Постанова

від 11.12.2012 по справі 2а-12962/12/0170/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2012 р. (о 11:26) Справа №2а-12962/12/0170/15

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіна Г.Л., за участю секретаря судового засідання Кисельової А.Є., представників сторін:

від позивача - Сіротенко В.І., Кривошєев І.В., Резніченко О.О.

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім "Віолія"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Дочірнє підприємство "Торговий дім "Віолія" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0007202204 від 23.10.2012р. про донарахування податку на прибуток в сумі 429655,00 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат у зв'язку з тим, що товарно-транспортні накладні не містять обов'язкових реквізитів та юридична адреса відправника не співпадає з фактичною адресою пункту навантаження не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання товарів у ДП «Паллада - Україна» має реальний характер, рух товарів від продавця до покупця, доставка та оприбуткування товару на складі позивача та подальше його використання у господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.11.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.12.2012 р. здійснена заміна відповідача на правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Державної податкової служби.

Представники позивача у судових засіданнях наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач у судові засідання явку представника не забезпечив, про місце, день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Торговий дім "Віолія" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 31173437) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 20.10.2000 р.

Відповідно до довідки серії АА №232363 від 19.01.2010 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами (КВЕД -51.45.0);

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток.

Таким чином, ДП Торговий дім "Віолія" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу №2375 від 25.09.2012 р. та повідомлення №907/22-3 від 25.09.2012 р. була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП Торговий дім "Віолія" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ДП «Паллада- України» за лютий 2011 р.

За результатами перевірки був складений акт від 10.10.2012р. №7354/22-3/31173437 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0007202204 від 23.10.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 429656,00 грн., в тому числі за основним платежем - 429655 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 429655 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), а саме у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем у 1 кварталі 2011р. на суму 1718620 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у контрагента ДП «Паллада- України» за лютий 2011 р. (1718620 грн. х 25% = 429655 грн.).

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи дотримання податковим органом порядку, підстав та строків проведення документальної невиїзної позапланової перевірки, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно наказу №2375 від 25.09.2012 р. та повідомлення №907/22-3 від 25.09.2012 р. була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП «Торговий дім «Віолія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ДП «Паллада- України» за лютий 2011 р.

Згідно ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Суд зазначає, що невиїзна документальна перевірка має бути призначена тільки за обставин, визначених ст.ст. 77 та 78 ПК України.

Як встановлено вище, в наказі та повідомленні про проведення перевірки податковим органом підставами для проведення зазначеної перевірки вказано п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, зазначеним пунктом встановлені наступні умови законності призначення перевірки:

- виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації,

- направлення письмового запиту органом державної податкової служби до платника податків стосовно надання пояснень та їх документальних підтверджень,

- встановлення податковим органом факту отримання такого запиту,

- ненадання платником податків протягом 10 днів з дня отримання запиту пояснень та їх документальних підтверджень.

- після спливу зазначеного строку -прийняття наказу про проведення перевірки та направлення повідомлення платнику податків про дату та місце її проведення.

Разом з тим, податковим органом не надані докази спрямування на адресу відповідача письмового запиту, обов'язковість надіслання якого прямо передбачено нормами п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Згідно пояснень представників позивача такий запит на адресу підприємства не надходив.

Отже, суд зауважує, що податковим органом порушений порядок призначення позапланової документальної невиїзної перевірки.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - №0007202204 від 23.10.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 429656,00 грн., в тому числі за основним платежем - 429655 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 грн., суд зважає на наступне.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини (формування валових витрат) виникли до 01.04.2011 р., суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.п. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

При цьому, згідно з п.1.32 ст. 1 Закону №334 під господарською діяльністю слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №№334 , однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як зазначено в акті перевірки, ДП Торговий дім "Віолія" в порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 були завищені валові витрати на суму 1718620 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у 1 кварталі 2011р. (лютий 2011р.) у розмірі 429655,0 грн. (1718620 грн. х 25%).

Судом встановлено, що вказані витрати у сумі 1718620 грн. - по операціям з придбанням товару від ДП «Паллада-України», включені позивачем до складу валових витрат у декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011р. (у розмірі 1718620 грн.).

За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що ДП Торговий дім "Віолія" необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товару у контрагента ДП «Паллада- України». Так, контролюючий орган у акті перевірки посилається на відсутність підтвердження доставки товару, оскільки товарно-транспортні накладні не містять обов'язкових реквізитів та юридична адреса відправника не співпадає з фактичною адресою пункту навантаження, що, на думку податкового органу, виключає можливість формування валових витрат по цій господарській операції та свідчить про нікчемність укладеної угоди, що було встановлено актом перевірки №1328/23-2/31173437 від 10.02.2012 р.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ДП Торговий дім "Віолія" по взаємовідносинах з ДП «Паллада-України» судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 20 грудня 2010 року між ДП «Паллада-України» (Постачальник) та ДП Торговий дім "Віолія" (Покупець) був укладений договір постачання №25.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити парфумерно-косметичну продукцію, мило, товари побутової хімії, засобів гігієни, ігри та іграшки для дітей, дитячу біжутерію, видання книжні і журнали для дітей і підлітків, канцелярські товар, паперово-чистові товари для дітей (далі - «Товар»).

Згідно п. 2.2. Договору в забезпеченні зобов'язань Покупця по Договору, Покупець зобов'язаний надати Постачальнику на строк дії Договору узгоджену з постачальником банківську гарантію на суму 700000 грн.

До моменту надання банківської гарантії поставка Товару Покупцю здійснюється Постачальником на умовах 100% попередньої оплати партії Товару ( п. 2.4. Договору).

Після надання банківської гарантії оплату поставленої Постачальником партії Товару по даному Договору Покупець зобов'язаний провести в строки, передбачені в додаткової угоди до Договору (п. 2.5. Договору).

Оплата Товару Покупцем проводиться в безготівковому порядку платіжним дорученням. Платіжне доручення повинно містить посилання на номер і дату видаткової накладної (п. 2.7. Договору).

Згідно п. 3.7 Договору Покупець має право отримати Товар на складі Постачальника (самовивіз). Також товар може бути доставлений на адресу Покупця автотранспортом Постачальника або шляхом відвантаження залізничним транспортом в контейнерах, вагонах.

Судом встановлено, що на виконання умов договору постачання №25 від 20.12.2010 р. ДП «Паллада-України» у лютому 2011 р. поставило на адресу позивача товар (побутова хімія) на загальну суму 2062346,46 грн., в тому числі ПДВ 343724,44 грн. (вартість без ПДВ 1718620 грн.), що підтверджується наступними видатковими накладними: №623817 від 04.02.2011 р. на суму 154766,74 грн. з ПДВ, №623816 від 04.02.2011 р. на суму 203861,14 грн. з ПДВ, №623936 від 11.02.2011 р. на суму 6986,74 грн. з ПДВ, №623937 від 11.02.2011 р. на суму 262794,22 грн. з ПДВ, №623939 від 11.02.2011 р. на суму 8937,22 грн. з ПДВ, №623940 від 11.02.2011 на суму 5737,25 грн. з ПДВ, №623938 від 11.02.2011 р. на суму 93919,42 грн. з ПДВ, №624051 від 18.02.2011 р. на суму 313276,63 грн. з ПДВ, №624050 від 18.02.2011 р. на суму 166872,64 грн. з ПДВ, №624164 від 25.02.2011 р. на суму 502048,39 грн. з ПДВ, №624165 від 25.02.2011 р. на суму 51075,28 грн. з ПДВ, №624166 від 25.02.2011 р. на суму 182603,34 грн. з ПДВ, №624163 від 25.02.2011 р. на суму 103987,06 грн. з ПДВ, №624087 від 28.02.2011 р. на суму 2513,20 грн. з ПДВ, №624089 від 28.02.2011 р. на суму 2967,19 грн. з ПДВ.

Отримання товарів підтверджується товарно-транспортними накладними: №2593 від 04.02.2011 р., №2592 від 04.02.2011 р., №2645 від 11.02.2011 р., №2646 від 11.02.2011 р., №2702 від 18.02.2011 р., №2697 від 18.02.2011 р., №2783 від 25.02.2011 р., №2782 від 25.02.2011 р.

