Постанова

від 27.12.2012 по справі 2а-1015/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2012 року № 2а-1015/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Триел» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 005282312 та №005292312 від 09 серпня 2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Триел»(далі -позивач, ТОВ «Триел»), з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) по визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 005282312 та №005292312 від 09 серпня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2012 року відкрито провадження у даній справі.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби»від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у червні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2009 року на суму 107 122,00 грн. та з податку на прибуток за 2-4 квартали 2009 року у розмірі 133 902,00 грн. Як зазначав позивач, валові витрати та податковий кредит з ПДВ у відповідних сумах було сформовано за наслідками господарських операцій з ТОВ «Моней Фарм», які є реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, отримані від ТОВ «Моней Фарм»результати робіт були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Також позивач наголошував, що податковий кредит було сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Моней Фарм», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Позивач звертав увагу суду на те, що висновок відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються. Також вказував, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання ТОВ «Моней Фарм»податкових зобов'язань.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у поданих суду запереченнях (том І, а.с.198-204) проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.7.1, п. 7.4, пп. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 107 122,00 грн. та сформовано валові витрати у розмірі 133 902,00 грн. за наслідками операцій з ТОВ «Моней Фарм». Як зазначав відповідач, зібрані в ході перевірки докази підтверджують, що фактично господарських операцій з участю ТОВ «Моней Фарм»не відбувалось, правочин з вказаним контрагентом було укладено позивачем з метою зменшення обсягу податкових зобов'язань.

Представник відповідача у судове засідання 19.12.2012 р. не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений у передбаченому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомив.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

Позивач -ТОВ «Триел»(код ЄДРПОУ 22968848) зареєстроване Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.09.1995 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців № 13375299 від 21.03.2012 року (том І, а.с. 102).

Як вбачається матеріалами справи, у період з 13.07.2011р. по 15.07.2011р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Триел»стосовно взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм»(код ЄДРПОУ 36010626) за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 1684/23-12/22968848 від 21.07.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) -том І, а.с.24 -42.

09 вересня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення -рішення (том І, а.с. 43, 45):

- № 0005282312 , яким позивачу, за порушення пп. 7.4.5, п.7.4, пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 133 903,00 грн., з яких 107 122,00 грн. - основного платежу та 26 781,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005292312 , яким позивачу, за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств»у розмірі 167 378,00 грн., з яких 133 902,00 грн. - основного платежу та 33 476,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач оскаржив зазначені повідомлення -рішення у адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарг позивача рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві №10172/10/25-114 від 14.10.11р. та рішенням Державної податкової служби України №8347/6/10-2115 від 26.12.11 спірні податкові повідомлення -рішення залишені без змін, а скарга позивача -без задоволення.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суд виходить із наступного.

Під час перевірки було встановлено, що податковий кредит ТОВ «Триел»з податку на додану вартість за червень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 року та валові витрати з податку на прибуток за ІІ-ІІІ-IV квартал 2011 року було сформовано в тому числі на підставі первинних документів, виданих від імені ТОВ «Триел», яке має ознаки фіктивного підприємства.

В Акті перевірки вказано, що згідно інформації, наданої ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, останнім було порушено кримінальну справу № 51-3099, в ході провадження досудового слідства по якій було встановлено факт створення ряду суб'єктів господарської діяльності, в т.ч. ТОВ «Моней Фарм», з метою прикриття незаконної діяльності, тобто скоєння фіктивного підприємництва, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Моней Фарм»було анульовано 26.01.2011 р. відповідно до пп. «ж»п. 184.1 ст. 184 (до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей).

В зв'язку з викладеним, за висновком перевіряючих, зазначене підприємство було створене без урахування вимог Господарського кодексу України, його діяльність є незаконною і не може породжувати ніяких правових наслідків.

