Постанова

від 28.08.2007 по справі 2-а-693/07

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЛУГАНСЬК

Справа № 2-а - 693 \ 2007 р

Справа № 2-а -

693 \ 2007 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

28 серпня 2007

року Ленінський районний суд м. 

Луганська в складі:

головуючого

судді: Таранової О.П.

при секретарі:

Жданової Ю.П.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ленінського районного суду м.  Луганська адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1до Головного управління пенсійного фонду України у Луганській області,

третя особа: Луганський обласний військовий комісаріат, про визнання дій

неправомірними, перерахунок підвищення пенсії та стягнення заборгованості,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

звернувся до суду з позовом,  в якому

вказав,  що після звільнення 30.11.1998

року у запас Збройних Сил йому Луганським обласним військовим комісаріатом

(надалі ЛОВК) була нарахована пенсія за вислугою років. У зв'язку із

встановленням йому 3-ї групи інвалідності, 

ЛОВК,  з 1 листопада 2000

року,  нарахував йому підвищення пенсії,  як інваліду війни 3-ї групи. Вважає,  що ЛОВК не в повному обсязі нараховував та

сплачував йому вказане підвищення з 1.01.2000 по 31.12.2005 року. Посилався на

вимоги  ст. 15 закону України „Про

пенсійне забезпечення військовослужбовців, 

осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких

інших осіб" від 9.04.1992 року № 2262-ХП, 

згідно яким інвалідам війни 3-ї групи пенсії підвищуються на 200%

мінімальної пенсії за віком.

Позивач

вказав,  що він звертався до ЛОВК та

Головного управління пенсійного фонду України у Луганській області (надалі

ГУПФУ) з проханням перерахувати розмір підвищення пенсії,  на що отримав усну відмову.

Просив

суд визнати дії ГУПФУ про відмову у перерахунку підвищення пенсії згідно вимог

вищевказаного Закону неправомірною, 

зобов'язати ГУПФУ провести перерахунок підвищення пенсії з 1.11.2000

року по 31.12.2005 року,  щомісячно у

розмірі 200% від мінімальної пенсії за віком, 

розмір якої не може бути нижчим за встановлений на кожний рік

прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб,  які втратили працездатність. Просив

зобов'язати відповідача визначити заборгованість,  яка створилася внаслідок неправильного

розрахунку підвищення,  та стягнути її на

його користь.

У

судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у

повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.

Представник

ГУПФУ у судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю,  надала письмові заперечення,  вказавши, 

що відповідно до постанови КМУ від 2.11.2006 року № 1522 „ Про передачу

органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким

категоріям громадян" з 1.01.2007 року пенсійні справи пенсіонерів

Міністерства Оборони України дійсно передані до Головного управління ПФУ у

Луганській області. Посилалася на „Порядок подання та оформлення документів для

призначення,  перерахунку пенсій

відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб,  звільнених з військової служби,  та деяких інших осіб",  затвердженим постановою Правління Пенсійного

фонду України № 3-1 від 30.01.2007 року, 

згідно якого ГУ ПФУ передані функції з призначення (перерахунку) пенсії

на підставі данних,  наданих силовими

структурами,  тобто ЛОВК,  а тому відповідальною особою за достовірність

даних,  необхідних для перерахунку пенсії

є ЛОВК. Вказала,  що ГУПФУ не є

правонаступником Міністерства Оборони України, 

у зв'язку з чим всю відповідальність за правильність та достовірність

призначення та перерахунку пенсій даній категорії громадян,  на її думку, 

повинен нести Луганський обласний військовий комісаріат.

2

Також у

письмових запереченнях представник ГУПФУ визнала,  що позивач, 

як інвалід 3-ї групи,  відповідно

до вимог ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту",  в редакції, 

що була чинною до 1 січня 2006 року, 

мав право на підвищення пенсії у розмірі 200% від мінімальної пенсії за

віком.  Однак посилалась на постанову

Кабінету Міністрів України № 831 від 26.07.1996 року „Про підвищення розмірів

пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів...",

згідно яким підвищення пенсії позивачу, 

треба розраховувати виходячи з розміру 16 грн. 61 коп.,  на постанову Кабінету Міністрів України №

1686 від 10.11.2000 року,  згідно яким

підвищення пенсії позивачу,  треба

розраховувати виходячи з розміру 18 грн. 10 коп.,  постанови Кабінету Міністрів України № 1 від

3.01.2002 року „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат

окремим категоріям пенсіонерів..." з послідуючими змінами,  згідно яким підвищення до пенсії позивачу

треба розраховувати виходячи з розміру 19 грн. 91 коп..

Представник

ЛОВК у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи

повідомлений належним чином,  про причини

неявки суд не повідомив,  заяв,  щодо відкладення розгляду справи,  не надав.

