Рішення

від 21.02.2012 по справі 2-7997/11

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.02.2012 Справа №2-7997/11 Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О. М.

при секретарі с/з ОСОБА_1

за участю осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПершаТернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно. Посилаючись на те, що 03.01.1984 р. ОСОБА_7 склала заповіт на користь своєї онуки - ОСОБА_8 та свого сина - ОСОБА_9. Відповідно до волевиявлення ОСОБА_7 належний їй на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповідався в наступному порядку: «Одну другу жилого будинку з верандою і підвалом з північної сторони і одну другу сараю - ОСОБА_9, а другу половину цього ж будинку з південної сторони і одну другу сараю - ОСОБА_8». Зазначеним вище заповітом на позивача також покладено обов'язок (заповідальний відказ) зробити окремий вхід в свою половину будинку. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, внаслідок чого було відкрито спадкову справу №189 за 1985 рік. Позивач по справі прийняла спадщину та 19.02.1986 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого успадкувала 1/2(одну другу) частину житлового будинку з південної сторони з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1. ОСОБА_9 у спадщину не вступив і місце його проживання на момент оформлення спадщини було невідоме. 09.06.1989 р. частку належну згідно заповіту ОСОБА_7, ОСОБА_9 успадкував за законом ОСОБА_11. В бюро технічної інвентаризації право власності ОСОБА_11 було зареєстровано 09.12.1994 року (після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1). Після смерті ОСОБА_11 частину житлового будинку по вул. Паращука,3 успадкувала ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом від 08.02.1995 року про право на спадщину за заповітом. Відповідно до зазначеного вище свідоцтва про право на спадщину від 09.06.1989 р. підставою спадкування ОСОБА_11 була ст. 529 Цивільного кодексу УРСР. Вказана норма визначала перелік спадкоємців першої черги за законом. Однак, відповідно до ст.524 ЦК УРСР чинної на момент виникнення спадкових відносин, спадкоємство за законом мало місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Як зазначалося вище ОСОБА_7 розпорядилася спадковим майном, склавши заповіт. Тому спадкування її майна за законом було змінене заповітом, а відтак ст.529 ЦК УРСР не могла бути підставою для спадкування ОСОБА_11. Оскільки ОСОБА_9 від спадщини за заповітом відмовився, не вчинивши жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини, а заповітом ОСОБА_7 від 03.01.1984 р. було охоплено все спадкове майно, яке складалося виключно з житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1, то частка спадщини, яка належала б ОСОБА_9 (спадкоємцю, який відпав) повинна була перейти до ОСОБА_4, як іншого спадкоємця за заповітом. Таким чином, ОСОБА_11 не мав права спадкувати за законом після смерті ОСОБА_7, що дає підстави визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 09 червня 1989 року, зареєстроване в реєстрі за №1-730 недійсним. Оскільки 08.02.1995 року ОСОБА_5 успадкувала зазначене вище майно, належне померлому ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 червня 1989 року, є підстави визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1995 року, зареєстроване в реєстрі за №3-905 недійсним. Про порушення своїх прав ОСОБА_4 дізналася травні 2011 року, після звернення ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_4 про реальний розподіл житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки. До цього вона була переконана, що ОСОБА_11 спадкував за законом після смерті свого брата ОСОБА_9. Про фактичні підстави спадкування ОСОБА_11 позивач не знала і не могла знати, тому строк позовної давності пропущено з поважних причин. У зв'язку з цим, позивач просить поновити строк позовної давності, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_11 Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 09 червня 1989 року, зареєстроване в реєстрі за №1-730 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_5 Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1995 року, зареєстроване в реєстрі за №3-905, а також визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться АДРЕСА_2.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять суд з мотивів та підстав викладених у позовній заяві позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та просить у задоволенні позову відмовити, з тих підстав, що правові норми, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог не можуть застосовуватись по даній справі. Оскільки ОСОБА_9 міг бути спадкоємцем і був ним до ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто до моменту, своєї смерті. Спадкодавець ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 тобто через два тижні після смерті сина. За таких обставин, будучи покійним, ОСОБА_9 не міг вчиняти будь-яких дій чи відмовитись їх вчиняти, як це зазначає позивач у позовній заяві. В матеріалах спадкової справи після смерті ОСОБА_7 містять дані, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 загинув. Також в матеріалах цієї ж справи містяться дані, що в його користь був складений заповіт на половину спірного будинку. Цього факту ніхто не скривав і сам спадкоємець ОСОБА_11 повідомив нотаріуса про наявний заповіт в користь покійного брата. Зазначені факти вбачаються із заяви від 09 червня 1989 року. Крім цього слід взяти до уваги, що ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини 11 липня 1985 року і отримала свідоцтво про спадщину 19.02.1986 року. ОСОБА_11 із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся після смерті брата та матері через чотири з половиною роки - 09 червня 1989 року. Про факт смерті брата ОСОБА_9 він знав, як і інші родичі, однак документів необхідних нотаріусу, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_9 і надавали можливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом не було. Лише після отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_9 та представленнянотаріусу, ОСОБА_11 успадкував частку спадкового майна за законом через чотири з половиною роки.Нотаріус не перевіривши факту смерті спадкоємця ОСОБА_9 не міг видати свідоцтва про спадщину за законом іншому спадкоємцеві. На час видачі свідоцтва про спадщину за законом відповідно до ст. 549 ЦК УРСР діями, що свідчили про прийняття спадщини були і такі які підтверджували фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном. До таких дій відносили навіть наявність будь якого документа чи особистої речі у спадкоємця. Обмеження в часі для звернення із заявою про прийняття спадщини за таких обставин не було. Тому нотаріус без встановлення факту смерті, який підтверджувався свідоцтвом про смерть спадкоємця за заповітом, не міг видати свідоцтва про право на спадщину за законом.

Представниктретьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Першої Тернопільської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

03.01. 1984 р. ОСОБА_7 склала заповіт,посвідчений держаним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі № 1- 12, на належний її на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, на користь своєї онуки - ОСОБА_8, та свого сина - ОСОБА_9, яким заповіла в наступному порядку, одну другу жилого будинку з верандою і підвалом з північної сторони і одну другу сараю - ОСОБА_9, а другу половину цього ж будинку з південної сторони і одну другу сараю - ОСОБА_8. Зобов'язано останню зробити окремий вхід в свою половину будинку, що підтверджується заповітом.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, після її смерті відкрилася, відповідно до ст. 525 ЦК України, 1963 року, спадщина, яка складається з належного їй спадкового майна, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належав їй на праві власності на підставі свідоцтв про прав власності.Для оформлення своїх спадкових прав за заповітом та отриманням свідоцтва про право на спадщину, звернулася ОСОБА_4 в Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини.

19.02.1986 р. за реєстровим №1-659 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на одну другу частини жилого будинку з південної сторони з відповідною частиною надвірних будівель. На одну другу частину жилого будинку з верандою і підвалом з північної сторони і одну другу сараю, складено заповіт в користь ОСОБА_9, який своїх спадкових прав не оформляє і місце його проживання не відоме.

У судовому засіданні з'ясовано, що ОСОБА_9,спадщини не прийняв, на одну другу частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, з верандою і підвалом з північної сторони, одну другу сараю, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується фотографією гробу №95 на 6 чоловік з 1965 р. по 1971 р. по центральній алеї на Микулинецькому кладовищі та показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_13, які у судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_7 померла після смерті свого сина ОСОБА_9, який загинув у Середній Азії. ОСОБА_11, який являвся рідним братом ОСОБА_9 на прохання матері,протягом тривалого часу намагався перевести тіло свого брата із Середньої Азії і поховати в родинний склеп, однак йому це не вдалося. Через тривалий час він отримав із Середньої Азії документи, які свідчили про смерть ОСОБА_9. Також ОСОБА_11 здійснював догляд за житловим будинком з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

09.06.1989 р. для оформлення спадкових прав за законом та отриманням свідоцтва про право на спадщину, звернувся ОСОБА_11 в Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини на ? частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, яка належала його матері ОСОБА_7, в якій вказав, що інших спадкоємців немає, на ? частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, видано Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4, інша ? частина жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, ОСОБА_7 складено заповіт на його брата ОСОБА_9, який спадщини до шестимісячного строку не прийняв. Маючи відомості, що він ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув.

З огляду на вищезазначене до відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство, що діяло на час відкриття спадщини, Цивільний кодекс України, 1963 року.

Згідно зі ст. 524 ЦК України, 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК України, 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Як встановлено судом ОСОБА_11 подавши заяву про прийняття спадщини до Першої Тернопільської державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління або володіння спадковим майно, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_13, доказів про відмови від прийняття спадщини чи усунення від спадщини ОСОБА_11 сторонами не подано та судом не здобуто .

Відповідно до ст. 560, 561 ЦК України, 1963 року, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає. Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.

09.06.1989 р. за реєстровим №1-730 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_11 свідоцтво про право на спадщину за законом, на одну другу частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1.

01.06. 1986 р. ОСОБА_11 склав заповіт, посвідчений держаним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі № 1- 709, на належний йому на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3, а також все інше своє майно, яке буде належати йому на день смерті, на користь дружини ОСОБА_5.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер, після його смерті відкрилася, відповідно до ст. 525 ЦК України, 1963 року, спадщина, яка складається з належного їй спадкового майна, а саме: ? частинажитлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 , який належав йому на підставі договору про надання індивідуального жилого будинку, ? частина житлового будинку з прибудовою, мезоні новим тамбуром з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належав йому на підставі вищевказаного свідоцтва про права на спадщину за законом, легкова автомашина марки ВАЗ 1111 випуск 1992 року, державний номерний знак НОМЕР_1, грошові вклади з нарахованими процентами і компенсаціями, що зберігаються на рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3 в Тернопільському міському відділенні 6350 Ощадбанк України. Для оформлення своїх спадкових прав за заповітом та отриманням свідоцтв про право на спадщину, звернулася ОСОБА_5 в Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини.

