Рішення

від 26.12.2012 по справі 412/8700/2012

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 412/8700/2012

2/412/4136/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді -Браги А.В.

при секретарі -Лампікі О.В.,

за участю позивача -ОСОБА_1,

представника позивача -ОСОБА_2,

представника відповідача -Михайленко О.М., Литвин Ю.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Клер»про стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ТОВ «ТД Клер»про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. Позивач у своєму позові, а його представник у ході судового засідання послались на те, що з 01 травня 2011 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «ТД Клер»на посаді шеф-кухаря. Заробітна плата відповідачем йому не виплачувалась, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 76 000, 00 гривень, що змусило його 16 лютого 2012 року звільнитися з роботи. Відповідачем належні виплати при звільненні проведено не було, окрім того у повернуту позивачу трудову книжку не були внесені записи про роботу позивача у ТОВ «ТД Клер». На думку позивача, такі дії є незаконними та порушують трудове законодавство. За захистом своїх інтересів ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за період роботи з 01 травня 2011 року по 16 лютого 2012 року у розмірі 76 000,00 гривень, суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 8 000,00 гривень на місяць з моменту звільнення по день фактичного розрахунку. Також позивач просив стягнути, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 10 000,00 гривень та зобов'язати відповідача внести відповідні записи до трудової книжки про роботу позивача на посаді шеф-кухаря у ТОВ «ТД Клер»в період з 01 травня 2011 року по 16 лютого 2012 року. Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, на їх задоволенні наполягали з підстав викладених у позові, послались на відсутність добровільної виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з боку відповідача.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснивши, що позивач дійсно працював в ТОВ «ТД Клер»з 01 вересня 2011 року на посаді кухаря, що підтверджується заявою позивача про прийняття його на роботу. Зазначали, що заробітна плата виплачувалась позивачу вчасно та згідно штатного розпису. 03 травня 2012 року позивача було звільнено з посади кухаря, у зв'язку з його прогулом без поважних причин згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В частині вимоги щодо внесення відомостей до трудової книжки про роботу позивача зазначили, що при влаштуванні на роботу ОСОБА_1 не надавав відповідачу трудової книжки, внаслідок чого останній не мав змоги внести у неї відповідні відомості, втім погодились внести дані записи в разі надання позивачем трудової книжки. У задоволенні решти позовних вимог просили відмовити у повному обсязі, пославшись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, дослідивши наявні у справі докази, вирішивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок всіх доказів у їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному з'ясуванню всіх обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2011 року працював у ТОВ «ТД Клер»на посаді кухаря. Дана обставина підтверджується заявою позивача про прийняття на роботу на посаду кухаря від 25 вересня 2011 року (а.с.88), наказом № 1/09/11-К від 01 вересня 2011 року про призначення позивача на посаду повара з окладом згідно штатного розпису (а.с.31), а також довідкою управління пенсійного фонду України в АНД районі м.Дніпропетровська, відповідно до якої відповідач з вересня 2011 року здійснював до пенсійного фонду України відрахування єдиного страхового внеску (а.с.12).

03 травня 2012 року позивача було звільнено з посади кухаря, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за тривалий прогул без поважних причин. Дана обставина підтверджується наказом №_1/05/12/У про звільнення позивача з роботи від 03 травня 2012 року (а.с.33).

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами кодексу законів про працю України.

Статтею 24 КЗпП України унормовано, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Статтею 94 КЗпП України унормовано, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу працівника (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст. 47 КзпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В контексті спірних правовідносин, керуючись нормами КЗпП України суд дійшов наступних висновків.

В ході судового розгляду судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 2011 року працював у ТОВ «ТД Клер»на посаді кухаря. При цьому твердження позивача про фактичний його допуск та виконання ним трудових обов'язків у ТОВ «ТД Клер»з 01 травня 2011 року, як підставу для стягнення середнього заробітку за цей період, не знайшли свого підтвердження належними доказами.

