Постанова

від 15.01.2009 по справі 2/329-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 15 січня 2009 р.                                                                                   

№ 2/329-08 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В.,  Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою

відповідальністю “Торгово-промислова компанія “Стиль”

на постанову

від 09.10.2008 року Запорізького

апеляційного господарського суду

у справі

№ 2/329-08

господарського суду

Херсонської області

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до

ТОВ “Торгово-промислова компанія

“Стиль”

про

стягнення 60714,31 грн.

в судовому засіданні взяли участь

представники :

від позивача:

СПД ОСОБА_1.

від відповідача:

не з'явились

В С Т А Н О В

И В:

Рішенням Господарського суду

Херсонської області (суддя Скобєлкін С.В.) від 17.07.2008 року, залишеним без

змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду (головуючий суддя

-Шевченко Т.М., судді -Мойсеєнко Т.В., Яценко О.М.) від 09.10.2008 року, у

справі № 2/329-08 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь

позивача 41395,00 грн. основного боргу, 1766,05 грн. пені, 1976,04 грн. збитків

від інфляції, 451,37 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; договір оренди майданчика

площею 1500 квадратних метрів за адресою: Херсонська область, м.Цюрупинськ,

вул.Гвардійська, 198 від 12.02.2007 року між позивачем та відповідачем

розірвано; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач

просить скасувати ухвалені по справі судові акти повністю і передати справу на

новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм

матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.235, 759, 792 ЦК України,

ст.18 Закону України “Про оренду землі”.

У відзиві на касаційну скаргу

позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач не скористався наданим

процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну

скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи

та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського

суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,

що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій

встановлено, що 12 лютого 2007 року між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ

“ТПК “Стиль” укладено договір оренди майданчика загальною площею 1500 кв.м , що

розташований за адресою: м.Цюрупинськ, вул.Гвардійська, 198 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору

(п.3.1.) за користування вказаною площадкою орендар сплачує орендодавцю орендну

плату в розмірі 7600,00 грн. в місяць.

Відповідач свої зобов'язання по

сплаті орендних платежів виконував не в повному обсязі, порушивши тим самим

взяті на себе обов'язки відповідно до умов договору.

12 квітня 2008 року позивачем на

адресу відповідача була направлена претензія з розрахунком заборгованості та

вимогою її сплати. Претензія залишена відповідачем без відповіді.

ПП ОСОБА_1 звернувся до суду з

позовом та просив стягнути  (з

урахуванням уточнення позовних вимог) з ТОВ “ТПК “Стиль” за період з грудня

2007 року по червень 2008 року основний борг по орендній платі” в сумі 41585,00

грн., втрати від інфляційних процесів 7069,45 грн. та 12059,86 грн. пені, а

всього - 60714,31 грн.

Відповідно до приписів ст.11 ЦК

України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема,

договори та інші правочини.

Згідно зі ст.509 ЦК України,

зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на

користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника

виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.283 ГК України до

відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 762 ЦК України закріплює, що

за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється

договором; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не

встановлено договором.

Як свідчать матеріали справи,

правовідносини між позивачем і відповідачем виникли на підставі договору оренди

майданчика від 12.02.2007 року. Пунктом 3.1. Договору сторони

передбачили сплату орендної плати орендарем на користь орендодавця у розмірі

7600,00 грн. в місяць.

Стаття 530 ЦК України встановлює

загальне правило щодо строків виконання зобов'язань, але у статті 762 ЦК

України законодавцем визначено порядок виконання конкретних зобов'язань щодо

строків здійснення орендних платежів, яка має застосовуватися у даному спорі.

Колегія суддів погоджується з

висновком попередніх судових інстанцій, що з умов договору та приписів

наведених вище норм закону випливає обов'язок відповідача щодо щомісячного

внесення орендної плати.

Статтями 525, 526 ЦК України

закріплено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов

договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства;

одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічні приписи містить стаття

193 ГК України. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим

для виконання сторонами.

На момент подачі позову відповідач

свої зобов'язання щодо внесення орендної плати, всупереч умов договору та вимог

закону, не виконав в повному обсязі. За період з грудня 2007 року по червень

2008 року сума заборгованості за оренду склала 53200,00 грн., фактично сплачено

11805,00 грн. (грудень 2007р. - 3800,00 грн., січень 2008р. - 4000,00 грн.,

лютий 2008р. - 4005,00 грн.), що не заперечується сторонами у справі.

Доказів оплати решти суми -

відповідач суду не надав.

Таким чином, заявлені позовні

вимоги про стягнення основного боргу суди обґрунтовано задовольнили частково у

розмірі 41395,00 грн.

Пунктом 5.1. Договору передбачено,

що у разі прострочення внесення орендної плати, орендар сплачує орендодавцю

пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного

кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на

вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого

індексу інфляції за весь час прострочення.

Колегія суддів вважає, що суди

обґрунтовано частково задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача

суми втрат від інфляції в розмірі 1976,04 грн. і пені у розмірі 1766,05 грн., з

врахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який пеня

нараховувалася. В іншій частині позову правильно відмовлено.

Позивачем також заявлено вимогу про

розірвання Договору з підстав невчасної сплати відповідачем орендної плати в

розмірі, обумовленому Договором.

Колегія суддів вважає правомірним задоволення

судами позову і в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до ст.651 ЦК України

розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не

встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду

на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору та в інших

випадках, встановлених договором або законом.

Пунктами 4.1, 4.1.1. Договору

оренди передбачено право орендодавця вимагати дострокового розірвання договору

оренди у разі порушення умов цього договору, в тому числі - однократного

порушення, що не суперечить приписам ст.651 ЦК України. Несвоєчасна та не в

повному обсязі сплата орендних платежів є порушенням умов договору оренди.

Посилання в касаційній скарзі на

неврахування судами того, що укладений сторонами Договір стосувався оренди

землі а не майданчику, а тому, в силу його нотаріального непосвідчення,

останній не набрав чинності і у сторін не виникли права і обов'язки за цим

Договором, є безпідставним, оскільки: по-перше, матеріали справи свідчать і

апеляційним судом беззаперечно встановлено, що в оренду передавався саме

майданчик; по-друге, на момент ухвалення судами оскаржуваного рішення відсутні

докази щодо визнання спірного правочину недійсним з підстав, викладених

скаржником в касаційній скарзі.

Враховуючи наведене постанова

Запорізького апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а

касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень

чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1118, п.1 ч.1 ст. 1119, ст. 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

-

П О С Т А Н О

В И В:

Касаційну скаргу ТОВ

“Торгово-промислова компанія “Стиль” на постанову Запорізького апеляційного

господарського суду від 09.10.2008 року у справі № 2/329-08 залишити без

задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від

09.10.2008 року у справі № 2/329-08 -без змін.

Головуючий-суддя                                         

К.Грейц

 С у д д і С.Бакуліна  О.Глос