Постанова

від 03.01.2013 по справі 2а/1270/9533/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 січня 2013 року Справа № 2а/1270/9533/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Тихонова І.В.,

при секретарі судового засідання: Калашнікові Д.О.,

за участю

представників сторін:

від позивача - Врямбяк А.Ч.

від відповідача - Старицька Ю. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервіс»до державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Луганська Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень з податку на додану вартість та прибутку, -

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ферум-Строй-Сервіс»до державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Луганська Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень №0002082310; №0002092310 від 20.11.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі акту перевірки №1831/22/36128848 від 05.11.2012 в якому зазначено про відсутність достатніх підстав для підтвердження факту здійснення операцій з поставки товару, та реального здійснення господарських операцій з поставки товару від контрагента -TOB «Чєйз»на адресу TOB «Ферум-Строй-Сервис»у травні 2012р., чим ставиться під сумнів господарська операція яка відбулась відповідно до договору купівлі-продажу №5/15 від 15.05.2012р.; видаткової накладної №РН-154 від 30.05.2012р.; рахунку №154 від 30.05.2012р., на підставі якої видана податкова накладна №154 від 30.05.2012 р.

Позивач зазначив, що податковим органом встановлено порушення вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) неправомірність включення TOB «Ферум-Строй-Сервис»до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого за договором, укладеним з TOB «Чейз», а також завищення податкового кредиту позивачем у травні 2012р. на суму ПДВ 22680,00грн. В результаті цього порушення, позивачем занижено податок на додану вартість за травень 2012 року на суму ПДВ 22680грн.

Перевіркою встановлено, що суми придбаного товару по вищезазначеним видатковим накладним було включено до складу витрат декларації з податку на прибуток підприємства позивача за II квартал 2012р. на загальну суму 113400,00грн.

Також податковим органом встановлено порушення п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток з придбання товарів TOB «Ферум- Строй-Сервис»у TOB «Чейз»за II квартал 2012 року у розмірі 23814грн.

Крім того позивач зазначив, що податковим органом встановлено що у TOB «Чейз»з моменту реєстрації матеріальна база відсутня, а саме: відсутні трудові, будь які автотранспортні засоби для здійснення доставки товару та надання послуг, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що робить фактичне виконання умов угод неможливими, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

На підставі чого позивач вважає таким, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм чинного законодавства, в зв'язку з чим просив визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити їх у повному обсязі0.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що на адресу ДПІ у Жовтневому районі надійшла податкова інформація, від Ленінської МДПІ м.Луганська, а саме: Акт від 17.07.2012р. №624/15-300/31260351 «Про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Чейз»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за травень 2012р».

ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська було надано запит щодо надання пояснень та документального підтвердження взаємовідносин із контрагентом TOB «Чейз»за травень 2012р. 17.10.12 податковим органом отримано відповідь на запит, але не в повному обсязі, у зв'язку з чим керівником ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Ферум-Строй-Сервіс»з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з TOB «Чейз»за період з 01.05.12 по 31.05.12., яке було оформлене наказом від 23.10.12 №1074.

Представник відповідача зазначив, що в ході проведення перевірки встановлено, що за результатами аналізу документів, які були в обліковій справі TOB «Чейз», даних податкової звітності встановлено відсутність необхідних трудових ресурсів виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання та інших основних фондів (декларація на прибуток), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності. Підприємство не має складських та офісних приміщень, відсутні власні транспортні засоби. Згідно даних ГВПМ СДПІ ВПП у м.Луганську ТОВ «Чейз»за юридичною адресою не знаходиться.

Також відповідача зазначив, що позивачем не було надано документи, які б підтверджували факт здійснення транспортних перевезень (надання послуг), а саме товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, факт відвантаження чи отримання відповідних товарів, що не дає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат та особу, яка понесла дані витрати.

Крім цього, представник відповідача зазначив, що до перевірки не було надано сертифікат якості на придбання товару, а також відсутні відповідної специфікації.

За таких підстав представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті на законних підставах та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів та заперечень, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В судовому засіданні встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервіс»(далі - TOB «Ферум-Строй-Сервіс») зареєстровано 11.09.2008р. відділом ліцензування, державної реєстрації та міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 11.09.2008р. №13821020000015406., код ЄДРПОУ 36128848.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.09.2008р. за №06716, на теперішній час перебуває на обліку в ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська.

TOB «Ферум-Строй-Сервіс»є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.09.2008 року №100141508 виданого Ленінською МДПІ у м. Луганську.

ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області ДПС на підставі наказу №1074 від 23.10.2012р. начальником відділу зустрічних звірок управління податкового контролю ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області ДПС Філатовою О.В., згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п. 79.2 ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку TOB «Ферум-Строй-Серівс»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «Чейз», код за ЄДРПОУ 31260351 за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 року.

