Постанова

від 08.12.2008 по справі 53/146-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2008

р.                                                          

Справа № 53/146-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Цвірі Д.М..

за

участю представників сторін:

позивача -Капустіна Т.В. -дов.

1-го відповідача -  не

з'явився,

2-го відповідача -Гайдаренко Л.О. -дов.,

третіх осіб -ОСОБА_4 -дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вхідний

№ 2745Х/3-9) та другого відповідача (вхідний № 2573Х/3-9) на рішення

господарського суду Харківської області від 24 вересня 2008 року по справі №

53/146-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю -

фірми «ЛІЛЯ», м. Харків

до  1. Фізичної особи

-підприємця ОСОБА_1, м. Харків

      2. Харківської міської

ради, м. Харків

треті особи: 1. Фізична особа ОСОБА_2, м. Харків

                      2.

Фізична особа ОСОБА_3, м. Харків

про скасування рішення третейського суду, визнання наказу таким, що

не підлягає виконанню та визнання права,-

встановила:

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма «ЛІЛЯ», у

червні 2008 року звернувся до господарського суду Харківської області з

позовом, в якому просив скасувати рішення Третейського суду м. Харкова від

18.08.2006 року; визнати таким, що не підлягає виконанню наказ господарського

суду Харківської області від 29.08.2006 р., у зв'язку з чим скасувати його

реєстрацію в органах державної реєстрації прав власності на нерухоме майно КП

«БТІ»м. Харкова; визнати за ТОВ - фірма «ЛІЛЯ»право на оренду земельної ділянки

площею 1,0881 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, також згідно з Технічною

документацією, розробленою для отримання Рішення Харківської Міської Ради або у

межах, визначених Актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості від

17.01.2008 р. № 24/08.

11.08.2008 р. та 24.09.2008 р. позивачем подані заяви про

доповнення позовних вимог, в яких позивач просив скасувати рішення Третейського

суду м. Харкова від 18.08.2006 року; визнати таким, що не підлягає виконанню

наказ господарського суду Харківської області від 29.08.2006 р., скасувати цей

наказ, у зв'язку з чим скасувати його реєстрацію в органах державної реєстрації

прав власності на нерухоме майно, а також реєстрацію права власності на

нежитлові приміщення за вищеназваним наказом суду на ім'я ФОП ОСОБА_1 у КП

«БТІ»м. Харкова; визнати за ТОВ - фірма «ЛІЛЯ»право на оренду земельної ділянки

площею 1,0881 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, також згідно до Технічної

документації, розробленої для отримання Рішення Харківської Міської Ради або у

межах, визначених Актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості від

17.01.2008 р. № 24/08.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 вересня

2008 року по справі № 53/146-08 (колегія суддів у складі: головуючого судді

Прохорова С.А., суддів Присяжнюка О.О. та Аюпової Р.М.) в задоволенні позовних

вимог відмовлено в повному обсязі. Цим же рішенням відмовлено позивачу в

задоволенні клопотання від 24.09.2008 р. про відкладення розгляду справи,

залишена без розгляду заява про доповнення позовних вимог від 24.09.2008 р. та

скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 26.06.2008 р. та

додатковою ухвалою від 08.07.2008 р. у справі № 53/146-08.

Другий відповідач, Харківська міська рада, з даним рішенням не

погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з

апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду

Харківської області від 24.09.2008 року по справі № 53/146-08 та прийняти нове

рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі (апеляційну

скаргу другим відповідачем подано двічі -перший раз через місцевий

господарський суд 29.10.2008 р., другий раз -безпосередньо до канцелярії

апеляційного господарського суду 06.11.2008 р.).  В апеляційній скарзі відповідач посилається

на порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм

матеріального права, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи,

які місцевий господарський суд визнав встановленими. Так, на думку відповідача,

при визнанні права власності на самочинно збудований об'єкт, третейським судом

порушені вимоги ст. 6 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено,

що суди цієї юрисдикції не мають права розглядати спори, в яких однією із

сторін є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, тощо, участь

якої у справі при вирішенні питання щодо встановлення права власності на

нерухоме майно за відсутністю державних актів прийняття в експлуатацію забудови

обов'язкова, якщо при цьому земельна ділянка, на якій розташований об'єкт, не

належить на праві приватної власності жодної із сторін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від

07.11.2008 р. апеляційна скарга другого відповідача прийнята до провадження та

її розгляд призначено на 01.12.2008 р.

