Постанова

від 06.11.2012 по справі 2а-1552/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06.11.2012 р. справа № 2а-1552/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомТОВ "Джерело-Р-Агро", вул. Миколаївська, 30-А, кв. 16, м. Миколаїв, 54031

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

проскасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.12 р. № 0000332301, № 0000342301, № 0000352301 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело-Р-Агро" (далі - позивач, Товариство) до державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва, правонаступником якої є державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ). Позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 березня 2012 р. № 0000332301, № 0000342301, № 0000352301, посилаючись на те, що перебуває на спеціальному режимі оподаткування і є платником фіксованого сільськогосподарського податку, що не передбачає сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) до бюджету і податку на прибуток підприємств, зобов'язання із сплати яких визначені оскарженими рішеннями. Наголошує на тому, що на час прийняття спірних рішень його не було позбавлено статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення (а. с. 68-69), які по своїй суті повторюють акт перевірки позивача, в яких вказав на наступні обставини. Під час перевірки позивача інспектор ДПІ зробив висновок, що сільгосппродукція Товариства, яка бралась в розрахунок при визначенні питомої ваги продукції Товариства за 2010 р., не власного виробництва і з огляду на це, в 2011 р. позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування, тоді як Товариство в 2011 р. продовжувало сплачувати тільки фіксований сільськогосподарський податок, що і стало підставою для прийняття спірних рішень.

В судове засідання призначене на 6 листопада 2012 р. сторони не прибули, але подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження (а. с. 161-162).

Відповідно до ст. 122 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи те, що і позивач і відповідач скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження, а також враховуючи те, що їх доводи викладені в позові і запереченнях, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною статтею, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив наступні обставини, яким він надає таку правову оцінку.

Позивач зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 9 липня 2010 р., з 1 червня 2011 р. перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, як сільськогосподарське підприємство (а. с. 9, 63).

ДПІ в лютому 2012 р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 лютого 2009 р. до 31 грудня 2011 р., результати якої оформлені актом від 15 лютого 2012 р. № 356/23-200/36383930 (далі - акт перевірки) (а. с. 12-58).

В акті перевірки вказано про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- ст. 301 п. 301.1. Податкового кодексу України (далі - ПК України), що виявилось в неправомірній реєстрації Товариства в 2011 р. платником фіксованого сільськогосподарського податку, внаслідок чого завищено цей податок за 2011 р. на суму 1151,58 грн. У зв'язку із порушенням ст. 301 п. 301.1. ПК України, на думку ДПІ, позивач мав перебувати на загальній системі оподаткування, що, в свою чергу, призвело до таких порушень:

- ст. 185 п. 185.1., ст. 187 п. 187.1., ст. 198 п. 198.1., п. 198.2., ст. 209 п. 209.13. ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 98499,0 грн.;

- ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.257., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1., ст. 137 п. 137.1., п. 137.4., п. 137.10., ст. 138 п. 138.1., пп. 138.1.1, п. 138.4., п. 138.5., п. 138.8., п. 138.10. пп. 138.10.5., ст. 145, ст. 146 ПК України та ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.6. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого не задекларовано податку на прибуток підприємств на суму 574288,0 грн.;

- ст. 269 п. 269.1. пп. 269.1.1., ст. 270 п. 270.1. пп. 270.1.1., ст. 271, ст. 272 п. 272.1. пп. 272.1.1., ст. 286 п. 286.4., ст. 288 ПК України, внаслідок чого Товариством не задекларовано орендну плату за 2011 р. в сумі 834,0 грн.

На підставі акту перевірки, 2 березня 2012 р. ДПІ прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000332301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 574288,0 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 1,0 грн. (а. с. 60);

- № 0000342301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 98499,0 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 24624,75 грн. (а. с. 59);

- № 0000352301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 834,0 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 171,14 грн. (а. с. 61).

Як слідує із змісту акту перевірки та заперечень ДПІ, підставою для прийняття відповідачем вищеперелічених рішень стали наступні обставини. Товариство в 2010 р. придбало насіння огірків і в подальшому реалізувало 3,3 т огірків, але, на думку ДПІ, реалізовані огірки не є продукцією власного виробництва позивача, оскільки у нього відсутнє документальне підтвердження витрат на виробництво цієї сільгосппродукції. З цього відповідач зробив висновок, що Товариство не мало права в 2011 р. бути платником фіксованого сільськогосподарського податку, так як платником цього податку може бути тільки виробник сільгосппродукції, що в свою чергу потягло за собою несплату позивачем ПДВ і податку на прибуток підприємств, які і донараховані спірними рішеннями.

Суд вважає, що ДПІ вірно встановила фактичні обставини і надала їм вірну правову оцінку.

Стаття 8 1 п. 8 1 .1. Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначає спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства.

Відповідно до цієї статті, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8 1 .6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно ст. 8 1 п. 8 1 .6. Закону України "Про податок на додану вартість", сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Як визначено ст. 8 1 п. 8 1 .2. Закону України "Про податок на додану вартість", згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічні за змістом норми містить ст. 209 п. 209.1., п. 209.2., п. 209.6. ПК України.

