Постанова

від 12.12.2008 по справі 14/468-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2008

р.                                                          

Справа № 14/468-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я.,

судді Афанасьєв В.В. ,  Шевель О. В.

при секретарі Цвірі Д.М.

за

участю представників сторін:

за участю представників:

позивача -ОСОБА_1-підприємець, ОСОБА_2  (дов.№ 4711 від 04.09.2008р.)

відповідача - 

Турченка С.П. (дов. б/н від 05.06.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського  апеляційного господарського

суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 2625С/3-9) на рішення

господарського суду Сумської області від 04 вересня 2008 року по справі №

14/468-08

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с.

Іволжанське Сумського району Сумської області

до  Приватного підприємства

«Автодіагностика», м. Суми

про стягнення 76361,50 грн.,

встановила:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, у серпні 2008 року

звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив

стягнути з відповідача - Приватного підприємства «Автодіагностика», на свою

користь 76361,50 грн., у тому числі: 73319,50 грн. сума основного боргу з

урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних в сумі 3042,00

грн., 1500,00грн.  витрат на правову

допомогу, а також понесені ним судові витрати по сплаті держмита та на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Рішенням господарського суду Сумської області від 04 вересня 2008

року по справі №14/468-08 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено. Стягнуто

з Приватного підприємства «Автодіагностика»на користь Фізичної особи -

підприємця ОСОБА_1 73319,50 грн. суму боргу з урахуванням встановленого індексу

інфляції, 3042,00 грн. - відсотків, 1500,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням

правової допомоги, 764,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився, звернувся до

Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій

просить  рішення господарського суду

Сумської області від 04 вересня 2008 року у справі №14/468-08 скасувати та

прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної

скарги відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного

рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального

права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам

справи. Так, як стверджує відповідач, між сторонами по даній справі укладено

лише чотири письмових договори та суми грошових коштів по ним були повернуті

своєчасно. Щодо інших договорів -відповідач зазначає, що такі договори не

підписані посадовою особою відповідача, а тому вони не є укладеними в належній

формі. Відповідач стверджує, що між ним та позивачем дійсно існували стосунки

по отриманню певних сум фінансової допомоги, однак, не в межах наданих

позивачем договорів. По цим стосункам строк повернення фінансової допомоги

встановлений не був, вимогу від позивача про повернення грошових коштів

відповідач не отримав, а тому вважає, що строк повернення не настав. Крім того,

відповідач стверджує, що всього він отримав від позивача фінансову допомогу на

суму 48872,56 грн., з яких повернув 45474,00 грн. Залишок у сумі 3398,56 грн.

буде повернутий на адресу позивача після отримання вимоги у встановленому

законом порядку. Також відповідач стверджує, що рішення суду прийнято за

відсутності представника відповідача, у першому ж судовому засіданні, про час

та місце засідання суду відповідач не був належним чином повідомлений.

Позивач проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає

апеляційну скаргу відповідача безпідставною та такою, що не підлягає

задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте без

порушень норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить

його залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на

те, що строк повернення займу встановлений в договорах і саме у вказаний строк

апелянт повинен був повернути запозичені гроші. Але до цього часу жодної

юридичної дії щодо виконання свого обов'язку повернути позику апелянт не

виконав. Позивач зазначає, що ним не отримувалися грошові кошти від відповідача

згідно з видатковими ордерами, що подані відповідачем до апеляційної скарги. На

думку позивача, ці документи мають ознаки підроблення, оскільки ні підпис, ні

запис у цих документах не належить ОСОБА_1 Що ж стосується платіжного документа

від 02.10.2007 р. про повернення коштів на суму 16000 грн., позивач вважає, що

він не є належним доказом по даній справі, оскільки містить посилання на

повернення позики по договору від 01.07.2007 р., який не є предметом розгляду

по даній справі.