Таким чином, за датою оприбуткування/оплата вказаних товарів, відповідно до п.5.1. ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 та п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334, ДП Торговий дім "Віолія" включило до складу валових витрат за 1 квартал 2011 р. вартість отриманого товару у сумі 1718620 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснена оплата вартості отриманого товару у сумі 2062346,46 грн., в тому числі ПДВ 343724,44 грн. (вартість без ПДВ 1718620 грн.), що підтверджується належним чином засвідченими копіями платіжних доручень: №20728 від 02.03.2011 р. на суму 154766,74 грн. з ПДВ, №20729 від 02.03.2011 р. на суму 203861,14 грн. з ПДВ, №20804 від 10.03.2011 р. на суму 6986,74 грн. з ПДВ, №20803 від 10.03.2011 р. на суму 262794,22 грн. з ПДВ, №20802 від 10.03.2011 р. на суму 8937,22 грн. з ПДВ, №20801 від 10.03.2011 р. на суму 5737,25 грн. з ПДВ, №20805 від 10.03.2011 р. на суму 93919,42 грн. з ПДВ, №20890 від 16.03.2011 р. на суму 313276,63 грн. з ПДВ, №21080 від 28.03.2011 р. на суму 313276,63 грн. з ПДВ, №20889 від 16.03.2011 р. на суму 166872,64 грн. з ПДВ, №21012 від 23.03.2011 р. на суму 188771,76 грн., №21013 від 23.03.2011 р. на суму 51075,28 грн. з ПДВ, №21014 від 23.03.2011 р. на суму 182603,34 грн. з ПДВ, №21015 від 23.03.2011 р. на суму 103987,06 грн. з ПДВ, №21412 від 20.04.2011 р. на суму 2513,20 грн. з ПДВ, №21411 від 20.04.2011 р. на суму 2967,19 грн. з ПДВ.

У бухгалтерському обліку ДП Торговий дім "Віолія" господарські операції з придбання товарів в повному обсязі в сумі 1718620 грн. відображені в регістрах бухгалтерського обліку за період лютий 2011 р. за кредитом субрахунку №631 «Розрахунки з постачальниками» в кореспонденції з дебетом субрахунків: №28 «Товари» в сумі 1718620 грн.; №64 «Розрахунки за податками й платежами» в сумі 343724,44 грн.

Таким чином, факт отримання товару від ДП «Паллада-України» у лютому 2011 р. підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копіями довіреностей на отримання товару. Оплата вартості товару була здійснена позивачем у повному обсязі.

Слід зазначити, що позивач мав матеріально-технічні ресурси для здійснення цього виду операцій. Так на підставі договору оренди № 7-ТД-АР від 01.10.2008р. позивач орендує нежитлове приміщення загальною площею 1363,3 м. кв., розташоване з адресою: м. Сімферополь, вул. Генерала Васильева, 27 «А»,та саме за цією адресу здійснена доставка отриманого від ДП «Паллада-України» товару, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Відповідно до довідки серії АА №232363 від 19.01.2010 р. з Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами (КВЕД -51.45.0).

Суд зауважує, що предметом Договору постачання №25 від 20.12.2010 р. є поставка товару, зокрема, парфумерно-косметичної продукції, мила, товарів побутової хімії, засобів гігієни та інше, та відповідно до видаткових накладних саме ці товари були отримані позивачем. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що отримання цього виду товару пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Судом встановлено, що товари, отримані від ДП «Паллада-України», були в наступних податкових періодах реалізовані стороннім споживачам, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 3118858,13 грн. А відтак, за результатом реалізації отриманого від ДП «Паллада-України» товарно-матеріальних цінностей позивач отримав дохід у сумі 3118858,13 грн.

Суд зазначає, що зобов'язання, які виникли у позивача у зв'язку з виконанням вказаних операцій по реалізації отриманого від ДП «Паллада-Україна» товару, були відображені в документах податкової звітності та документах бухгалтерського обліку платника податків - позивача у справі.

Таким чином, при продажу товару, придбаного у ДП «Паллада-України», позивачем було отримано валовий прибуток у сумі 1056511,67 грн. (3118858,13 грн. - 2062346,46 грн.=1056511,67 грн.).

Отже вчинена господарська операція між ДП «Паллада-України» та позивачем мала економічну вигоду для останнього та призвела до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

Таким чином, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, приймаючи до уваги, що валові витрати у сумі 1718620 грн. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача та понесені у межах вчиненої господарської операції, вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів п. 5.1. ст. 5 Закону №334.

У зв'язку з чим, витрати у сумі 1718620 грн. по взаємовідносинам з ДП «Паллада-України» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, понесених у 1 кварталі 2011 р.

А відтак, суд зазначає, що ДП Торговий дім "Віолія" виконані усі умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням товару у ДП «Паллада-України» на суму 1718620 грн., оскільки за результатами вказаних витрат у наступних податкових періодах позивачем отриманий дохід.