Позивач також не погоджується з рішенням суду першої інстанції,

подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду

Харківської області від 24.09.2008 р. та прийняти нове рішення, яким скасувати

рішення третейського суду від 18.08.2006 р., визнати таким, що не підлягає

виконанню, наказ господарського суду Харківської області від 29.08.2006 р. В

іншій частині позовних вимог просить провадження у справі припинити, у зв'язку

з непідвідомчістю спору господарському суду. В апеляційній скарзі позивач

посилається на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення,

невідповідність його положенням Конституції України, яка визначає принципи верховенства

права. Позивач стверджує, що рішення третейського суду прийняте з порушенням

норм чинного законодавства, оскільки ним не досліджено правовстановлюючі

документи на право власності позивача на нерухоме майно та документи щодо вводу

його до експлуатації.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від

25.11.2008 року апеляційна скарга позивача прийнята до провадження та цією ж

ухвалою апеляційні скарги були об'єднані в одне апеляційне провадження.

Перший відповідач, ФОП ОСОБА_1, відзиву на апеляційні скарги не

надав, в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився, причини

неявки суду не повідомив, хоча про час та місце засідання суду був повідомлений

належним чином (ухвалу про порушення апеляційного провадження отримав 12.11.2008

р., про що свідчить залучене до матеріалів справи повідомлення про вручення

поштового відправлення).

Треті особи відзивів на апеляційні скарги не надали.

01.12.2008 р. другим відповідачем подана заява про відмову від

апеляційної скарги в порядку ст. 100 ГПК України. Відповідна заява мотивована

тим, що станом на 01.12.2008 р. змінилися фактичні обставини, які мають

значення для справи, а саме: рішенням 25 сесії Харківської міської ради 5

скликання від 10.09.2008 р. № 235/08 позивачу надано в оренду строком до

01.09.2013 року земельну ділянку площею 1,0881 га по пр. П'ятдесятиріччя, 151-в

в межах, що визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості

від 17.01.2008 р. № 24/08 для експлуатації та обслуговування складських

приміщень. У зв'язку з тим, що суб'єктами підприємницької діяльності вчинені

всі необхідні дії щодо упорядкування правовідносин при користуванні землею,

міськрада вважає, що права та інтереси територіальної громади не порушені.

Розглянувши подану другим відповідачем заяву, враховуючи те, що

представники позивача та третіх осіб проти задоволення цієї заяви не

заперечують, а також те, що подана другим відповідачем заява не суперечить

законодавству та не порушує права і інтереси інших осіб, колегія суддів вважає

за можливе прийняти заяву про відмову від апеляційної скарги другого

відповідача та в цій частині припинити апеляційне провадження.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав свою

апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представник третіх осіб проти апеляційної скарги позивача

заперечує, вважає рішення місцевого господарського суду по даній справі

законним та обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній

скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників

сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої

інстанції норм   матеріального та

процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та

відповідність їх наданим доказам, колегія суддів апеляційного господарського

суду вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного

рішення порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення

прийняте при неповному дослідженні та неповній оцінці усіх фактичних обставин

справи, через що воно підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.

104 ГПК України.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно

містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини

виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими

господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд

керувався, приймаючи рішення. Ст. 43 ГПК України встановлено, що оцінка доказів

судом здійснюється при повному, об'єктивному та всебічному розгляді в судовому

процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976

р.  за № 11 «Про судове рішення», рішення

є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і

всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами

матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при

їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, виходячи із

загальних засад і змісту законодавства України.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 18.08.2006

року  Третейським судом у складі судді

Гусарова К.В. прийнято рішення, яким повністю задоволено позовні вимоги

фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (ід. номер

НОМЕР_1), який проживає за адресою: АДРЕСА_2, та за останнім визнано право

власності на склад літ. «К-1»загальною площею 9302,2 кв.м, яке знаходиться за

адресою: АДРЕСА_1.  