Враховуючи наведені обставини, податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Триел»з ТОВ «Моней Фарм»носять характер нікчемних правочинів, оскільки такі правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України, так як суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), волевиявлення учасників не відповідало їх внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Зважаючи на факт безпідставності складання податкових та видаткових товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм», державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва зроблено висновок про відсутність правових підстав для формування товариством з обмеженою відповідальністю «Триел»валових витрат у розмірі 133 902,00 грн. за ІІ-ІІІ-IV кварталах 2009 року та податкового кредиту за червень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 у розмірі 107 122,00 грн. за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Моней Фарм», які з вищенаведених обставин фактично не відбулися.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Триел»пп. 7.4.5, п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за червень 2009 року -на суму 70 500,00 грн., за серпень 2009 року -на суму 12 372,00 грн., за вересень 2009 року -на суму 2 000,00 грн., за листопад 2009 року -на суму 11 417,00 грн., за грудень 2009 року -10 833,00 грн., що у сукупності становить 107 122,00 грн. та пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 2 квартал 2009р. -на суму 88 125,00 грн., за 3 квартал 2009р. -на суму 17 965,00 грн., за 4 квартал 2009р. -на суму 27 812,00 грн., що у сукупності становить 133 902,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Триел»(Замовник) та ТОВ «Моней Фарм»(Виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 05/06 від 05 червня 2009 року, відповідно до якого Виконавець зобов'язувався за замовленням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: погодження проекту зовнішніх мереж електропостачання (п.1.1) - том І, а.с. 7-9.

Детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, міститься у завданні, яке є невід'ємною частиною цього договору і видається виконавцю на протязі 5 днів після підписання договору (п.1.2 договору) -том ІI, а.с.43-44.

На виконання умов договору сторони узгодили протокол погодження про договірну ціну та затвердили календарний план робіт по договору (том І, а.с. 10-11).

На виконання договору № 05/06 від 05 червня 2009 року, укладеного між ТОВ «Триел»та ТОВ «Моней Фарм», останнім були виконані роботи з погодження проекту зовнішніх мереж при реконструкції об'єкта незавершеного будівництва по бульвару Т. Шевчека, 62, визначені у Технічному завданні, що підтверджується актами приймання виконаних робіт: від 30 червня 2009 року на суму 423 000,00 грн. (ПДВ- 70 500,00 грн.), від 30 вересня 2009 року на суму 32 500,00 грн. (ПДВ -5 416,67 грн.), від 30.09.2009 року на суму 41 730, 00 грн. (ПДВ -6 955,00 грн.), від 30 вересня 2009 року на суму 12 000,00 (ПДВ -2 000, 00 грн.), від 30 листопада 2009 року на суму 68 500,00 грн. (ПДВ- 11 416,66 грн.), від 30 грудня 2009 року на суму 65 000,00 грн. (ПДВ- 10 833,33 грн.) - том І, а.с. 16-21.

Загальна вартість робіт, виконаних ТОВ «Моней Фарм»за договором № 05/04 від 05 червня 2009 року, склала 648 730,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 107 121,66 грн.

За наслідками виконання робіт ТОВ «Моней Фарм»були виписані на користь ТОВ «Триел»податкові накладні: № 041201 від 04.12.2009р., №201107 від 20.11.2009р., №191102 від 19.11.2009р., №261006 від 26.10.2009р., №210901 від 21.09.2009р., №280803 від 28.08.2009р., №060802 від 06.08.2009р., №30 від 18.06.2009р. (том ІI, а. с. 48 -55).

Вказані податкові накладні відображені позивачем в реєстрах податкових накладних за червень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 року, а суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки між ТОВ «Триел»та ТОВ «Моней Фарм»за виконані роботи проводились у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками (том ІI, а. с. 84 -93) та відповідачем не заперечується.

Витрати по взаємовідносинах з ТОВ «Моней Фарм»за ІІ кв. 2009 року квартал 2009 року були віднесні позивачем до складу валових витрат на загальну суму 535 608,00 грн ., суми ПДВ за вказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту за червень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 року у загальному розмірі 107 121,66 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини виникли до 1 січня 2011 року і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р., Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 р., Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-XIV від 16.07.1999 р., тощо.

Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змін, а вказані законодавчі акти втратили чинність.