Суд вважає безпідставними доводи податкового органу, покладені в основу спірного податкового повідомлення - рішення, про необґрунтованість формування позивачем валових витрат у 1 кварталі 2011 р. у сумі 1718620 грн. по взаємовідносинам з ДП «Паллада-України» з тих підстав, що товарно-транспортні накладні не містять обов'язкових реквізитів та юридична адреса відправника не співпадає з фактичною адресою пункту навантаження, та зважає на наступне.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджений наказом Мінтранса України від 14.07.1997 р. №363 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Слід зазначити, що в розумінні наведеної норми «єдиний» - означає «єдиний, тобто загальний для всіх», а не в розумінні «єдиний, тобто один».

Суд зауважує, що, виходячи з наведених правових норм, товарно-транспортна накладна є первинно-бухгалтерським документом і одночасно документом, який підтверджує факт доставки товару.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, в призмі розглядуваних правовідносин товарно-транспортна накладна не є первинним документом, оскільки не є підставою для формування валових витрат, пов'язаних з господарськими операціями з доставки товару (транспортне експедирування), оскільки підставою для формування валових витрат у даному випадку є понесені витрати, які пов'язані з отриманням товару та складають їх вартість без ПДВ, ані витрати, пов'язані з транспортним експедируванням (послуги по перевезенню).

Таким чином, товарно-транспортна накладна у спірних правовідносинах є документом, який засвідчує факт доставки товару.

А відтак, недоліки товарно-транспортної накладної (зокрема, відсутність зазначення вартості товару), у даному випадку не можуть свідчить про відсутність отримання товару, та, як наслідок, відсутність підстав для формування валових витрат, при наявності інших первинних-бухгалтерських документів, визначених нормами податкового законодавства, які є підставою для віднесення понесених витрат до складу валових витрат в межах господарської діяльності платника податків.

Суд також вважає безпідставними доводи представника відповідача, що юридична адреса відправника не співпадає з фактичною адресою пункту навантаження, та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ДП «Паллада-України» ВАТ Концерну «Каліна» (Замовник) та ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» (Виконавець) був укладений договір комплексних логістичних послуг від 01.03.2010 р., відповідно до якого останній здійснює послуги по прийняттю, зберіганню, обліку, комплектації та доставки Продукції Замовника за завданням Замовника.

Відповідно до п. 1.3. Договору для надання послуг Виконавець використовує складські приміщення, які належать йому на праві оренди, розташовані за адресою: смт Гостомель, вул. Леніна 141 П.

Слід зазначити, що сама ця адреса зазначена в товарно-транспортних накладних як пункт навантаження.

Отже, суд робить висновок, що товарно-транспортні накладні є належними доказами на підтвердження факту доставки товару на склад позивача.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладеного позивачем з ДП «Паллада-України» правочину, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В даному випадку ДП «Паллада-України» та позивачем була вчинена господарська операція щодо придбання товарів. Матеріали справи підтверджують отримання товарів для подальшої реалізації в межах господарської діяльності позивача. Оплата за договорами була здійсненна позивачем у повному обсязі.

Вказана господарська операція призвела до зміни в структурі активів та зобов'язання платника податків, оскільки позивачем отриманий дохід за наслідком вчиненої господарської операції.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаного договору, укладеного позивачем з контрагентом, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні заперечення відповідача на позов, не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано. Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ДП «Паллада-України» правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання товару від ДП «Паллада-України», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП Торговий дім "Віолія" з питань правильності дотримання норм податкового законодавства фінансово - господарських операцій з ДП «Паллада-Україна» за період 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., за результатом якої складана довідка від 29.08.2011 р. №205/41-03/31173437 та будь-яких порушень норм податкового законодавства встановлено не було.

Крім того, Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим у справі №2а-2387/12/0170/7 від 04.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду, була надана правова оцінка вчиненої господарської операції між ДП Торговий дім "Віолія" та ДП «Паллада-Україна» щодо придбання товару у лютому 2011 р. та встановлено товарність господарської операції.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, висновки податкового органу щодо порушення позивачем норм податкового законодавства під час формування валових витрат по операціям з ДП «Паллада-Україна» знаходяться поза межами вимог Закону №334.

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано до складу валових витрат у 1 кварталі 2011р. було віднесено суму у розмірі 1718620 грн. по взаємовідносинам з ДП «Паллада-України», у зв'язку з чим, податкове повідомлення - рішення №0007202204 від 23.10.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 429656 грн., у тому числі за основним платежем - 429655 грн. (1718620 грн. х 25%) та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 грн., прийняте з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим є протиправним.

Отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 11.12.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 17.12.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим ДПС №0007202204 від 23.10.2012р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Торговий дім "Віолія" (ЄДРПОУ 31173437) 2146,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.