Як вбачається з оскаржуваного рішення третейського суду, позовні

вимоги позивача мотивовані тим, що між ним (ТОВ -фірма «ЛІЛЯ») та відповідачем

(СПДФО ОСОБА_1) було укладено договір позики грошей від 01.07.2006 р., за яким

відповідачеві було передано гроші в сумі 100000 грн. строком до 01.08.2006 р.

Одночасно між позивачем та відповідачем існували зобов'язання за договором

позички складу, укладеного 01.03.2006 р., за яким у користуванні позивача  знаходився склад літ. «К-1»загальною площею

9302,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З посиланням на ст. 597, 591 ЦК України, п. 7.4 договору позики та

факту невиконання ТОВ -фірми «ЛІЛЯ»зобов'язань за договором позики та визнання

позовних вимог, третейським судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що

вимоги позикодавця (ФОП ОСОБА_1) є правомірними.

29.08.2006 р. господарським судом Харківської області (суддя

Светлічний Ю.В. -справа № 47/500-06) видано наказ на виконання рішення

третейського суду від 18 серпня 2006 р. про визнання за фізичною особою

-суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1), що проживає

за адресою: АДРЕСА_2 права власності на склад літ. «К-1»загальною площею 9302,2

кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 

Ст. 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що

юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду

будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім

випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд

третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає

вимогам цього Закону.

П. 6 ст. 6 названого Закону передбачено, що третейські суди в

порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що

виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ,

однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого

самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство.

Ст. 12 названого Закону встановлено, що третейська угода може бути

укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у

вигляді окремої письмової угоди. При цьому, ст. 2 Закону визначено поняття

третейської угоди -угода сторін про передачу спору на вирішення третейського

суду.

Аналіз положень договору позички складу від 01.03.2006 р.,

додаткової угоди до нього від 01.07.2006 р. та договору позики грошей від

01.07.2006 р. свідчить про те, що сторони дійсно домовилися про те, що всі

спори, пов'язані з виконанням таких договорів передаються на розгляд

третейського суду в складі Гусарова К.В.

Дослідженням договору позички складу встановлено, що ТОВ -фірма «ЛІЛЯ»передало

ФОП ОСОБА_1 у тимчасове користування склад літ. «К-1»загальною площею 9302,2

кв. М, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 

строком з 01.03.2006 р. по 01.12.2006 р.

Згідно з договором позички грошей від 01.07.2006 р., ФОП ОСОБА_1

передає ТОВ -фірмі «ЛІЛЯ»100000 грн., а останній зобов'язується повернути

позикодавцеві таку ж саму суму грошей до 01.08.2006 р.

П. 7.2 та п. 7.4 договору позики встановлено, що виконання

позичальником своїх зобов'язань по поверненню позикодавцю суми позики, на

підставі ст.ст. 594-597 ЦК України, забезпечується притриманням позикодавцем

будь-якого майна позичальника, яким він правомірно володіє на момент виконання

позичальником своїх зобов'язань по поверненню позики. У разі, якщо позичальник

протягом 10 днів після початку притримання майна не виконає своїх зобов'язань

по поверненню позикодавцю суми позики, позикодавець має право отримати

задоволення своїх вимог з майна позичальника, яке він притримує, шляхом набуття

права власності на таке майно.

Ст. 595 ЦК України та п. 7.3 договору позики грошей передбачено

обов'язкове письмове повідомлення позикодавцем позичальника про притримання

майна.

Ст. 597 ЦК України встановлено, що вимоги кредитора, який

притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до ст. 591 цього

Кодексу.

У відповідності до ст. 591 ЦК України, реалізація предмета

застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з

публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо ж

публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за

згодою застоводержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя

за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 596 ЦК України, до кредитора, який притримує у себе

річ боржника, не переходить право власності на неї.

У відповідності до ст. 331 ЦК України, право власності на

новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з

моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено

прийняття нерухомого  майна до

експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній

реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за

договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з

моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду

про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про

відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача

виникає з моменту такої реєстрації.

У відповідності до ст.ст. 181, 182 ЦК України, до нерухомих речей

належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці,

переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право

власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній

реєстрації.

Ст. 22 Закону України «Про основи містобудування»визначає, що

забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється

після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у

порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних

робіт.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про планування та забудову

територій», рішення міської ради про надання земельної ділянки для розміщення

об'єкта містобудування є дозволом на будівництво цього об'єкта. Дозвіл на

будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання

будівельних робіт без одержання дозволу місцевої інспекції ДАБК.

Ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля,

споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони

збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї

мети, або без належного затвердження проекту, або з істотним порушенням

будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне

будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності

на самочинне збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за

особою, яка здійснює самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй

відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому

порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Із урахуванням вищенаведених положень чинного законодавства та

фактичних обставин справи, колегією суддів встановлено, що нежитлова будівля

(склад літ. «К-1») є самовільно збудованою позивачем по даній справі -ТОВ -

фірма «ЛІЛЯ». Відповідний факт підтверджується також відсутністю у позивача

будь-яких правовстановлюючих документів на дану будівлю та визнанням позивачем

цього факту в суді.

Таким чином, в силу положень чинного законодавства, позивач по

даній справі не набув права власності на склад літ. «К-1», а відтак -не мав

права розпоряджатися даною річчю: продавати, здавати в оренду, найм, позичку та

передавати право власності на неї будь-яким іншим способом.

Визнання права власності на самочинне будівництво, згідно з

положеннями чинного законодавства, здійснюється з обов'язковим залученням

відповідних компетентних органів (органів державної влади, місцевого

самоврядування, ін.).

З урахуванням приписів вищеназваних статей та матеріалів справи,

колегія суддів вважає, що п. 7.4 договору позики, яким встановлено, що у разі,

якщо позичальник протягом 10 днів після початку притримання майна не виконає

своїх зобов'язань по поверненню позикодавцю суми позики, позикодавець має право

отримати задоволення своїх вимог з майна позичальника, яке він притримує,

шляхом набуття права власності на таке майно, не розповсюджується на

правовідносини щодо набуття права власності на нерухоме майно (складу), що

знаходився у користуванні позивача за договором позички складу, оскільки чинним

законодавством передбачена особлива процедура набуття права власності на таке

майно.

У відповідності до ст. 51 Закону України «Про третейські суди», на

яку посилається позивач у позовній заяві, рішення третейського суду може бути

оскаржене та скасоване якщо: справа, по якій прийнято рішення третейського

суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (п. 1); рішення

третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або

цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди (п.2).

З урахуванням положень названої статті та ст. 6 Закону України

«Про третейські суди», колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача по

даній справі в частині скасування рішення третейського суду підлягають

задоволенню, оскільки третейський суд вийшов за межі своїх повноважень та

прийняв рішення по справі, що не підвідомча йому відповідно до закону. При

цьому, як вбачається із оскаржуваного рішення третейського суду, останнім не

були перевірені правові підстави користування земельною ділянкою, на якій

розташований спірний об'єкт, та правові підстави щодо наявності у позивача по

даній справі права власності на такий об'єкт.

Також, на думку колегії суддів, між сторонами по справі була

відсутня третейська угода, оскільки, як зазначалося вище, визнання права

власності на самочинне будівництво, у відповідності до положень чинного

законодавства, здійснюється за особливою процедурою. Пунктом 8.1 договору

позички грошей передбачена можливість передачі на розгляд спорів до

третейського суду, які пов'язані з виконанням та розірванням цього договору.

Тобто, третейська угода була укладена лише між сторонами договору, та вона

передбачала можливість вирішення у третейському суді спорів саме між сторонами,

тобто, на визнання права власності на самочинне будівництво (яким є спірний

об'єкт) не розповсюджуються положення третейської угоди. 

За таких обставин, з урахуванням приписів ст. 5, ст. 6 Закону

України «Про третейські суди», даний спір є непідвідомчий третейському суду

відповідно до закону та прийняте третейським судом рішення підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню

наказу господарського суду Харківської області від 29.08.2006 р.:

положеннями п. 4 ст. 117 ГПК України передбачено право

господарського суду визнати повністю або частково таким, що не підлягає

виконанню наказ у разі, якщо його було видано помилково або, якщо обов'язок

боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням,

добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

На думку колегії суддів, скасування рішення третейського суду, на

виконання якого був виданий оскаржуваний наказ, є достатньою підставою для

визнання відповідного наказу таким, що не підлягає виконанню.

Щодо інших вимог позовної заяви, колегія суддів вважає, що

провадження в цій частині підлягає припиненню, оскільки відповідні спори не

підлягають розгляду в господарському суді, оскільки:

нормами ГПК України не передбачено здійснення таких процесуальних

дій, як скасування наказу господарського суду Харківської області;

скасування реєстрації в органах державної реєстрації прав

власності на нерухоме майно, а також реєстрацію права власності на нежитлові

приміщення за вищеназваним наказом суду на ім'я ФОП ОСОБА_1 у КП «БТІ»м.

Харкова здійснюється відповідним компетентним органом на підставі рішення суду

про скасування рішення третейського суду та визнання наказу таким, що не

підлягає виконанню;

вимоги про визнання за підприємством права на оренду земельної

ділянки не відносяться до компетенції господарського  суду.

Щодо посилання першого відповідача та суду першої інстанції на

сплив строку на оскарження рішення третейського суду та неможливість

відновлення такого строку, колегія суддів зазначає, що такі твердження

суперечать положенням Конституції України та судовій практиці, а тому колегією

суддів відповідні посилання не приймаються у якості обґрунтованих  доводів.

Також, Законом України «Про третейські суди»відповідний

трьохмісячний строк не встановлено як присічний, а тому, на підставі ст. 53 ГПК

України, враховуючи обставини справи, колегія суддів визнає причини пропуску

строку поважною, та, за власною ініціативою, вважає за необхідне відновити

такий строк.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у

відповідності до ст. 4-3 ГПК України, сторонам були створені необхідні умови

для встановлення фактичних обставин справи, досліджені усі належні докази та

положення чинного законодавства, що відносяться до предмету спору, згідно з

якими колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення

апеляційної скарги позивача у зв'язку з її юридичною та фактичною

обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення

прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм

матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99, 100, 101,102,

п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу

України,

постановила:

Прийняти відмову другого відповідача від апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

  Рішення господарського

суду Харківської області від 24 вересня 2008 року по справі № 53/146-08

скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати рішення Третейського суду від 18.08.2006 року про

задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1), який проживає за

адресою: АДРЕСА_2, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на склад літ. «К-1»

загальною площею 9302,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.  

Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду

Харківської області від 29.08.2006 р., виданий на виконання рішення третейського

суду від 18.08.2006 р. про визнання за фізичною особою -суб'єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1), що проживає за адресою:

АДРЕСА_2 право власності на склад літ. «К-1»загальною площею 9302,2 кв.м, яке

знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 

В іншій частині позовних вимог провадження по справі припинити.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ІН НОМЕР_1

р/рахунок НОМЕР_2 в АКІБ «УкрСиббанк»м. Харкова МФО НОМЕР_3) на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю -фірми «ЛІЛЯ»(61000 м. Харків пр.

П'ятдесятиріччя СРСР, 151-В Код 21212657 р/рахунок 26006860086020 в ХОФ АКБ

«Укрсоцбанк»м. Харкова МФО 3510166) 85 грн. держмита, 118 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 42,5 грн. держмита за

подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати

відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                

Шевель О.В.

                                 суддя                                                Афанасьєв В.В.

суддя                                               

Бухан А.І.