Роблячи такий висновок, суд не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_5 щодо наявності у позивача в травні 2011 року трудових відносин з причини їх суперечності та з огляду на їх спростування поясненнями іншого свідка ОСОБА_6, який заперечував факт роботи позивача у відповідача в травні 2011 року. Інший період часу (з червня 2011 року по 31 серпня 2011 року), що є предметом доказування фактичних трудових відносин без їх оформлення, позивачем не був доведений, а від так носить характер припущень, що зумовлює відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за період роботи починаючи з 01 травня 2011 року.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що стороною відповідача не було надано належних та допустимих доказів виплати позивачу заробітної плати за час його роботи на товаристві. При цьому, надані стороною відповідача ксерокопії відомостей про виплату заробітної плати працівникам, в тому числі ОСОБА_1 (а.с.93-98) не є належними доказами по справі, оскільки відповідач на вимогу суду не надав їх оригінали та позивач власне заперечував свій підпис на них, як доказ фактичного отримання заробітної плати, що унеможливлює встановити достовірність таких документів та дійти до обґрунтованого висновку на підставі належних доказів щодо фактичного проведення розрахунку.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем, в порушення статей 47, 115 КЗпП України, не проводилась виплата заробітної плати працівнику ОСОБА_1 за виконану ним роботу за період з 01 вересня 2011 року по 16 лютого 2012 року.

В силу встановленого суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заробітної плати підлягають частковому задоволенню. При цьому, обґрунтування розміру заробітної плати, яка підлягає стягненню на користь позивача розраховується наступним чином.

Судом встановлено, що згідно наданих розрахунково-платіжних відомостей, заробітна плата позивача у вересні 2011 року становила 1 100,00 гривень, у жовтні, листопаді та грудні 2011 року -1 150,00 гривень, у січні, лютому 2012 року -1 200,00 гривень (а.с.52-57). Отже стягненню підлягає сума невиплаченої заробітної плати у розмірі 6 950,00 гривень.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Таким чином, передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього кодексу, а наявність рішення суду, яким підтверджується факт порушення строків проведення розрахунку з працівником не звільняє його від виконання цього обов'язку. При цьому, перебіг строку для звернення до суду за захистом порушеного права починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 ст.60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства та встановлені в судовому засіданні факти, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку.

Розглянувши позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 10 000,00 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка полягала у тому, що невиплата відповідачем заробітної плати протягом тривалого часу негативно вплинула на його здоров'я, емоційний стан, оскільки відсутність коштів потребувала додаткових зусиль для організації його життя, суд вважає за можливе у їх задоволенні відмовити, при цьому виходить з наступного.

Стаття 237-1 КЗпП України врегульовує питання відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, яка провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав.

Згідно зі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності підлягають обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору .

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що її позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано жодних належних доказів, що можуть об'єктивно довести завдання моральної шкоди.

В частині позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача внести відповідні записи до трудової книжки про роботу позивача на посаді шеф -кухаря з 01 травня 2011 року по 16 лютого 2012 року, суд вважає за необхідне відмовити з огляду на прийняття та обіймання позивачем посади кухаря та відсутності у наданих штатних розкладах ТОВ «ТД Клер»посади шеф -кухаря (а.с. 61 - 69).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивач при зверненні з даним позовом до суду був звільнений від сплати судового збору, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави 214,60 гривень, в рахунок відшкодування оплати судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 47, 94, 116 -117, 232 - 233, 237-1, КЗпП України, ст. ст. 21, 34 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 10, 11, 31, 57, 60 -61, 81, 88, 209, 212-215, 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов, - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Клер»(код ЄДРПОУ №35987097) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) заборгованість по заробітній платі у сумі 6 950,00 гривень та середній заробіток з моменту звільнення по день фактичного розрахунку.

В решті позову, - відмовити.

Судові витрати у справі розподілити пропорційно задоволеного позову, стягнувши з товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Клер»(код ЄДРПОУ №35987097) на користь держави судовий збір у сумі 214,60 гривень.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: А.В. Брага