чином, станом на 9 квітня 2012 року, згідно наявних в справі доказів, на момент звільнення позивачка ОСОБА_3 мала статус одинокої матері (т.1 а.с. 78-81) та відповідно не могла бути звільнена без дотримання вимог ч.3 ст.184 КЗпП України, тобто лише в разі повної ліквідації підприємства, чого в дійсності не відбувалось.

Крім того, місцевий суд, обґрунтовуючи витрати коштів ОСОБА_3 щодо оплати нею безготівковими коштами з рахунків товариства послуг мобільного зв'язку стороннім особам, послався на матеріали перевірки від 30 грудня 2011 року та в порушення вимог ч.3 ст.61 ЦПК України не взяв до уваги судові рішення з цього приводу, які набрали законної сили.

В Ухвалі апеляційного суду Рівненської області від 21 червня 2012 року, якою залишено без змін рішення Рівненського міського суду від 25 квітня 2012 року про задоволення позову ОСОБА_3 до ТОВ «Стоміль Санок Україна»про скасування наказу № 23 від 20 грудня 2011 року про здійснення нарахування на головного бухгалтера ОСОБА_3, зазначено, що існують два неоспорені договори співпраці, зокрема між Приватним підприємством „Транс-Сервіс Плюс" та Товариством, укладені 18 квітня 2011 року та 23 вересня 2011 року. Цими правочинами передбачено оплату номера мобільного зв'язку 067 360 67 23 саме відповідачем, що вказує про необґрунтованість покладення обов'язку на позивача відшкодувати витрати на оплату мобільного зв'язку.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним

Згідно трудового договору ОСОБА_3 з відповідачем її заробітна плата складає 25 000 грн. в місяць. До стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 підлягає сума 215 833,33 грн. (833,33 грн. х 259 днів).

Також з відповідача підлягають до стягнення в дохід держави судові витрати -1 % від суми задоволених грошових вимог позивача за подачу позову до суду першої інстанції та 0,5 % від цієї суми за подання апеляційної скарги, що разом складає 1,5 %, а в грошовому виразі 3237,5 грн..

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, ст.309,316, 317 ЦПК України , колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити .

Рішення Рівненського міського суду від 22 листопада 2012 року - скасувати.

Позов ОСОБА_3 задоволити.

Визнати незаконним і скасувати наказ № 09.04.12К від 9 квітня 2012 року.

Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника директора-головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміль Санок Україна" з 9 квітня 2012 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Стоміль Санок Україна" на користь ОСОБА_3 заробіток за час вимушеного прогулу 215 833 (двісті п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн. 33 коп. та судовий збір в дохід держави 3237 (три тисячі двісті тридцять сім) грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: