Ухвала

від 07.05.2012 по справі 2а-14346/11/0170/9

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-14346/11/0170/9

07.05.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Ілюхіної Г.П. ,

Кукти М.В.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного виробничого підприємства "УКРПРОМСЕРВІС"- Казаков Віталій Олександрович, довіреність № б/н від 04.05.12 року;

представник відповідача - Сімферопольської міжрайонної Державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - Автодієва Галина Василівна, довіреність № 1/9/10-0 від 27.03.12 року;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О.) від 02.02.12 року по справі № 2а-14346/11/0170/9

за позовом Приватного виробничого підприємства "УКРПРОМСЕРВІС" (вул. Річкова, 21, с.Зуя, Білогірський район, Автономна Республіка Крим, 97630)

до Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим (вул. Луначарського 58, м. Білогірськ, Автономна Республіка Крим, 97600)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2012 року у справі № 2а-14346/11/0170/9 адміністративний позов Приватного виробничого підприємства "УКРПРОМСЕРВІС" до Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000512301 від 01.11.2011 року, відповідно до якого ПВП "УКРПРОМСЕРВІС" нараховано податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 806,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 01,00 грн. Стягнено з Державного бюджету України на користь ПВП "УКРПРОМСЕРВІС" 28,23 грн. судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник відповідача подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2012 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті, грубо порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши пояснення представника відповідача, заперечення на апеляційну скаргу представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що з 10.10.2011 року по 14.10.2011 року посадовими особами податкового органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року.

За наслідками перевірки складено акт від 21.10.2011 року №2197/23-02/30532643 (а.с. 35-57).

Згідно із висновками даного акту встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010р. № 2755-VI у результаті чого встановлено завищення податкового кредиту у сум 5542,00грн., внаслідок чого донараховано податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 806,00 грн.

01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно зі статтею 14 ПК України: 14.1.157. податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Пунктом 54.3 ст.54 ПК встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: 54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; 54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовується такий вид юридичної відповідальності як фінансова (п.111.1 ст.111 ПК). Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (п.111.2 ст.111 ПК).

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі даного акту, відповідно до підпункту 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.11.2011 року №0000512301 про нараховування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 806,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 1,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що підставою для нарахування податку на додану вартість стали висновки податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Стар-Гоу»у травні 2011 року на суму 5542,00грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту за травень 2011 року віднесені суми з ПДВ у розмірі 5542,00 грн. по операціям з ПП «Стар-Гоу»з придбання товару, що підтверджується наданою до перевірки податковою накладною №173 від 27.05.11 року (а.с. 31).

Податковий орган вказав в акті перевірки, що згідно з актом ДПІ у Сімферопольському районі від 12.09.2011 р. № 1528/23-02/36647793, на дату проведення перевірки ПП «Стар-Гоу»має стан платника «7»- до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей».

Протоколом обстеження працівниками ВПМ ДПІ у Сімферопольському районі АР Крим встановлено, що ПП «Стар-Гоу»за юридичною (фактичною) адресою не знаходиться.

Далі по тексту акту перевірки вказано, що за період травень 2011 року ПП «Стар-Гоу»задекларовано податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 0 грн.

Як вказано в акті перевірки, ПП «Стар-Гоу»встановлено відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності.

На підставі зазначеного, Податковим органом зроблено висновок про недодержанням позивачем в момент вчинення правочину з ПП «Стар-Гоу»вимог ч.1, 5 статті 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного Кодексу України, а за статтею 216 цього ж Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Податковим органом зроблено висновок про те, що операції із купівлі-продажу між ПВП «УКРПРОМСЕРВІС»та ПП «Стар-Гоу»за травень 2011 року не мали реальний товарний характер, не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених Цивільним Кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами 1 та 2 ст.228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивач та його контрагенти мають право вільного вибору як контрагента по угоді, так і виду та якості товарів, що ними придбаваються, а також право вільного вибору наступного розпорядження придбаним товаром продати його іншим особам, використовувати у власній виробничій діяльності і таке інше.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження отримання товару від ПП "Стар-Гоу»позивачем надані наступні документи:

- Договір № 20 від 01.02.2011р. (а.с. 21),

- Податкова накладна № 173 від 27.05.2011р. (а.с. 31) на загальну суму 33252,06 грн., у т.ч. ПДВ на суму 5542,00 грн.

- Видаткова накладна № 165/05 від 27.05.11р. (а.с. 29) на загальну суму 33252,06 грн., у т.ч. ПДВ на суму 5542,00 грн.

- Рахунок-фактура № 170/05 від 27.05.2011р.

- Виписка по рахунку (а.с. 28),

- Журнал ордер за травень 2011р. (а.с. 26-27),

- Оборотно-сальдова відомість за травень 2011р. (а.с. 22-25).

Отже, первинними документами бухгалтерського обліку підтверджено фактичне здійснення сторонами умов угоди, включення суми ПДВ по вказаній угоді підтверджено відповідними необхідними документами.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 року № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 року № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлений перелік об'єктів оподаткування, згідно із підпунктом "а" вказаного пункту об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до абзацу першого пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Абзацами 1-4 пункту 198.2 та абзацами 1-2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, а отже позивачем підтверджено дані податкового обліку достовірними первинними документами, які складені за наслідками фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Судом першої інстанції встановлено, що ПВП «УКРПРОМСЕРВІС»при проведені господарської операції зі своїм постачальником ПП «Стар-Гоу»оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем при проведенні перевірки. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Посилань у акті перевірки на будь-яке недотримання позивачем порядку оформлення документів по зазначеній угоді теж нема.

З урахуванням запровадженого ч. 2 ст. 61 Конституції України принципу індивідуальної юридичної відповідальності та визначених Податковим Кодексом України правил обчислення податку причини можливого не включення контрагентом платника ПДВ складеної ним податкової накладної до загального обсягу податкових зобов'язань з ПДВ відповідної податкової накладної не мають для отримувача такої накладної юридичних наслідків.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

При судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

У порушення вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано доказів того, що позивач не виконав зобов'язання щодо проведення розрахунків за придбаний товар, не сплатив суми ПДВ.

Стаття 19 Конституції України передбачає обов'язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із критерії оцінки рішень, дії чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, яки викладені в ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства, суб'єкти владних повноважень для реалізації своїх функції повини діяти з дотримання встановленої законом процедури прийняття рішення; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між буд-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, їхніх посадових і службових осіб через призму вищезазначених критеріїв, і у разі виявлення порушень хоча б одного із цих критеріїв і за умови порушення прав, свобод та інтересів позивача, є підстави для задоволення адміністративному позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки податкове повідомлення-рішення № 0009682301 від 22.09.2011 року не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О.) від 02.02.12 року по справі № 2а-14346/11/0170/9, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О.) від 02.02.12 року по справі № 2а-14346/11/0170/9, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 травня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис Г.П.Ілюхіна

підпис М.В. Кукта

З оригіналом згідно

Суддя О.Е.Єланська