Заслухавши

позивача та представників сторін, 

дослідивши докази по справі,  суд

приходить до наступного.

У

судовому засіданні досліджені наступні докази: копія посвідчення,  згідно якого позивач має право на

пільги,  встановлені законодавством

України для ветеранів війни - інвалідів війни 3-ї групи,  копія витягів з наказу про звільнення та виключення

з списків частини,  копії розрахунків

ЛОВК пенсії за вислугою років позивачу у період з 1.01.2000 року по 31.12.2005

року,  розрахунок підвищення пенсії

позивачу та суми загальної заборгованості відповідача з 1.01.2000 року по

31.12.2005 року,  копія довідки МСЕК про

встановлення позивачу 3-ї групи інвалідності.

Судом

встановлено,  що позивач має право на

пільги,  встановлені законодавством

України для ветеранів війни - інвалідів війни 3-ї групи,  що убачається з копії посвідчення: серія

НОМЕР_1. З копії розрахунку Луганським обласним військовим комісаріатом пенсії

за вислугою років від 1.11.2000 року, 

убачається,  що підвищення

пенсії,  як інваліду 3-ї групи,  позивачу нараховується та сплачується з 1

листопада 2000 року.

До

1.01.2007 року пенсія позивачу нараховувалася та сплачувалася Луганським

обласним військовим комісаріатом,  з

1.01.2007 року - ГУПФУ у Луганській області.

Представником

відповідача не заперечувалося матеріальне право позивача на отримання

підвищення пенсії,  як інваліда війни 3-ї

групи. Крім того,  у письмових

запереченнях,  представник відповідача

визнав,  що позивач,  як інвалід 3-ї групи,  відповідно до вимог  ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів

війни,  гарантії їх соціального

захисту",  в редакції,  що була чинною до 1 січня 2006 року,  мав право на підвищення пенсії у розмірі 200%

від мінімальної пенсії за віком до вказаного часу.

Підвищення

пенсії за вислугу років відповідно до статті 25 Закону України № 2262

здійснюється відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту»,  статтею 13 якого передбачена виплата

підвищеної пенсії,  зокрема інвалідам 3

групи - 200 процентів пенсії за віком відповідно до Закону України від 23

листопада 1995 року № 458/95-ВР з 1 січня 1996 року,  та 40 процентів прожиткового мінімуму для

осіб,  які втратили працездатність,  з 1 січня 2006 року.

У період

з 1 листопада 2000 року до 31 грудня 2005 року забезпечення вищезазначених норм

повинен був здійснювати Луганський обласний військовий комісаріат,  а з 1 січня 2006 року Головне управління

Пенсійного фонду України у Луганській області. Суд вважає,  що пенсійне забезпечення

військовослужбовцям,  особам

начальницького і родового складу,  які

мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне

забезпечення осіб,  звільнених з

військової служби,  та деяких інших

осіб»,  відповідно до частини першої

статті 8 даного Закону,  пенсії

призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України. Зазначена

норма запроваджена з 1 січня 20бі року Законом № 489-5 від 19 грудня 2006 року.

Незважаючи

на те,  що порушення права позивача,  спричййене Луганським обласним військовим

комісаріатом,  відновлення порушеного

права позивача на отримання додаткової пенсії та отримання пенсії в підвищеному

розмірі (так звана надбавка інваліду війни) може здійснити орган,  на обліку якого перебуває позивач,  як пенсіонер, 

тобто ГУПФУ.

3

Суд

вважає,  що відповідно до частини другої

статті 8 Закону України № 2262,  виплата

пенсій,  та підвищень до них,  встановлених законодавством,  звільненим із служби

військовослужбовцям,  особам,  які мають право на пенсію за Законом,  забезпечуються за рахунок коштів Державного

бюджету України.

Згідно

вимог  ст. 22 Конституції України не

допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті

нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Конституційний

Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні

№ 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005),  пов'язану з реалізацією права на соціальний

захист,  неприпустимістю обмеження

конституційного права громадян на достатній життєвий рівень,  і сформулював правову позицію,  згідно з якою Конституція та закони України

відокремлюють певні категорії громадян України, 

що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До

них зокрема,  належать громадяни,  яким пенсія призначається за спеціальними

законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося,  що пільги, 

компенсації,  гарантії є видом соціальної

допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий

рівень,  тому звуження змісту та обсягу

цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів

за статтею 22 Конституції України не допускається.

Тому суд

вважає за необхідне керуватися вимогами 

ст. 15 закону України "Про пенсійне забезпечення

військовослужбовців,  осіб начальницького

і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від

9.04.1992 року № 2262-ХП,  які у період з

1.11.2000 року по 31.12.2005 року передбачали виплати підвищення пенсії

позивачу у розмірах більших,  ніж діючі з

1.01.2006 року вимоги  ст. 12 закону

України „Про внесення змін до Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" та

закону України "Про пенсійне забезпечення осіб,  звільнених з військової служби та деяких

інших осіб".