За результатами перевірки було складено акт від 05.11.2012р. №1831/22/36128848, в якому встановлено порушення ТОВ «Ферум-Строй-Серівс»:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого TOB «Ферум-Строй-Серівс» занижено податок на додану вартість за травень 2012 року на суму ПДВ 22680грн.

- п.138.1, п.138.2, п.136.4, п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток з придбання товарів TOB «Ферум-Строй-Серівс» у ТОВ «Чейз»на загальну суму за ІІ квартал 2012 року 23814грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0002082310 від 20.11.2012, яким збільшили суму податку на прибуток на загальну суму 23814грн. та нарахування штрафної санкції -11907грн.;

- №0002092310 від 20.11.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 22680грн., та нарахування штрафної санкції - 11340грн.

З огляду на принцип допустимості доказів, що визначений частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не вникає спору.

Висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за перевіряємий період вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента - постачальника, а саме відсутність трудових ресурсів, власних або орендованих складських приміщень та земельних ділянок, основних фондів, що не підтверджує реальність здійснення господарських відносин, неможливо встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, на здійснення таких операцій з поставки матеріалів та шлях пересування цього товару.

На підставі акта невиїзної документальної перевірки від 05.11.2012р. №1831/22/36128848 ДПІ у Жовтневому районі м. Луганську ДПС згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 2 пункту 123 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення - №0002082310 від 20.11.2012, яким збільшили суму податку на прибуток на загальну суму 23814грн. та нарахування штрафної санкції -11907грн.; та податкове повідомлення-рішення - №0002092310 від 20.11.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 22680грн., та нарахування штрафної санкції - 11340грн.

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 20.11.2012 №0002082310 та №0002092310 підлягає визнанню протиправним з огляду на нижчевикладене.

Справа розглядається у межах виниклого спору та заявлених позовних вимог. При цьому, враховуючи спірний період, суд вважає необхідним при вирішенні спору керуватися Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до п. 14.1.179, 14.1.181, ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій зокрема з придбання товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту вважається дата тієї дії, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів; дата отримання платником податків товарів, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пп. 201.8 ст. 208 Податкового кодексу України, право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податків.

Згідно пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено лише єдиний випадок не включення юридичними особами, які зареєстровані платниками ПДВ, до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Податковий кодекс України не передбачає.

Абзацем 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Податковим кодексом України.

При цьому абзацам 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні»первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Тобто, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (видаткови накладни, акт приймання -передачі товару).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за №233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, між ТОВ «Ферум-Строй-Серівс» та контрагентом «Чейз»був укладений договір купівлі-продажу №5/15 від 15.05.2012, відповідно до якого позивач придбав у TOB «Чейз» матеріали, а саме труба ДН 122*4, що у подальшому було виготовлено роликоопори та ролики з подальшим поставленням на адресу TOB «Компанія МАКС»відповідно до договору поставки №76-2/11 від 01.11.2011 специфікації № 13 від 21.05.2012; специфікація №14 від 05.06.2012; специфікація №15 від 11.06.2012, специфікація № 16 від 18.06.2012, рахунок №154 від 30.05.2012. На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем надано накладні, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортна накладна.

На момент укладання, виконання угоди, здійснення господарських операцій, складання податкових накладних контрагент позивача мав повну загальну та спеціальну правоздатність суб'єкта господарювання та платника податку на додану вартість. Зазначене спростовує висновки податкового органу, що укладення договору не передбачало настання реальних наслідків

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з контрагентом ТОВ «Чейз»сформовано у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Виконання господарських операцій ТОВ «Ферум-Строй-Серівс»з контрагентом ТОВ «Чейз» знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «Чейз»безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину). Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «Чейз»не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків.

Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Доводи відповідача про неможливість фактичного здійснення виконавцем господарських операцій, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних тощо) є безпідставними.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що дії відповідача щодо винесення оскаржуємого податкового повідомлення -рішення суперечать нормам Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податкового повідомлення -рішення підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервіс»до державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Луганська Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень з податку на додану вартість та прибутку -задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2012р. №0002082310р., яким позивачу збільшено суму податку на прибуток у розмірі 23814 (двадцять три тисячі вісімсот чотирнадцять) грн. та нарахування штрафної санкції - 11907 (одинадцять тисяч дев'ятсот сім) грн.;

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2012р. №0002092310р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 22680 (двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят) грн., та нарахування штрафної санкції - 11340 (одинадцять тисяч триста сорок) грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум-Строй-Сервіс», код ЄДРПОУ 36128848 судові витрати у розмірі 697,41 ( шістсот дев'яноста сім) грн. 41коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сил

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 08 січня 2013 року.

СуддяІ.В.Тихонов