Постанова

від 13.12.2012 по справі 2а-11851/12/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2012 р. 11:27 Справа №2а-11851/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим, у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря судового засідання Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Капреч"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.12р. №0006212204, №0006202204

позивача - Маслюк Олексій Володимирович паспорт НОМЕР_3, довіреність № б/н від 01.09.12;

відповідача - Лук’янець Олена Юріївна посвідчення УКР НОМЕР_4, довіреність № 5/100 від 01.03.12;Суть спору: Приватне Підприємство «Капреч» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим (далі - позивач, ПП «Капреч») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополь) з вимогами про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі від 18.10.2012 № 0006212204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 628622,25 грн.; та від 18.10.2012 № 0006202204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 785777,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час винесення вказаних повідомлень-рішень, відповідачем були порушені норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами).

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в поновному обсязі з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, наведених у письмових запереченнях ( т.1 а.с. 196).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ПП «Капреч» є юридичною особою , зареєстровано 17.08.2005 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради (т. 1.а.с. 11), ідентифікаційний код 33713669.

Позивач з 26.08.2005 перебуває на обліку в органах податкової служби за № 1763 (т.1.а.с.20), як вбачається з матеріалів справи позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію від 05.09.2006 № 891094, 11.08.2011 реєстрація платника податку на додану вартість була анульована (т.1.зв. бік 23).

Відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

У період з 24.09.2012 по 28.09.2012 року посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова перевірка ПП «Капреч» з питань дотримання податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер» (код ЄДРПОУ 36693415), ТОВ «ВТК «Окнополь» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Габарит груп» (ЄДРПОУ 35941644), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 3227161) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

Перевірку проведено відповідно до положень п.п. 78.1.1., п. 78.1. т. 78 Податкового Кодексу України на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 19.09.2012 року № 2169(т.1 а.с.208).

За результатами проведеної перевірки був складений Акт № 6875/22-1/33713669 від 05.10.2012 року (далі за текстом - Акт перевірки) (т.1 а.с. 23-39), за висновками якого були встановлені наступні порушення:

- П. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2.,п.п.5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97- ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток назальну суму 645989,00 грн. за період 1-й квартал 2010- 1-й квартал 2011;

- П.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97- ВР (з наступними змінами та доповненнями) та п.п.14.1.202,п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами) в результаті чого завищено занижено податок на додану вартість на загальну суму 516791,00 грн. в тому числі протягом лютого 2010-лютого 2011.

За вищевказаними в акті перевірки порушеннями Відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення (т.1.а.с. 21-22):

- від 18.10.2012 року № 0006202204, яким було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 645989 грн. за основним зобов'язанням та 139788,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 18.10.2012 року № 0006212204, яким було збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 516791,00 грн. за основним зобов'язанням та 111831,25грн. - за штрафними санкціями.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі,- коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що 11.09.2012 за вих. № 19610/10/22-1 (т.1.а.с.198) відповідачем на адресу позивача було спрямовано запит про надання інформації та ії документального підтвердження щодо взаємовідносин позивача з ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп», при цьому доказів отриманні або відмови від отримання вказаного листа відповідачем не надано, незважаючи на вимоги Ухвали суду від 26.10.2012 про закінчення підготовчого провадження, якою відповідача було зобов'язано надати всі документи, на підставі яких було проведено перевірку.

Наказ на перевірку було видано відповідачем 19.09.2012, тобто до сплину 10-тиденного терміну надання позивачем документів та пояснень відповідно до умов ПК, що призвело до порушення права позивача надати будь-які документи на підтвердження правомірності формування показників податкової звітності та правильності ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України обов'язковою умовою проведення невиїзної перевірки є надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

До матеріалів справи надано докази повернення поштової кореспонденції 04.10.2012 року(т.1.а.с.199), до якої додано розписку про отримання наказу та повідомлення на перевірку.

На поштовому конверті зазначено, що вказана кореспонденція була повернута у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Проте, Акт перевірки було складено 05.10.2012, тобто до отримання відповідачем доказів отримання чи відмови від отримання платником податків наказу та повідомлення про проведення перевірки, отже на час проведення перевірки позивач не отримав ані копію наказу, ані повідомлення про проведення перевірки.

Суд вважає, що вимоги пункту 79.2 статті 79 ПК України зобов'язують податковий орган розпочати проведення невиїзної перевірки лише після отримання повідомлення про вручення поштового відправлення. Початок перевірки без отримання податковим органом повідомлення про вручення платнику податків наказу та направлення на перевірку, без урахування строків поштового пробігу відповідно позбавляє положення пункту 79.2 статті 79 ПК України будь-якого практичного значення та порушує право платника податку надавати матеріали, які можуть бути підставами для висновків під час проведення перевірок.

Видання керівником податкового органу наказу про проведення позапланової перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки. Тому зазначений наказ є таким, що має правове значення, а отже, є актом у розумінні пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи те, що наказ на проведення перевірки було видано без дотримання умов та строків, передбачених п.п.78.1.1. ст.78 Податкового Кодексу, перевірка була розпочата до дотримання результатів направлення на адресу позивача наказу та повідомлення про ії проведення, у відповідача були відсутні обставини, які б відповідно до п.п.78.1.1.ст.78 ПК України могли б зумовити проведення документальної позапланової перевірки позивача.

