Постанова

від 25.12.2012 по справі 1570/5067/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1570/5067/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Стеценко О.О.

за участю секретаря - Запорощукової Г.Г.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Панорама-В»до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Панорама-В»(далі -Позивач, або ПП «Панорама-В») з позовом (а.с. 3-5) до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі -Відповідач, або Ізмаїльська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032250 від 13.03.2012 року (а.с. 20), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі -ПДВ) у розмірі 12562,00 грн.

Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.

Ізмаїльською ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Панорама-В» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Одеська будівельна компанія»за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року, за результатами якої Відповідачем складено акт №361/2301/33408171 від 29.02.2012 року (далі -Акт перевірки) (а.с. 6-19). Вказаним Актом перевірки встановлено порушення Позивачем, зокрема, вимог ч.ч. 1-6 ст.203, ч.ч. 1, 2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів. Згідно Акту перевірки Відповідач вважає, що, визначені ним правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже -є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Також, Відповідачем встановлені порушення п.45.2. ст.45, п.63.3. ст.63, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.3, п. 98.6 ст.198, п.201.10, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (далі -ПК України), в результаті чого ПП «Панорама-В»завищено податковий кредит за жовтень 2010 року на суму 10050 грн. по операціях поставок товарів (будівельних матеріалів) від контрагента -постачальника ПП «Одеська будівельна компанія»платнику податків ПП «Панорама-В». На підставі Акту перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032250 від 13.03.2012 року яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 12562,00 грн.

Позивач із висновками Акту перевірки про порушення вказаних норм законодавства не погоджується, вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають законодавству України, з огляду на наступне. Як зазначає Позивач, висновки податкового органу про порушення ПП «Панорама-В»п.45.2. ст.45, п.63.3. ст.63, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.3, п. 98.6 ст.198, п.201.10, п.201.1 ст.201 ПК України та ч.ч. 1-6 ст.203, ч.ч. 1, 2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України зроблені для визнання договору, укладеного ПП «Панорама-В»із контрагентом ПП «Одеська будівельна компанія»(а.с. 21-22) нікчемним та таким, що не спричиняє реального настання правових наслідків. Позивач вказує, що до такого висновку Відповідач дійшов не з аналізу господарських операцій Позивача за цим договором, а на підставі висновків, що міститься у акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси про неможливість проведення перевірки контрагента Позивача -ПП «Одеська будівельна компанія», в якому зазначено, що враховуючи те, що у даного контрагента відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходяться за місцезнаходженням, встановлена неможливість фактичного здійснення господарських операцій. Вказане на думку Позивача, не свідчить про недійсність правочину -договору, укладеного із його контрагентом, до чого призводить недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України. Як стверджує Позивач, договір, укладений Позивачем із його контрагентом недійсним в судовому порядку не визнавався; поставка товарів за цим господарським договором підтверджується первинними документами, оформленими належним чином відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які були надані податковому органу під час проведення перевірки. Також, Позивач вважає, що ні він, ні його контрагент не могли порушити приписи ПК України в жовтні 2010 року, так як на той час вказаний нормативний акт ще не діяв.

Таким чином, Позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит за спірний період на підставі належним чином виписаних та отриманих ним податкових накладних, а висновки акту перевірки щодо заниження Позивачем податку на додану вартість є безпідставними та помилковими, і отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі цього акту перевірки, підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник Відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі з підстав, зазначених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 36-40). В судовому засіданні представник Відповідача зазначив, що проведеною перевіркою ПП «Панорама-В»з урахуванням висновку акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 580/23-5/34319643 від 07.04.2011 року «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Одеська будівельна компанія»(код ЄДРПОУ 34319643) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період березень-листопад 2010 року», податковий орган дійшов висновку про порушення ПП «Панорама-В»вимог ч.ч. 1-6 ст.203, ч.ч. 1, 2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Панорама-В», і, як наслідок, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача»; та порушення п.45.2. ст.45, п.63.3. ст.63, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.3, п. 98.6 ст.198, п.201.10, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого ПП «Панорама-В» завищено податковий кредит за жовтень 2010 року на суму 10050 грн. по операціях поставок товарів (будівельних матеріалів) від контрагента -постачальника ПП «Одеська будівельна компанія». В зв'язку з викладеним Відповідач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнятим відповідно норм ПК України.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

На підставі наказу Ізмаїльської ОДПІ № 305 від 20.02.2012 року «Про проведення документальної позапланової перевірки ПП «Панорама-В», відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1. ст.79 ПК України, прийнято рішення провести документальну позапланову перевірку Позивача (а.с.66). 21.02.2012 року Ізмаїльською ОДПІ було видано направлення на перевірку № 13 (а.с.68). У період з 21.02.2012 року по 27.02.2012 року Ізмаїльською ОДПІ було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Панорама-В»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Одеська будівельна компанія»за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року, за результатами якої складений Акт перевірки №361/2301/33408171 від 29.02.2012 року (далі - Акт перевірки) (а.с.6-19).

На підставі вказаного Акту перевірки Ізмаїльська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000032250 від 13.03.2012 року, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 12562,00 грн. (10050 грн. за основним платежем та 2512 грн. штрафної санкції).

Позивач, не погоджуючись з зазначеним рішенням, звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати його протиправним та скасувати.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності, ПП «Панорама-В»(покупець) 18.10.2010 року уклало із ПП «Одеська будівельна компанія»(продавець) договір поставки № 6 (а.с.21-22), згідно умов якого продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар -баритовий концентрат (пісок) по ціні 6700 грн. за тону, в кількості 9 тонн на загальну суму 60300 грн., у т.ч. ПДВ 10050 грн. (п.1.1 Договору). Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця з передплатою 100 % (п.2.1 Договору). Відповідно до п. 3.1 вказаного Договору прийом-передача товару здійснюється по накладним.

Передача товару за договором від ПП «Одеська будівельна компанія»до ПП «Панорама-В»підтверджується видатковою накладною № 5109 від 27.10.2010 року на суму 60300 грн., в т.ч. ПДВ -10050 грн. (а.с.26).

На підтвердження здійснення оплати за отриманий від ПП «Одеська будівельна компанія» товар Позивачем до суду надано: рахунок-фактуру № 5110 від 27.10.2010 року на суму 60300 грн., в т.ч. ПДВ -10050 грн. (а.с. 79), платіжне доручення №365 від 27.10.2010 року на суму 60300 грн., в т.ч. ПДВ -10050 грн. (а.с. 88) та виписку по рахунку (а.с. 86). Також, до суду надано належним чином завірену копію податкової накладної № 5109 від 27.10.2010 року на суму 60300 грн., в т.ч. ПДВ -10050 грн. (а.с.81), отриманої від постачальника товару -ПП «Одеська будівельна компанія», яка також підтверджує факт здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання товару та дає право на включення ПДВ до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з ПДВ.

На підтвердження використання Позивачем вказаного товару, придбаного у його контрагента в його подальшій господарській діяльності, а саме: на підтвердження безпосереднього використання та реалізації цього товару, Позивачем надано до суду: договір поставки № 1 від 19.10.2010 року (а.с. 82-83), видаткову накладну № 41 від 19.10.2010 року (а.с. 84), податкову накладну № 41 від 26.10.2010 року (а.с. 87) та виписки по рахунку (а.с. 86), відповідно до яких товар придбаний у ПП «Одеська будівельна компанія»був реалізований в адресу Дунайської басейнової лікарні на водному транспорті.

Як вбачається з викладеного, вказане свідчить про фактичне здійснення Позивачем господарської діяльності із придбання у ПП «Одеська будівельна компанія», товару та його подальше використання в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Суми ПДВ відповідно до вказаних вище податкових накладних за договором із ПП «Одеська будівельна компанія»Позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2010 року, що підтверджується податковою декларацією з ПДВ (а.с.178).

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість до 01.01.2011 року були врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі -Закон №168/97), а починаючи з 01.01.2011 року такі відносини регулюються ПК України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України №996-XIV від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон №996).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону №996 визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №996, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до положення п.1.7 ст.1 Закону №168/97 (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Пунктами 7.1, 7.2, 7.4 Закону №168/97 встановлено наступне. Поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ, при цьому платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені цією статтею. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст.198 ПК України. Відповідно вказаної норми право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 ПК України). Таким чином, податковий кредит відповідно до Закону №168/97 та ПК України для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п.201.1. ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, -продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, -покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору. Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вже встановлено судом, Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевіряємий період, були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством, що в свою чергу не спростував в судовому засіданні представник Відповідача.

Водночас, суд зазначає, що нормами ПК України та Закону №168/97 визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вже встановлено судом, Позивачем отримано від його контрагента належним чином оформлені податкові накладні та інші супровідні документи, відповідно до договору на кількість товару, придбаного відповідно до умов укладеного договору поставки.

Також, як встановлено судом, Позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також не заперечувалось Відповідачем.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у Позивача на час перевірки були наявні.

