Постанова

від 21.12.2012 по справі 2а-2005/12/2770

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.12.12Справа №2а-2005/12/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Гавури О.В.;

при секретарі - Прокопенко О.О.,

за участю: представника позивача - Іванова Анжела Вікторівна, паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВУМВСУ в м. Севастополі від 10.10.1998, Приватне підприємство "М-33";

представника відповідача - Кирюхіна Яніна Миколаївна, посвідчення №097894 довіреність № 495/9/10-0 від 18.10.12, Державна податкова інспекція у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "М-33" до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «М-33» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог Податкового кодексу України в частині проведення перевірки, оскільки, на думку позивача, підстав для проведення позапланової документальної невиїзної перевірки у ДПІ не виникло, та Податкового кодексу України в частині формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. Позивач зазначає, що оскільки господарські операції носять реальний характер, підтверджені первинними документами, обов'язковість оформлення яких передбачена законодавством, та пов'язані з його господарською діяльністю, тому він мав усі законодавчі підстави для віднесення понесених витрат у вигляді сплаченого у цині послуг податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі наявних податкових накладних та норм Податкового кодексу України. Роботи (послуги) дійсно були ним придбані у контрагентів та наміру ухилятися від оподаткування у позивача не було. Протилежного відповідачем не встановлено, а тому прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість є протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 23 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-2005/12/2770, закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача просила задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, просив у позові відмовити з підстав вказаних у запереченнях, а саме: зазначив, що перевірка проведена податковим органом у спосіб та порядку, передбачені Податковим кодексом України, з приводу прийняття податкового повідомлення-рішення вказує, що, оскільки між сторонами (позивачем та його контрагентами ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД») фактично господарські операції не здійснювались, роботи (товари) не виконувались, позивач грошові кошти за нікчемними договорами з ПП «СІТІ БУД», ПП «ПАН БУД» перерахував без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, тому такі дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тобто спричинили завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Розглянувши документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 03 липня 2012 року ДПІ в Балаклавському районі м. Севастополя ДПС складений акт №140/22-032/35922752 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «М-33» з питань правових відносин з ПП «СІТІ БУД» ЄДРПОУ 37081640 та ПП «ПАН БУД» ЄДРПОУ 37081614 за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Згідно з наказом №82 від 15.06.2012 року невиїзна позапланова документальна перевірки позивача проведена відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 та на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, та ст.79 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

В пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України зазначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. А документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. А документальною виїзною - перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Підставою ж для проведення такого виду перевірки, в силу вимог п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України, є рішення керівника органу державної податкової служби, яке оформлюється наказом. І право, як таке, на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що наказ №82 від 15.06.2012 на проведення невиїзної позапланової документальної перевірки та повідомлення про проведення перевірки від 15.06.2012 №7/01-019 вручені представнику позивача за довіреністю 19.06.2012. Перевірка проводилась з 18.06.2012 по 22.06.2012. Акт перевірки складений 03.07.2012.

Право розпочати документальну невиїзну перевірку, відповідно до ст.79 Податкового кодексу України, надається посадовим особам органу державної податкової служби за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення, тобто наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки приймається після встановлення наявності підстав для проведення такої перевірки.

Оскільки, в даному випадку, позивачем на запит податкового органу №363/10/22-047 від 01.06.2012 копії запитуваних підтверджуючих документів надано не в повному обсязі, то вказана обставина стала підставою для прийняття керівником податкового органу рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у відповідності до вимог п.п.78.1.1 п.7.8 ст.78 Податкового кодексу України, про що прийнято наказ №82 від 15.06.2012 року про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки ПП «М-33» по господарських відносинах з ПП «СІТІ БУД» ЄДРПОУ 37081640 та ПП «ПАН БУД» ЄДРПОУ 37081614 за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, який позивачем не оскаржувався, є чинним та виконаним.

Враховуючи наведене суд вважає, що дії Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «М-33» з питань правових відносин з ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД» за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 є правомірними.