З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що сільськогосподарським є не будь-яке підприємство, законодавцем до них встановлені певні вимоги:

- основним видом діяльності такого підприємства повинно бути виробництво сільськогосподарських товарів (послуг);

- підприємство повинно бути саме виробником сільськогосподарських товарів (послуг), а не їх набувачем з метою подальшого перепродажу;

- такі товари (послуги) повинні вироблятись на власних або орендованих виробничих потужностях (за термінологією Закону України "Про податок на додану вартість"), основних фондах (за термінологією ПК України);

- сільськогосподарські товари (послуги) повинні становити не менше 75% вартості всіх товарів (послуг).

Лише при дотриманні всіх перелічених вище умов, підприємство вважається сільськогосподарським і отримує право обрати спеціальний режим оподаткування ПДВ, який звільняє його від обов'язку сплати ПДВ до бюджету.

Також слід зауважити, що з урахуванням тих вимог, які передбачені законодавством для сільськогосподарських підприємств, можна зробити висновок, що змістом спеціального режиму оподаткування, його юридичною природою є підтримка з боку держави сільськогосподарського товаровиробника, створення саме виробнику сільськогосподарських товарів сприятливих умов оподаткування, в даному випадку шляхом звільнення від сплати ПДВ до бюджету.

Позивач не відповідає такому з вищенаведених критеріїв, як статус товаровиробника.

Спірною обставиною між сторонами є віднесення до складу питомої ваги сільськогосподарської продукції в 2010 р. 3,3 т огірків, які ДПІ вважає продукцією, яка вироблена не Товариством.

Як встановлено судом, 2 серпня 2010 р. позивач уклав із ТОВ "Владам-Юг" договір постачання, за умовами якого придбав насіння овочевих культур, як пояснив представник позивача - огірків (а. с. 91). В подальшому - 4 серпня 2010 р., позивач уклав із приватним підприємцем ОСОБА_1 договір, за умовами якого приватний підприємець на замовлення позивача надавав послуги з вирощуванню огірків, в теплиці з виконанням технологічних операцій, а саме висадкою насіння, поливом та внесенням добрив власними матеріалами (а. с. 95) і 15 серпня 2010 р. договір про оренду теплиці та тепличного обладнання (а. с. 93).

Отже, як свідчать ці докази, фактично виробником сільськогосподарської продукції - огірків в кількості 3,3 т є не позивач, а приватний підприємець ОСОБА_1, адже за умовами договору всі дії з засівання, вирощування врожаю огірків виконав він, використавши при цьому власні ресурси.

Таким чином, слід погодитись із висновком відповідача про те, що продукція, яку позивач в 2010 р. включив до складу питомої ваги сільськогосподарської продукції, не власного виробництва, так як фактично позивач тільки замовив її виробництво іншому суб'єкту господарювання і в подальшому перепродав.

На аркушах 4-5 акту перевірки (а. с. 15-16) ДПІ зафіксувала, що згідно листа самого позивача, в 2010 р. 100% реалізованої ним сільгосппродукції на суму 11000,0 грн. припало саме на огірки, які, як встановлено судом, не є продукцією виробленою позивачем.

Відповідно до ст. 309 ПК України, яка визначає відповідальність платників фіксованого сільськогосподарського податку, тобто є спеціальною нормою, у разі якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.

Оскільки в 2010 р. позивач не виробляв власної сільськогосподарської продукції, а тільки перепродав таку продукцію, вироблену іншим підприємцем, з урахуванням вимог ст. 309 ПК України, в 2011 р. Товариство повинно було перейти на загальну систему оподаткування та сплатити відповідні податки, чого останнім зроблено не було.

Під час розгляду даної справи було встановлено, що в лютому 2012 р., тобто, перед тим, як визначити позивачу податкові зобов'язання, відповідач прийняв рішення про скасування статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку і це рішення є предметом окремого судового спору між сторонами.

Рішення суду, яким були задоволені вимоги позивача про скасування вищезазначеного рішення ДПІ (а. с. 139-141), за правилами ст. 72 ч. 1 КАС України, суд не може врахувати, адже воно не набрало законної сили у зв'язку із його апеляційним оскарженням ДПІ. Крім того, відповідно до ст. 117 ч. 3 КАС України, подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, а тому рішення ДПІ про скасування статусу позивача як платника фіксованого сільськогосподарського податку до теперішнього часу є чинним.

Окрім цього, аналіз судового рішення у справі № 2а-1777/12/1470 дає підстави для висновку про те, що в цій справі предмет спору між сторонами полягав в тому, чи можна включати до складу питомої ваги сільгосппродукції, таку продукцію, яка вироблена на земельній ділянці, яку позивач орендував у ФГ "Еліна" на підставі договору оренди, який не пройшов державної реєстрації, тобто стосувався правових підстав володіння позивачем земельною ділянкою, тоді як в цій справі предметом спору є обставина, чи можна вважати сільгосппродукцію 2010 р. (огірки) продукцією власного виробництва позивача.

На підставі ст. 123 п. 123.1. ПК України і п. 6, 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України ДПІ нарахувала позивачу штрафні (фінансові) санкції в сумі 1, 24624,75 і 171,14 грн. відповідно за рішеннями. Позивач своїх заперечень проти розміру штрафних санкцій не надав.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв правомірно, довів перед судом їх законність, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз