Постанова

від 21.12.2012 по справі 2а/0470/14338/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/14338/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретаріШрамко Я.В. за участю представників сторін: від позивача від відповідача Вишневський В.І. Водопоєнко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕК» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.11.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕК» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить:

- визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕК» та складання акту за № 1514/22-517/33612003 від 01.10.2012р.;

- визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення коригування на підставі акту № 1514/22-517/33612003 від 01.10.2012р. додатку 5 до декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕК» за березень-квітень 2012 року;

- визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо внесення змін до бази «АРМ автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України (5Додаток) на підставі акту перевірки № 1514/22-517/33612003 від 01.10.2012р. за березень-квітень 2012 року;

- зобов'язати ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби скасувати коригування додатку 5 до декларації з податку на додану вартість ТОВ «НЕК» за березень-квітень 2012 року, що було здійснено на підставі акту перевірки №1514/22-517/33612003 від 01.10.2012р. та відновити показники базі «АРМ співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПС України» (5Додаток);

- визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, які полягають у визнанні правочинів здійснених ТОВ «НЕК» за березень-квітень 2012 року з покупцями та постачальниками такими, що вчинені з порушенням п.1, п.5 ст. 203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах;

- визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, які полягають у направленні акту №1514/22-517/33612003 від 01.10.2012р. до ДПІ, на обліку яких знаходяться контрагенти-покупці, для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України;

- визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, які полягають у відсутності за юридичною адресою ТОВ «НЕК» первинних документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 06.09.2012р. по 01.10.2012р. податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень-квітень 2012 року за результатами якої складено акт № 1514/22-517/33612003 від 01.10.2012р., при цьому, податковою інспекцією на підставі вказаного акту здійснене коригування в базі АРМ автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України за вказаний період. Позивач вважає такі дії податкової інспекції грубим порушенням норм чинного законодавства України, а висновки такими, що не відповідають дійсності та суперечать податковому законодавству України, порушують законні права та інтереси позивача, оскільки позивачу відповідачем не було вручено наказу на перевірку у відповідності до вимог п.78.4 ст.78, п.79.2 ст.79 ПКУ, що позбавило позивача права знати про час та місце проведення перевірки, а як наслідок, надання відповідних пояснень щодо провадження ним господарської діяльності. З огляду на наведене, позивач вважає безпідставними висновку податкової інспекції про те, що підприємство не знаходиться на юридичною адресою та відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, оскільки позивач орендує приміщення у м. Дніпропетровську по вул.Янгеля, буд.35 на підставі договору оренди № 15-11а від 16.12.2011р. зі строком дії до 31.12.2012р. При цьому, позивач зазначає, що у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують здійснення та реальність господарських операцій з контрагентами та які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчить про протиправність дій відповідача щодо висновків, які викладені в акті про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами у період березень-квітень 2012 року, оскільки у акті відсутні посилання на докази, які б підтверджували факт нікчемності угод, а отже, такі висновки позивач вважає лише припущеннями податкового органу, які нічим не обґрунтовані. Щодо порушень позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 п.198.1 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПКУ, то позивач зазначає, що такі висновки зроблені без дослідження належних документів, що суперечить п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» затвердженого наказом № 984 від 22.12.2010р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що ТОВ «НЕК» потрапило до переліку платників, на яких відбувся «обрив ланцюга» постачання певної групи імпортованих товарів за березень-квітень поточного року. 05.07.2012р. на адресу позивача податковою інспекцією було направлено письмовий запит про надання первинних бухгалтерських документів та запрошено до ДПІ для надання пояснень щодо здійснення господарських операцій протягом березня-квітня 2012 року та їх документального підтвердження. Відповіді на зазначений запит до теперішнього часу не отримано від позивача. З метою вручення наказу на проведення перевірку ДПІ було здійснено виїзд за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Янгеля, буд. 35 та за результатами такого виїзду місцезнаходження підприємства позивача не встановлено, тобто вручити копію наказу про проведення позапланової перевірки під розписку було неможливим. В подальшому податковою інспекцією були вчинені дії щодо встановлення та опитування посадових осіб ТОВ «НЕК» в результаті якого отримано висновок щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «НЕК» за період березень-квітень 2012 року, при цьому, відповідач зазначає, що на момент перевірки позивач перебував у стані «9»-направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Також відповідач зазначає, що позивачем в порушення норм Податкового кодексу не надані до перевірки первинні бухгалтерські документи, не надано банківських виписок, платіжних доручень, тощо, відсутні будь-які документи, що підтверджують транспортування (товарно-транспортні накладні, шляхові листи, накладні та інші) у порушення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що позбавляє позивача права на формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на підставі ст.ст.185,187,188, 198 ПКУ. У зв'язку з наведеним, відповідач дійшов висновку про те, що відображені позивачем в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання у березні-квітні 2012р. без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, чим порушено ст. 228 ЦК України та такі правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю згідно ч.1 ст. 216 ЦК України. При цьому, представник відповідача зазначила, що дійсно на підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією здійснене відповідне коригування в базі АРМі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України за березень-квітень 2012 року.

У судовому засіданні оголошувалася перерва, у зв'язку з необхідністю надання відповідачем додаткових документів в обґрунтування наданих суду заперечень до 21.12.2012р.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи у період з 06.09.2012р. по 01.10.2012р. згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.79.1 ст.79, обставин, визначених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НЕК» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень-квітень 2012 року за результатами якої складено акт від 01.10.2012р. № 1514/22-517/33612003(а.с.13-30 том 1).

Згідно висновків, зазначених у акті перевірки від 01.10.2012р., підприємством ТОВ «НЕК» порушено:

- п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2,п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, дані які відображені ТОВ «НЕК» у деклараціях за березень-квітень 2012 року з переліченими в акті контрагентами;

- п. 1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Нек» зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями, враховуючи вищевикладене, не можливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Нек» за березень-квітень 2012 року.(а.с.29-30 том 1).

Також, у ході судового розгляду справи було встановлено, що на підставі вказаного акту перевірки від 01.10.2012р. № 1514/22-517/33612003 податковою інспекцією було здійснене відповідне коригування в базі АРМі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України за березень-квітень 2012 року за березень-квітень 2012 року, що підтверджується копією відповідного листа податкової інспекції від 22.11.2012р. № 19653/10/22-218 (а.с.127 том 2).

Зазначений факт коригування відповідачем податкових зобов'язань та податкового кредиту, визначених позивачем у податкових деклараціях та додатках 5 до них у період березень-квітень 2012р. на підставі акту перевірки від 01.10.2012р. був підтверджений і представником відповідача в судовому засіданні.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту - п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Пунктом 79.2 ст.79 Податкового кодексу України також визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його повноважному представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З аналізу вищенаведених норм податкового законодавства, можна дійти висновку, що право податкової інспекції на проведення позапланової документальної невиїзної перевірки виникає протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту платником податків, якщо він не надасть пояснень та їх документального підтвердження, а також за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому наказу під розписку та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Як вбачається із наданих суду документів, податковою інспекцією, було направлено на адресу позивача поштою запит про надання пояснень та їх документального підтвердження та наказ на проведення перевірки, що підтверджується копіями фіскальних чеків від 20.08.2012р. та від 08.09.2012р.(а.с.145-146 том 2).

Зазначені документи судом не можуть бути прийняті як належні докази на виконання вимог ст. 78, 79 Податкового кодексу України, оскільки податковою інспекцією не було надано суду доказів отримання запиту платником податку та доказів вручення наказу позивачеві або направлення його позивачеві рекомендованим листом із повідомленням про вручення. При цьому, письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки податковою інспекцією зовсім не надано.

Крім того, копії фіскальних чеків не можуть служити належними доказами того, що саме направлений на адресу позивача запит та наказ на перевірку, оскільки посилань на направлення саме цих документів зазначені копії фіскальних чеків не містять.

Також, судом не приймається до уваги посилання відповідача на відсутність позивача за місцезнаходженням, оскільки жодних доказів на підтвердження даного твердження суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час вчинення дій податковим органом, які передують проведенню перевірки, відповідачем не були дотримані норми п.п.78.1.1. п.78.1 ст. 78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, що позбавило права позивача виконати свій обов'язок по наданню до податкової служби письмових пояснень та їх документального підтвердження по господарських операціях у спірний період.

Щодо проведення перевірки документальної невиїзної перевірки та вивчення працівниками податкової служби первинних бухгалтерських документів,слід зазначити наступне.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факти відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання пояснень необхідно відобразити в акті.

Зі змісту акту перевірки від 01.10.2012р. вбачається, що перевірка проведена без участі представників позивача, без пред'явлення наказу посадовій особі позивача, зазначено,що до ЄДР направлено повідомлення від 18.09.2012р. за формою 18-ОПП про відсутність за місцезнаходженням підприємство ТОВ «НЕК», перевірка проведена за податковими деклараціями з податку на додану вартість за березень-квітень 2012р., Додатку № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» до декларації по ПДВ за березень-квітень 2012р., даних інформаційних ресурсів податкових органів, а саме: АІС «Реєстр платників податків» ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, ЦБД, ПДС ДПА України, АРМ «Бест-Звіт» ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, АС «Аудит» ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в на рівні ДПА України» (а.с.17 том 1).

При цьому, зі змісту акту вбачається, що дослідження податковою інспекцією будь-яких первинних бухгалтерських документів, які б давали змогу зробити висновок про порушення позивачем будь-яких вимог та норм податкового законодавства України не відбулося під час перевірки, а зазначено лише, що первинні бухгалтерські документи не були надані позивачем у зв'язку з чим податковий інспектор дійшов висновку про порушення позивачем ст.185,187,188,198 Податкового кодексу та ст.203, 215,216, 228 ЦК України.

Тобто, підставою для прийняття зазначеного акту перевірки було не знаходження позивача за своїм місцезнаходженням та не надання позивачем на вимогу податкової інспекції первинних бухгалтерських документів.

Однак, вказані вище висновки про відсутність первинних бухгалтерських документів у позивача, порушення позивачем ст.ст.185,187,188,198 ПКУ, ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені перевіряючим з порушенням вимог вищенаведених норм податкового законодавства України, не відповідають дійсності, є безпідставними та спростовуються наданими доказами у ході судового розгляду справи, виходячи з наступного.

Пунктом 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством ( у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів вбачається, що у березні-квітні 2012р. позивачем були укладені:

- договір поставки від 01.03.2012р. № 01/03 за умовами якого позивач здійснював поставку взуття, сумок, аксесуарів (товару) у власність ТОВ «Торговий дім «Рекспект»;

- договір купівлі-продажу № 010312 від 01.03.2012р. за умовами якого позивач здійснював продаж взуття у власність ТОВ «Торговий дім «Респект-Україна»;

- договір № 2418 від 16.04.2012р. за умовами якого позивач як підрядник зобов'язувався виконати роботу за завданням замовника - ТОВ «Трініті»,а саме пошив спецодягу згідно специфікації №1 до зазначеного договору;

- договір № 01-03 поставки товару від 01.03.2012р. за умовами якого позивач здійснював поставку товару у власність ТОВ «Сапян», а саме: взуття, сумки, пакувальні пакети, аксесуари та супутні товари для них;

- договір оренди № 15-11а від 16.12.2011р. за умовами якого позивач орендує у ПП ОСОБА_5 приміщення загальною площею 22 кв.м. для розміщення офісних служб за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Ак.Янгеля, буд.35 строком дії до 31.12.2012р.;

- договір оренди № 6/12 від 01.03.2012р. за умовами якого позивач орендує у ТОВ «МАС Центр» складські приміщення загальною площею 1000 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 93 (а.с.64-65 том 1, а.с.52-56, 69-73, 97-99,100-101 том 2)

Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаним вище договорами підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями реєстрів видаткових та отриманих податкових накладних; копіями видаткових накладних; копіями податкових накладних, копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг)- (а.с. 40-250 том 1, а.с. 1-101 том 2).

Зі змісту досліджених вище первинних документів, зокрема, договорів, видаткових накладних, податкових накладних та актів здачі-приймання робіт, видно, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.

Отже, саме досліджені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій позивачем згідно до укладених договорів та не визивають у суду будь-яких сумнівів щодо вчинення дій на виконання сторонами умов договорів, виходячи з того, що договори, укладені позивачем, містять всі істотні умови, які визначені ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене спростовуються доводи податкової інспекції про відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів та відсутність у позивача виробничо-складських приміщень. Окрім того, є безпідставними і висновки податкового інспектора про відсутність у позивача технічного персоналу, оскільки як зазначено у самому акті перевірки від 01.10.2012р., на підприємстві позивача працювало у спірний період 10 осіб (а.с.17 том 1).

Також, акт перевірки від 01.10.2012р. містить і посилання на недійсність (нікчемність) правочинів згідно ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, які не спричиняють реальності здійснення господарських операцій(а.с.27-28 том 1).

Такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного податкового законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності на відповідність їх нормам Цивільного кодексу України.

Отже, податковою інспекцією у акті перевірки від 01.10.2012р. зроблено висновок про те, що укладені договори між позивачем та його контрагентами у березні-квітні 2012р. вчинені без додержання вимог п.1.п.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України з перевищенням своїх повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Так, частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)- ч.3 ст. 215 ЦК України.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, оренди приміщень не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 01.10.2012р. не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 01.10.2012р. про недодержання позивачем вимог ст.. 203, 215, 216, 228 ЦК України, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (недійсності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача також на вимогу суду не надано.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому викладені судження посадової особи податкового органу про ненадання позивачем первинних документів, не знаходженням даного підприємства за місцезнаходженням, однак, при цьому, проводиться невиїзна перевірка без дослідження первинних документів, лише на основі поданих податкових декларацій, що фактично є камеральною перевіркою.

Отже, актом перевірки від 01.10.2012р. не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період з урахуванням досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань податку на додану вартість.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09.