З приводу встановлення відповідачем порушення ПП «М-33» вимог ч.1,5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно акту перевірки №140/22-032/35922752 ДПІ встановлені порушення:

- ч.1,5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ПП «М-33» з зазначеними у актів перевірки постачальниками ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД»;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму 14 008, 0 грн., в тому числі за січень 2012 у сумі 2 666,0 грн. та березень 2012 у сумі 11 342,0 грн.

14 серпня 2012 року ДПІ в Балаклавському районі м. Севастополя ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000232200 про збільшення ПП «М-33» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у загальному розмірі 17510,0грн., в тому числі податок - 14008,0грн. та штрафна (фінансова) санкція (штраф) - 3502,0грн

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування. Отже, умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 Господарського кодексу України є доведеність наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину.

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака (специфічна мета) - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ж статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Як встановлено судом, підставою для висновку про нікчемність укладених між ПП «М-33» та ПП «СІТІ БУД», ПП «ПАН БУД» договорів на виконання підрядних робіт є акти про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД», складені посадовими особами ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС та ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, та протоколи допиту свідків.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно пп.7.1 п.7 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22 квітня 2011 року № 236, лише результати проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом ДПС - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки.

За цих обставин, в зв'язку з тим, що підстав, встановлених законом, вважати правочини, укладені між позивачем та ПП «СІТІ БУД», ПП «ПАН БУД», нікчемними відповідачем не доведено, акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є перевірками та не підлягають врахуванню при перевірці позивача, протоколи допиту свідків, на які посилається відповідач, як на підстави підтвердження факту невиконання підрядних робіт, можуть бути використані, як належні докази, лише за умови винесення судом вироку, який набрав законної сили та ґрунтується на таких показаннях, однак такого вироку відповідачем протягом розгляду справи також не надано, тому суд вважає висновки, викладені в акті перевірки позивача, є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора та вони не можуть бути підставою для доведеності факту, що спірні правочини порушують публічний порядок, суперечать моральним засобам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, дохідною частиною бюджету.

Тобто, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у ПП «М-33» чи його контрагентів. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Крім того, посилання відповідач на ч.1,5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України є безпідставним, в зв'язку з тим, що зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Суд вважає необхідним зазначити, що основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням платниками податків податкового законодавства. Однак, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Вказані висновки підтверджуються також ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З приводу фактичного виконання умов спірних договорів судом встановлено наступне.

Згідно абз. а) п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю); абз. б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Абзац а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Також згідно п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

За змістом наведених норм Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду справи судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пісочна бухта», Приватним підприємством «М-33» та Приватним підприємством «СІТІ БУД» 16 січня 2012 року укладений договір на створення слаботочних інженерних систем №16/18 на об'єкті - корпус 5 санаторію «Будівельник». 01 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пісочна бухта», Приватним підприємством «М-33» та Приватним підприємством «ПАН БУД» укладений договір на монтаж теплового вузлу №43/12/199 на об'єкті - корпус 5 санаторію «Будівельник».

Приватне підприємство «СІТІ БУД» та Приватне підприємство «ПАН БУД» зареєстровані як юридичні особи у Державному реєстрі підприємств та організації. Станом на момент виконання договорів підприємства є платниками податку на додану вартість, про що ПП «СІТІ БУД» видано свідоцтво №100313198, ПП «ПАН БУД» видано свідоцтво №100308943.

Умови договорів на створення слаботочних інженерних систем №16/18 та монтаж теплового вузлу №43/12/199 виконані сторонами, роботи фактично виконані ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД», та передані та прийняті спочатку ПП «М-33», а в подальшому ТОВ «Пісочна бухта», що підтверджено актом прийомки виконаних будівельних робіт КБ-2в та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт КБ-3 за березень 2012, актом прийому-передачі системи опалення та гарячого водопостачання корпусу №5 ТОВ «Бухта Пісочна» вул.Єфремова, 38 м. Севастополь та безпосередньо замовником робіт - ТОВ «Пісочна бухта».