08 грудня 2008 року у судовому засіданні оголошувалась перерва до

10 грудня 2008 р. для надання сторонами додаткових доказів та письмових

пояснень в обґрунтування своєї позиції у справі, з урахуванням питань, що були

предметом дослідження у судовому засіданні, а також для надання можливості

позивачу на ознайомлення з матеріалами справи, зокрема - документами, які були

додані відповідачем до апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній

скарзі доводи відповідача, заслухавши у судових засіданнях пояснення

уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування

господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального

права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим

доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла

висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню зважаючи на таке.

       Звертаючись до

господарського суду Харківської області з позовною вимогою про стягнення з

відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що між ним та відповідачем

укладено договори позики на загальну суму 54203,00 грн., в тому числі: від

01.09.2006 року на суму 4030,00 грн., 

від 13.10.2006 року на суму 5,00 грн., від 01.11.2005 року на суму

2250,00 грн., від 09.12.2005 року на суму 3500,00 грн., від 01.01.2006 року на

суму 1600,00 грн., від 01.02.2006 року на суму 600,00 грн., від 01.03.2006 року

на суму 6870,00 грн., від 01.04.2006 року на суму 2100,00 грн., від 01.05.2006

року на суму 3853,00 грн., від 01.06.2006 року на суму 12580,00 грн., від

01.07.2006 року на суму 6550,00 грн., від 01.08.2006 року на суму 6115,00 грн.,

від 01.09.2006 року на суму 4150,00 грн.

Враховуючи порушення строків повернення позики, що передбачені

цими договорами, позивачем на відповідні суми позики нараховані інфляційні

втрати та річні згідно зі ст. 625 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд

посилався на їх обґрунтованість та відповідність положенням чинного

законодавства.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими

твердженнями, оскільки, як вбачається із поданих позивачем договорів позики, в

них зазначено про укладання договорів між ПП «Автодіагностика»та працівником

підприємства ОСОБА_1, тоді як у позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 надавав

позику у якості підприємця. Фактичних же доказів надання позики (квитанцій

прибуткових касових ордерів, платіжних доручень) позивачем до суду першої

інстанції не надано.

         Також, дослідженням

вищезазначених договорів встановлено, що договори позики від 01.01.2006 року на

суму 1600,00 грн., від 01.02.2006 року на суму 600,00 грн., від 01.03.2006 року

на суму 6870,00 грн., від 01.04.2006 року на суму 2100,00 грн., від 01.05.2006

року на суму 3853,00 грн., від 01.06.2006 року на суму 12580,00 грн., від

01.07.2006 року на суму 6550,00 грн., від 01.08.2006 року на суму 6115,00 грн.,

від 01.09.2006 року на суму 4150,00 грн. взагалі не підписані директором ПП

«Автодіагностика», а договір на суму 4030,00 грн.  має дату укладання 21.09.2005 р., а не

01.09.2005 р., як вказано у позовній заяві.

        На підтвердження

факту перерахування відповідачу сум позики позивачем у судове засідання 10

грудня 2008 р. надані платіжні доручення про перерахування підприємцем ОСОБА_1

на рахунок відповідача сум позики: № 2 від 31.01.2006 р. на суму 500,00 грн., №

6 від 24.03.2006 р. на суму 3880,00 грн., № 14 від 03.05.2006 р. на суму

1865,00 грн.,  № 15 від 03.05.2006 р. на

суму 1400,00 грн., № 19 від 02.06.2006 р. на суму 9040,00 грн., № 20 від

14.06.2006 р. на суму 1700,00 грн., № 21 від 15.06.2006 р. на суму 350,00 грн.,

№ 27 від 22.06.2006 р. на суму 900,00 грн., № 28 від 04.07.2006 р. на суму

1900,00 грн., № 33 від 19.07.2006 р. на суму 1850,00 грн., № 35 від 26.07.2006

р. на суму 1510,00 грн., № 36 від 28.07.2006 р. на суму 500,00 грн., № 37 від

03.08.2006 р. на суму 2250,00 грн., № 38 від 11.08.2006 р. на суму 820,00 грн.,

№ 43 від 16.08.2006 р. на суму 220,00 грн., № 44 від 31.08.2006 р. на суму

235,00 грн., № 45 від 31.08.2006 р. на суму 2000,00 грн., № 48 від 18.09.2006

р. на суму 770,00 грн., № 46 від 08.09.2006 р. на суму 2080,00 грн., № 49 від

20.09.2006 р. на суму 600,00 грн., № 53 від 26.09.2006 р. на суму 110,00 грн.,

№ 65 від 29.12.2006 р. на суму 19798,00 грн. Всього сума платежів по вказаним

платіжним дорученням складає 54278,00 грн., що не співпадає з сумою позову.