За викладеного, є безпідставними посилання податкової інспекції на те, що ТОВ «НЕК» потрапило до переліку платників, на яких відбувся «обрив ланцюга» постачання певної групи товарів, оскільки норми Податкового кодексу України не містять такого визначення поняття як «обрив ланцюга» та у зв'язку з цим відсутність права у позивача на формування податкового кредиту.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, слід зазначити, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначений п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.53.3 ст. 54).

За правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу У цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст. 58).

В силу абз.2 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення результатів господарської діяльності або відємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив, що є порушенням норм ст. 58 Податкового кодексу України.

Також, предметом оскарження у даній адміністративній справі є дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень по зміні показників (коригування) податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються відповідачем у централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «АРМ автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПС України».

Факт вчинення відповідачем дій щодо коригування відповідачем в вказаній автоматизованій системі податкових зобов'язань позивача, задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань за березень-квітень 2012 року без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 01.10.2012р. підтверджений листом податкової інспекції від 22.11.2012р. (а.с.127 том 2) та підтверджено усними поясненнями представника відповідача.

При вирішенні питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративного суду можуть бути оскаржені дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктами 1,2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частинах 1, 2 ст.2 КАС України та інших положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого наведено у Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004р. № 18-рп/2004р.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контроль за поданням платниками податків податкових декларацій розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірки їх достовірності є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.

Наказом ДПА України від 18.04.2008р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі контрагентів (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА від 08.12.2008р. № 765, від 30.12.2009р. № 742), затверджені Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти, а саме:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008р. № 159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Таким чином, база співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками № 5.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008р. № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Отже, з наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в базі АРМ автоматизованого співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком №5, і повинні їм відповідати.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що самостійна зміна відповідачем (коригування) в базі АРМ автоматизованого співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи зі специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.

За таких обставин суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні (коригуванні) задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в базі АРМ автоматизованого співставлення можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки відображення таких відомостей з урахуванням того, що такі відомості повинні співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, фактично формує податкові зобов'язання на майбутнє, а отже спричиняє реальні зміни майнового стану такого платника, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій повинно бути відновлення в цій базі таких показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість вчинених ним дій, які полягають у зазначенні в акті перевірки висновків про недодержання позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, порушення позивачем ст.ст. 185,187,188, 98 ПКУ, а також дій щодо коригування в автоматизованій системі податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 01.10.2012р. задекларованих позивачем у березні-квітні 2012р.

За викладеного, суд приходить до висновку, що вказані вище дії вчинені відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені дії податкової інспекції слід визнати протиправними, зобов'язавши, при цьому, відповідача вчинити дії щодо відновлення в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача за березень-квітень 2012р.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у направленні акту перевірки від 01.10.2012р. до ДПІ, на обліку яких знаходяться контрагенти-покупці, для здійснення відповідних заходів згідно вимог чинного законодавства України, то в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки доказів направлення зазначеного акту до інших ДПІ позивачем суду не надано, крім того, зазначена вимога направлена на захист прав та інтересів не позивача, а на захист прав та інтересів його контрагентів, що суперечить ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом її прав свобод чи інтересів.

Не можуть бути задоволені і позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій ДПІ, які полягають у відсутності за юридичною адресою ТОВ»НЕК» первинних документів; договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності, оскільки такі висновки податкового органу не породжують у позивача будь-яких прав та обов'язків, які є обов'язковими для виконання, а тому не можуть бути предметом спору у судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Виходячи з наведеного, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 грн. 09 коп. понесених позивачем згідно квитанції № 72 від 23.11.2012р.(а.с.12 том 1) з урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача та ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕК» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕК» та складання акту за № 1514/22-517/3612003 від 01.10.2012р.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України, які полягають у визнанні правочинів здійснених ТОВ «НЕК» за березень-квітень 2012 року з покупцями та постачальниками такими, що вчинені з порушенням п.1, п.5, ст.203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України щодо проведення коригування та внесення змін до бази «АРМ автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» в Додатках 5 до декларацій ТОВ «НЕК» з податку на додану вартість без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки №1514/22-517/33612003 від 01.10.2012 року за березень-квітень 2012 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України відновити у базі «АРМ автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» показники податкових зобов'язань та податкового кредиту, що були відкориговані на підставі акту перевірки №1514/22-517/33612003 від 01.10.2012 року, задекларовані ТОВ «НЕК» в Додатках 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень-квітень 2012 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕК» (49089, м. Дніпропетровськ вул. Академіка Янгеля, б.35, р/р №26008541000300 в ПАТ КБ «Аксіома», МФО 307305, ЄДРПОУ 33612003) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 грн. 09 коп.( шістнадцять грн. 09 коп.)

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2012 року

Суддя С.О. Конєва