У зв'язку з цим дана справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, судом при вирішенні справи застосовуються норми законодавчих та інших нормативно-правових актів, чинних на момент здійснення спірних господарських операцій та формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Спеціальним законом, що у період виникнення спірних правовідносин визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 7.5 зазначеного Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з таких подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому ані Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ані правила ведення податкового обліку, зокрема, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не встановлюють вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В даному випадку, як було встановлено судом, факт виконання ТОВ «Моней Фарм»на користь позивача спірних робіт підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, які були складені в залежності від виду господарської операції, а саме -договором та додатками до нього (том І, а.с. 7 -15), актами приймання-здачі виконаних робіт (том І, а.с. 19-21), податковими накладними (том IІ, а.с. 48-55), банківськими виписками (том ІІ, а.с. 84-93), тощо, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позивачем надано необхідні первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо виконання робіт з погодження проекту зовнішніх мереж електропостачання.

Суд звертає також увагу на те, що податковий орган, а ні в Акті перевірки, а ні в ході судового розгляду не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту актів приймання-передачі виконаних робіт, складених між ТОВ «Триел»та вищенаведеним контрагентом, загальна вартість робіт, переданих ТОВ «Моней Фарм»на користь позивача включала в себе також суму податку на додану вартість.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У той же час, згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що лише податкова накладна як звітний податковий документ, яка є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписуванні податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Моней Фарм»був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100130902 від 28.07.2008 р. (том І, а.с. 240).

За інформацією, відображеною на офіційному сайті ДПС України рішенням ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 2263/10-20-010 від 31.01.2011 року свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Моней Фарм»було анульовано з 26 січня 2011 року , в той час як податкові накладні на користь позивача були видані протягом червня - грудня 2009 року .

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних на користь позивача вказане свідоцтво було чинним і ТОВ «Моней Фарм»мало право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Моней Фарм»не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані останнім до моменту прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Відтак, посилання відповідача в Акті перевірки на факт анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Моней Фарм»суд вважає безпідставним.

В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи (том IІ, а. с. 48-55), відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення вказаних податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у червні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2009 року, приймання-передача робіт відбулася в тих же податкових періодах, що підтверджується актами виконаних робіт, то в силу приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право ТОВ «Триел»на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло, відповідно, у червні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2009 року.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявні в матеріалах справи витяг № 13752217 та довідка № 13752046 від 11.05.2012 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ТОВ «Моней Фарм»станом на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Триел»було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у цьому реєстрі станом на момент розгляду даної справи (том І, а.с. 213-220).

Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру, станом на момент здійснення господарських операцій інформація про відсутність ТОВ «Моней Фарм»за його місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців не вносилась; товариство не було ліквідоване, його діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь - яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.03.2012 року № 13375327 до основних видів діяльності ТОВ «Триел»належать: «Будівництво Будівель» (код КВЕД 45.21.1), «Діяльність агентств нерухомості»(код КВЕД 70.31.0), «Діяльність у сфері інжинірингу» (код КВЕД 74.20.1), «Консультування з питань комерційної діяльності та управління»(код КВЕД 74.20.3), тощо (том І, а.с. 221-231).

Як встановлено під час розгляду справи, ТОВ «Триел»має ліцензію серії АВ № 406531 на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури згідно переліку робіт, вказаного в додатку до ліцензії на будівельну діяльність, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві строком дії до 26.07.2010 р. (том ІІ, а.с. 40-42).

Матеріали справи свідчать, що роботи, виконані ТОВ «Моней Фарм», фактично замовлялись ТОВ «Триел»з метою виконання ним зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво, укладеним з замовником - Закритим акціонерним товариством &C Realty», за яким позивач виступав у якості генпідрядника.

Так, згідно договору підряду на капітальне будівництво № КБ-12-2007 від 17 квітня 2007 року , та додаткової угоди №3 від 10 квітня 2008 року, укладеного з Закритим акціонерним товариством &C Realty»(Замовник), позивач зобов'язувався своїми силами і засобами на власний ризик збудувати і здати (під ключ) Замовнику Об'єкт -роботи по будівництву інженерно-лабораторного корпусу по бульвару Шевченка, 62 у м. Києві, а Замовник зобов'язується надати Генпідрядникові (ТОВ «Триел») будівельний майданчик, розглядати, погоджувати та передати Генпідрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об'єкт та оплатити виконані роботи (п. 1.1, п. 2.1), при цьому Генпідрядник має право на залучення до виконання договору підряду третіх осіб (ст..8 договору) -том І, а.с. 92-99.