       Дослідженням

вищенаведених платіжних доручень встановлено, що у графі призначення платежу

позивачем зазначено інші номери та дати договорів, ніж ті, що вказані ним у

позовній заяві, суми платежів по вищенаведеним платіжним дорученням також не

співпадають із сумами, зазначеними у поданих позивачем договорах.

       З урахуванням

вищенаведеного, а також того, що подані позивачем до матеріалів справи договори

не містять підпису повноважної особи відповідача, колегія суддів дійшла

висновку, що відповідні суми позивачем на рахунок відповідача сплачені не на

підставі поданих ним договорів, а по іншим взаємовідносинам, за якими строк

повернення грошової позики не встановлений.

      Відповідно до ст. 509

ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)

зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати

майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від

певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його

обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього

Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а

також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують

цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

        Згідно з положеннями

ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття,

зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім

правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може

вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму

правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що

вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох

документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний

сторонами.

       Згідно з положенням

ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов

договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за

відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або

інших вимог, що звичайно ставляться.

      Відповідно до вимог

ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його

виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк

(термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має

настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін)

виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом

пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який

час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня

пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору

або актів цивільного законодавства.

        З урахуванням

вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими

та неправомірно задоволені місцевим господарським судом, оскільки позивачем до

матеріалів справи не додані докази пред'явлення у встановленому порядку вимоги

про оплату, а у наданих до матеріалів справи платіжних дорученнях строк

повернення грошової позики не встановлений.

        Згідно зі статтею 1

ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи,

громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної

особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької

діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою

підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних

прав і охоронюваних законом інтересів.

        Статтею 2 ГПК

України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами

підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом

своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

        Тобто, для звернення

до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент

такого звернення.

         Системний аналіз вищезазначених

статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише

після того, як він пред'явить відповідачу 

вимогу про оплату поставленого товару та така вимога не буде задоволена

у семиденний строк від дня її пред'явлення. І тільки після закінчення

зазначеного строку позивач має право на звернення до суду з позовною заявою про

стягнення заборгованості та нарахованих на неї сум інфляційних і річних. 

         Враховуючи те, що

позивач передчасно звернувся до суду з позовними вимогами, колегія суддів не

вбачає підстав досліджувати факт повернення відповідачем сум позики, в тому

числі і на предмет допустимості наданих відповідачем копій платіжних документів

про повернення сум позики, оскільки відповідні докази не  мають значення для справи.

         На підставі

вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для

задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та

фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване

рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм

матеріального і процесуального права.

          Що ж стосується

посилання відповідача на неповідомлення його про час та місце засідання суду,

колегія суддів зазначає, що такі твердження спростовуються матеріалами справи,

оскільки, як вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення

(арк. справи 28), ухвалу про порушення провадження по справі уповноваженим

представником відповідача отримано 13.08.2008 р.

         Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.

ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 04 вересня 2008

р. по справі № 14/468-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні

позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1

р/рахунок  НОМЕР_1 в СФ АКБ

«Індустріалбанк»МФО НОМЕР_2 код НОМЕР_3) на користь Приватного підприємства

«Автодіагностика»(40000 м. Суми вул. Білопільський шлях, 19 р/рахунок

26007110000063 в Сумській філії АКБ «Індустріалбанк»МФО НОМЕР_2 код 21130155)

381,81 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний

наказ.

Головуючий суддя                                                

Погребняк В.Я.

                                 суддя                                               

Афанасьєв В.В.

                                 суддя                                               

Шевель О.В.