Суд зазначає, що Позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність отримання товару від контрагента-постачальника -ПП «Одеська будівельна компанія»та їх подальше використання у власній господарській діяльності.

Податковий орган в якості обґрунтувань щодо нікчемності правочинів, укладених між Позивачем та ПП «Одеська будівельна компанія»посилається на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 580/23-5/34319643 від 07.04.2011 року «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Одеська будівельна компанія»(код ЄДРПОУ 34319643) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період березень-листопад 2010 року»(а.с. 132-145), оскільки ПП «Одеська будівельна компанія»не знаходиться за юридичною адресою. У вказаному акті також зазначено, що у ПП «Одеська будівельна компанія»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а отже угоди з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту у покупця.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 року у справі № 3991/03 «БУЛВЕС А.Д проти Болгарії»Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення Позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і Позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувається Відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що Позивачем у відповідності до вимог п.198.1 п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України та вимог п.п.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів та послуг, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платників ПДВ.

Водночас, стосовно посилання Відповідача в акті перевірки на те, що угода, укладена між Позивачем та ПП «Одеська будівельна компанія»має ознаки нікчемності та не спричиняє реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договір поставки укладений в письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст.3 Господарського Кодексу України (далі -ГК України). Таким чином укладені угоди відповідають загальним вимогам, встановленим ЦК України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю. Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено ч.1 ст.203 у новій редакції та доповнено ст.228 ч.3. На підставі ч.3 ст.228 ЦК України чи ст.207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. В даному випадку договори поставки та договори підряду, як вже зазначалося вище відповідають вимогам ст.203 ЦК України, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також дані договори судом недійсними не визнавались, а отже є чинними.

В свою чергу, Відповідач в акті перевірки зазначав про нікчемність договорів, посилаючись на те, що контрагенти Позивача відсутні за своїм місцезнаходженням.

Відповідачем не надано жодного доказу того, що на момент видачі податкової накладної ПП «Одеська будівельна компанія»не знаходилось за адресою, що зазначена у податковій накладній. Поряд із тим, суд враховує, що акт перевірки контрагента, на який посилається Відповідач, зазначаючи, що контрагент Позивача не знаходяться за юридичною адресою, складений після отримання Позивачем відповідної податкової накладної.

При цьому, слід також зазначити, що незнаходження юридичної особи за її місцезнаходженням тягне наслідки передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», із застосуванням певної процедури, встановленої цим Законом, серед яких невизнання органом ДПС даних податкової звітності контрагентів такої юридичної особи, як і встановлення ознак нікчемності його угод не значиться.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору не відповідав законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсними, будь-яких відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження ПДВ, судом не встановлено.

Також, Відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких Позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні ПДВ. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ПП «Одеська будівельна компанія», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах Відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що Позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ в межах виконання угод, які суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання Позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарської операції щодо придбання Позивачем товару у ПП «Одеська будівельна компанія», а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи Відповідача, що директор ПП «Одеська будівельна компанія» не виписував та не підписував податкові накладні на адресу Позивача з посиланням на постанову про порушення кримінальної справи та протокол допиту підозрюваного від 13.02.2012 року, оскільки факт порушення вказаної кримінальної справи не має доказового значення у спірних правовідносинах, з огляду на встановлений ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості особи, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому, суд зазначає, що з наведеного протоколу допиту вбачається, що директор ПП «Одеська будівельна компанія»підписував якись документи щодо ПП «Одеська будівельна компанія», що доводить можливість підписання в т.ч. податкових накладних виписаних на адресу Позивача. Тому, висновки Акту перевірки про не підписання податкових накладних, виданих Позивачу, є припущенням податкового органу, та не підтверджується належними доказами.

Крім того, норми податкового законодавства, чинного на момент взаємовідносин Позивача з ПП «Одеська будівельна компанія», передбачали лише один випадок, при якому податкова накладна визнається недійсною, -при заповненні її особою, яка не зареєстрована платником ПДВ і якій не присвоєний індивідуальний податковий номер (п.2 та п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, який діяв на час проведення операцій за договором між Позивачем та контрагентом). Тільки в цьому випадку податковий кредит по ПДВ не може вважатися підтвердженим.

Проте, як встановлено судом, що ПП «Одеська будівельна компанія»на час здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо. Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що Позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог і вони підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Панорама-В» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032250 від 13 березня 2010 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби № 0000032250 від 13 березня 2010 року за яким Приватному підприємству «Панорама-В» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12562,00 гривень (за основним платежем - 10050,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2512,00 гривень).

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Стеценко О.О.

25 грудня 2012 року