На підтвердження реальності виконання зобов'язань, обумовлених вищевказаним договором, суду було надано проміжні Акти здачі-приймання робіт до договору №КБ 12-2007, складені 30 червня 2010р., 31 січня 2010р., 30 листопада 2009р., та врешті Акт приймання-передачі закінченого будівництва від 17 січня 2012р., підписані між замовником (ЗАТ«F&C Realty») та Генпідрядником (ТОВ «Триел»). (том IІ, а.с. 98-104).

При цьому слід зазначити, що місце розташування об'єкту, на якому проводились будівельні роботи, зазначені у договорі підряду № КБ-12-2007 від 17 квітня 2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством &C Realty»та ТОВ «Триел», повністю збігається з адресою об'єкту, зазначених у Технічному завданні до договору № 05/06 від 05.06.2009 р., укладеного між ТОВ «Триел»та ТОВ «Моней Фарм».

Згідно ст.ст. 837, 838 Цивільного Кодексу України договір підряду передбачає зобов'язання однієї сторони (підрядника) на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник при цьому зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підрядник має право , якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників) , залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи, у цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником -як замовник.

Зі змісту вказаних вище договорів, укладених між ТОВ «Триел»та Закритим акціонерним товариством &C Realty», не вбачається будь-яких застережень щодо можливості залучення Генпідрядником третіх осіб до виконання робіт.

Проаналізувавши вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивачем було залучено ТОВ «Моней Фарм»в якості субпідрядника для вчасного виконання обсягів робіт, покладених на позивача згідно договору, укладеного з замовниками -Закритим акціонерним товариством &C Realty.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученим до матеріалів справи технічним звітом на погодження проекту зовнішніх мереж 10 кВ по реконструкції об'єкта незавершеного будівництва інженерно-лабораторного корпусу під офісний центр за адресою м. Київ, б-р Т. Шевченка, 62 (том І, а.с. 105-114), Технічними умовами № 42268 на приєднання об'єкта до електричних мереж (том І, а.с. 122-127), з яких вбачається фактична передача Замовнику робіт по погодженню проекту зовнішніх мереж електропостачання.

На запит суду Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві листом від 03.05.2012 року № 7/26-3686/08 було повідомлено, що ТОВ «Моней Фарм»було видано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язану із створенням об'єктів архітектури серії АВ № 459079 від 07.04.2009р. терміном дії до 07.04.2012 р., а також було надано суду копію зазначеної ліцензії разом із додатками (том І, а.с. 191-193), що свідчить про наявність у контрагента позивача спеціальної правосуб'єктності, необхідної для здійснення даного виду господарської діяльності -виконання інжинірингових робіт.

Враховуючи вказані вище договори про виконання будівельно-монтажних робіт та вид діяльності позивача і його контрагента, з огляду на характер виконаних ТОВ «Моней Фарм»робіт та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Моней Фарм»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи були використанні ТОВ «Триел»у власній господарській діяльності, спрямованій на отримання прибутку.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи № 71-00207 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 358 КК України за фактом підроблення документів та за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме -створення та придбання невстановленими особами суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «Моней Фарм».

Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду .

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ТОВ «Моней Фарм»було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з ТОВ «Триел»(з метою суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо), підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаних контрагентів позивачу фактично не передавались.

Крім того, суд вважає за необхідне підкреслити, що порушення контрагентом позивача чи його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III (чинного на момент здійснення операцій до 01.01.2011 року) відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.

Статтями 1, 4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе персональну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге , а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, за законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Враховуючи те, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи факт здійснення господарської операції, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між фактом придбання (замовлення) робіт та господарською діяльністю платника податку, усі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, підстави для винесення оскаржуваних повідомлень - рішень у посадових осіб контролюючого органу були відсутні.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованим висновки Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»пп. 7.4.1 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення № 005282312 та № 0005292312 від 09.08.2011 року -неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень - рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ТОВ «Триел»підлягає задоволенню.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № 005282312 та №005292312 від 09 серпня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Триел»судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.