Посилання

представника ГУПФУ на постанови Кабінету Міністрів України № 831 від 26.07.1996

року „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим

категоріям пенсіонерів...",  згідно

яким підвищення до пенсії треба розраховувати виходячи з розміру 16 грн. 61

коп.,  та на  ст. 2 постанови Кабінету Міністрів України №

1 від 3.01.2002 року „Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат

окремим категоріям пенсіонерів..." з послідуючими змінами,  згідно яким підвищення до пенсії позивачу

треба розраховувати виходячи з розміру 19 грн. 91 коп..,  суд вважає незаконним,  тому що згідно вимог  ст. 19 Закону України „Про державні соціальні

стандарти та державні соціальні гарантії" мінімальний розмір пенсії за

віком визначається виключно законами України.

Посилання

представника ГУПФУ на постанови КМУ суперечить 

ст. 8 Конституції України,  згідно

якої в України діє принцип верховенства права, 

постанова КМУ є підзаконним актом органа виконавчої влади,  вона не може скасовувати вимоги,  встановлені законами України.

Згідно

вимог  ст. 17 Закону України „Про

державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії",  мінімальний розмір пенсії за віком не може

бути нижче прожиткового мінімуму, 

встановленого Законом.

Зі

змісту  ст.46 Конституції України,   ст.28 Закону України „Про

загальнообов'язкове пенсійне страхування" слід розуміти,  що мінімальний розмір пенсії за віком не може

бути нижче за прожитковий мінімум. 

Аналогічне убачається з вимог  ст.

2 Закону України „Про прожитковий мінімум",  згідно яким прожитковий мінімум

застосовується для встановлення мінімальної пенсії за віком.

Суд бере

до уваги те,  що  ст. 46 Конституції України не містить

будь-яких обмежень що до застосування прожиткового мінімуму до пенсій

військовослужбовців чи іншої соціальної категорії громадян України.

Визначення

прожиткового мінімуму,  закладення

правової основи для його встановлення, 

затвердження та врахування при реалізації державою конституційної

гарантії громадян на достатній життєвий рівень, 

дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року Х№

966-14.

4

Тому суд вважає

обґрунтованими вимоги позивача про перерахунок підвищення пенсії,  з 1.11.2000 року по 31.12.2005 року,  щомісячно у розмірі 200% від мінімальної

пенсії за віком,  розмір якої не може

бути нижчим за встановлений на кожний рік прожитковий мінімум на одну особу в

розрахунку на місяць для осіб,  які

втратили працездатність.

Статтями

2,  3 Закону України „Про статус

ветеранів війни,  гарантії їх соціального

захисту" встановлено,  що нормативні

акти органів державної влади,  які

обмежують права і пільги ветеранів війни, 

є недійсними.

Згідно  ст. 55 Закону України «Про пенсійне

забезпечення військовослужбовців,  осіб

начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших

осіб»,  суми пенсії не отримані вчасно з

вини органа,  що призначає й виплачує

пенсію,  повинні бути виплачені за

минулий час без обмеження яким-небудь строком.

Керуючись  ст. ст. 17, 

94,  159,  163, 

256 КАС України,  суд,  -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги

задовольнити.

Визнати

відмову Головного Управління пенсійного фонду України у Луганській області у

перерахунку підвищення пенсії ОСОБА_1, 

як інваліда війни 3-ї групи, 

щомісячно у розмірі 200% від мінімальної пенсії за віком,  у період з 1.11.2000 року по 31.12.2005 року,  неправомірною.

Зобов'язати

Головне Управління пенсійного фонду України у Луганській області провести

перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1, 

як інваліда війни 3-ї групи,  у

період з 1.11.2000 року по 31.12.2005 року, 

щомісячно у розмірі 200% від мінімальної пенсії за віком,  яка не може бути нижче за встановлений на

кожний рік прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для

осіб,  які втратили працездатність.

Зобов'язати

Головне Управління пенсійного фонду України у Луганській області визначити

заборгованість,  яка створилася внаслідок

неправильного розрахунку,  та стягнути її

на його користь.

Судові витрати

по справі віднести за рахунок держави.

Постанова

може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через

Ленінський районний суд м.  Луганська у

10-ти денний строк зо дня її проголошення шляхом подачі заяви про апеляційне

оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів,  апеляційної скарги з одночасним направленням

її копії до Донецького апеляційного адміністративного суду або без попереднього

подання заяви на апеляційне оскарження, 

якщо апеляційна скарга подається у 10-ти денний строк зо дня

проголошення постанови.