ПП «М-33» сплачена вартість отриманих робіт, про що свідчать платіжні доручення №418 від 25.01.2012, №490 від 03.03.2012, №539 від 27.03.2012, №504 та №505 від 14.03.2012.

ПП «СІТІ БУД» виписало на адресу ПП «М-33» податкову накладну №30 від 25.01.2012. На інші суми, отримані від позивача в рахунок оплати вартості виконаних робіт, ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД» відмовилось видавати податкові накладні, в зв'язку з чим позивач скористався правом, передбаченим п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі заяви зі скаргою на такого постачальника, доданих до податкової декларації з ПДВ за звітний податковий період.

Придбання позивачем робіт за договорами з ПП «СІТІ БУД» та ПП «ПАН БУД» було зумовлено наявністю зобов'язань ПП «М-33» перед ТОВ «Пісочна бухта», що безпосередньо підтверджується самими договорами №16/18 на створення слаботочних інженерних систем та №43/12/199 на монтаж теплового вузлу. Вказані договори укладені в тому числі за участю ТОВ «Пісочна бухта». Отже, пов'язаність укладення позивачем спірних договорів та використання робіт за цими договорами у господарській діяльності позивача встановлено при розгляді даної справи. Зазначений факт відповідачем не спростований.

Відповідачем також не було надано ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними договорами, або про невідповідність господарських операції цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операції для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операції не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Отже, реальність здійснення господарських операції підтверджено належним чином оформленими первинними документами, обов'язковість складення яких передбачена законодавством, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулись, та у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку на додану вартість.

Разом з тим, всупереч вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість. При цьому, вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарської операції з придбання робіт (послуг).

Суд зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно з пп.36.1, пп.36.5 ст. 36, п.38.1 ст. 38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Отже, враховуючи той акт, що складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо визнання судом фіктивним правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, тобто його вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, або рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку ст. 207 Господарського кодексу України щодо визнання недійсною спірної операції з підстав невідповідності її вимогам закону, або вчинення її з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, або які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тому висновки акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому факти, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на порушення наведених норм права в акті перевірки №140/22-032/35922752 ДПІ в Балаклавському районі м. Севастополя ДПС правочини, вчинені між ПП «М-33» та ПП «СІТІ БУД», ПП «ПАН БУД», визначено нікчемними з перевищенням повноважень, передбачених ст.20 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого Державна податкова інспекція в Балаклавському районі м. Севастополя ДПС зобов'язана діяти на підставі та межах повноважень та у способі, що передбачені Конституцією та Законами України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів. Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень. Підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання є порушення, встановлені перевіркою, саме вимог ч.1,5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України. Інших підстав для визначення відповідачем суми грошових зобов'язань з ПДВ та прийняття податкового повідомлення-рішення актом перевірки №140/22-032/35922752 від 03.07.2012 не встановлено. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача для визначення ПП «М-33» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 17510,00 грн., внаслідок чого податкове повідомлення-рішення ДПІ в Балаклавському районі м. Севастополя ДПС від 14.08.2012 №0000232200 повинно бути скасовано як таке, що прийняте з порушенням частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З врахуванням наведеного, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України постанова складена у повному обсязі та підписана 27.12.2012.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Приватного підприємства «М-33» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 14 серпня 2012 року №0000232200 про збільшення Приватному підприємству «М-33» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 17 510,0грн., з яких податок - 14 008,0грн. та штрафна (фінансова) санкція - 3 502,0 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби у м. Севастополі (99011, м. Севастополь, вул. Балаклавська, 9, ЄДРПОУ 38022717) списати у безспірному порядку з рахунку Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби (99042, м. Севастополь, вул. 7-го Листопада, 3, ЄДРПОУ 25750481) на користь Приватного підприємства «М-33» (99042, м. Севастополь, вул. Терлецького, 42-А, ЄДРПОУ 3592275) судовий збір у розмірі 175 (сто сімдесят п'ять) грн. 10 коп.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення або складання в повному обсязі (у випадку складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України) апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Гавура

Суддя О.В. Гавура