08.02.1995 р. за реєстровим №3-905 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на ? частину жилого будинку з прибудовою, мезоні новим тамбуром з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 71, 80 ЦК України, 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено наявними у справі доказами, позивачу про порушення його прав стало відомо у травні 2011 року, після звернення ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_4 про реальний розподіл житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки, оскільки до цього часу позивач був переконаний, що ОСОБА_11 спадкував за законом після смерті свого брата ОСОБА_9 і йому не було відомо про фактичні підстави спадкування ОСОБА_11 А, суд вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду з поважних причин, а тому слід поновити ОСОБА_4 строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, тому суд вважає, що посилання позивача на ті обставини та підстави зазначені у позові про визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_11 Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 09 червня 1989 року, зареєстроване в реєстрі за №1-730 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_5 Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1995 року, зареєстроване в реєстрі за №3-905, не можуть бути підставою для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з пунктів 123, 124, 125 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. № 45/5, та ст. 49 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про державний нотаріат»від25 грудня 1974 року,які діяли на час відкриття спадщини, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу УРСР).Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин осіб, що подали заяви про видачу свідоцтва, з спадкодавцем, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи. Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органів загсу про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим документом про загибель його на фронті Вітчизняної війни, виданим командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військовим комісаріатом та іншими органами Міністерства оборони Союзу РСР.У випадку відсутності у спадкоємців зазначених документів державний нотаріус вимагає копію рішення суду, що вступило в законну силу, про встановлення місця відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 22 Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про державний нотаріат»від25 грудня 1974 року, п. 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. № 45/5, нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням установлених правил, є недійсними.

Згідно ст. 554 ЦК України, 1963 року, в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця - стаття 536 цього Кодексу).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено наявними у справі доказами, поясненнями спеціаліста ОСОБА_17, який пояснив, що докази про смерть ОСОБА_9 повинні були бути в наявності, оскільки з інших причин державний нотаріус не видав свідоцтва про право на спадщину за законом, однак вони не збереглися з тих причин, що не входили до складу спадкової справи при передачі її у державний нотаріальний архів, а тому враховуючи дані обставини, показання свідків, заяви ОСОБА_11 від 09.06.1989 р., суд приходить до висновку, що державний нотаріус Першої тернопільської державної нотаріальної контори встановив факт смерті ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, час і місце відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин ОСОБА_11 з ОСОБА_7, склад і місце знаходження спадкового майна ОСОБА_7 та вступ ОСОБА_11 у фактичне управління або володіння спадковим майно.

Таким чином, ОСОБА_9 помер до відкриття спадщини ОСОБА_7, і не міг вчиняти будь-яких дій щодо прийняття спадщини за заповітом або відмовитися від неї.

З огляду на наступне, суд зазначає, що для переходу спадкової частки по праву прирощення, необхідно, щоб спадкоємець був закликаний до спадщини, а потім відпав за вищевказаними підставами, передбаченими ч. 1 ст. 554 ЦК України,1963 року, а оскільки ОСОБА_9 помер раніш відкриття спадщини, ця обставина тягне за собою збільшення часток інших спадкоємців, але не за правилами ст. 554 ЦК України, 1963 року, тому що в даному випадку не має прирощення спадкових часток. Крім цього, ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_4 не усе своє майно, а визначену нею частину, а іншу частину заповіла ОСОБА_9

Враховуючи вищенаведене, спірне спадкове майно ОСОБА_7, яке міг успадкувати ОСОБА_9 за заповітом, якщо був спадкоємцем відповідно до ст. 527 ЦК України, повинна бути розподілена між спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину, а тому суд приходить до висновку, що державний нотаріус Першої Тернопільської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_11 відповідно до вимог чинного законодавства, яке діяло на час відкриття спадщини, і ним не було порушено нотаріальних дій.

За таких обставин та враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_11 Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 09 червня 1989 року, зареєстроване в реєстрі за №1-730 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_5 Першою тернопільською державною нотаріальною конторою 08 лютого 1995 року, зареєстроване в реєстрі за №3-905, а також визнання за ОСОБА_4 право приватної власності на житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться АДРЕСА_2.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212- 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, статтями 71, 80, 524, 527, 548, 549, 554, 560, 561, ЦК України, 1963 року, ст. 257 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Головуючий суддяО. М. Вийванко