За таких обставин, на думку суду відповідач порушив право платника податків на надання всіх необхідних документів на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами та обґрунтованості формування показників податкової звітності, що свідчить про протиправність дій відповідача стосовно проведення перевірки.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Докази, отримані з порушенням закону, судом при вирішені справи не беруться до уваги.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, у зв'язку з встановленням судом протиправності дій відповідача з організації, призначення та проведення перевірки, суд вважає, що Акт перевірки № 6875/22-1/33713669 від 05.10.2012 року не може бути визнаний як належний та допустимий доказ наявності порушень у позивача вимог податкового законодавства при формуванні валових витра та податкового кредиту з ПДВ.

Щодо встановлених під час перевірки порушень суд зазначає таке.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 в загальній сумі 2583955грн, та податкового кредиту з ПДВ в сумі 516791,00 грн., сформованих за рахунок господарських відносин позивача щодо придбання товарів (послуг) з ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп», втому числі по періодах 1-й квартал 2010-1-й квартал 2011 .

До вказаного висновку відповідач дійшов з урахуванням того, що діяльність постачальників Позивача , а саме: ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп», визнається Відповідачем такими, що має ознаки "фіктивності" з посилань на наступну використану інформацію:

- акт від 06.04.12р. №19/22/36693415 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Укрторгпартнер», код за ЄДРПОУ 36693415, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акт від 06.04.12р. №22/22/32272161 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Кримторг», код за ЄДРПОУ 32272161, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акт від 06.04.12р. №9/22/35941644 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Габарит-Груп», код за ЄДРПОУ 35941644, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акт від 06.04.12р. №20/22/36070617 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «ВТК «Окнополь», код за ЄДРПОУ 36070617, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

Так, відповідач посилається на те, що вказані підприємства є - «вигодо набувачами» у зв'язку з порушенням кримінальної справи № 69-0146, за обвинуваченням директора ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_3, за ч.3 ст.212 КК України та інших осіб, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України.

При чому акті перевірки використані матеріали досудового слідства по вказаній кримінальній справі.

У зв'язку з зазначеним, відповідачем правочини між позивачем так контрагентами визнано нікчемними відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, при цьому як зазначає Відповідач визнання таких правочинів судом не вимагається.

Надаючи оцінку правомірності використання відповідачем при проведені перевірки даних досудового слідства та обов'язковість їх врахування при розгляді адміністративної справи судом, суд зазначає.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже вирок суду по кримінальні справі має набрати законної сили, та стосуватись дій чи бездіяльності особи, правові наслідки яких розглядає адміністративний суд, та у вироку повинно бути надано оцінку питанням, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно конкретною особою.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

На підставі викладених висновків відповідачем було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 645989,00 грн. та нараховано 139788,00 грн. за штрафних санкцій.

Також відповідачем було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 516791,00грн. та штрафні санкції в сумі 111831,25 грн.

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).П.п. 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що позивачем по вказаним контрагентам було сформовано валові витрати та податковий кредит за рахунок витрат на придбання товару (продуктів харчування):

- з ПП «Кримторг» - лютий 2010 - на суму 83640,88 грн.(69700,73 грн. та ПДВ -13940,15 грн.); березень 2010 - 227413,98 грн., квітень 2010 - 147686,93 грн., травень 2010 - 248016,51 грн.;

- з ПП «Габарит-Групп» - червень 2010 - на суму 138536,96, липень 2010 -99536,01 грн.;

- з ПП «Укторгпартнер» - серпень 2010- на суму236393,62 грн., вересень 2010 - 587306,10 грн., жовтень 2010 - 330215,59 грн., листопад 2010 - 279068,4 грн., січень 2011 - 51086,74 грн.

- ТОВ «ВТК «Окнополь» - грудень 2010 - на суму 306122,63 грн., січень 2011 - 138944,93 грн., лютий 2011 226785,95 грн.

Виконання господарських зобов'язань з контрагентами підтверджується витратними та податковими накладними:

- з ПП «Кримторг» - лютий 2010 (т.11а.с.66-62); березень 2010 (т.9 а.с.2-7), квітень 2010 (т.7 а.с.20-25), травень 2010 (т.2.а.с.91-200);

- з ПП «Габарит-Групп» - червень 2010 (т.6.а.с.38-44), липень 2010 (т.6.а.с.181-187);

- з ПП «Укторгпартнер» - серпень 2010(т.4.а.с.132-138), вересень 2010 (т.3.а.с.30- 43), жовтень 2010(т.5.а.с.79-88), листопад 2010 (т. 11 а.с.215-224), січень 2011 (т.8.а.с.151,154)

- ТОВ «ВТК «Окнополь» - грудень 2010 (т..10 а.с.1-11), січень 2011 (т.8а.с.150,152, 155), лютий 2011 (т.8 а.с.57-63).

Облік придбаних товарів позивачем здійснювався в книзі обліку придбаних товарів , копії яких додано до витратних документів.

Судом перевірено здійснення оплати отриманого товару, докази яких долучено до матеріалів справи(т.3. а.с.1-26, т.4 а.с. 69, 142-136, т.6.а.с.1-33, т.6.а.с.165-179,т.7 а.с.1-18, т.8 а.с.35-54, 64, 125-148, 158-180, т.11 а.с.1-58, т.11 а.с.105-115, т.12 а.с.1-27).

Судом встановлено, що сплату отриманого товару здійснено за рахунок готівкових коштів, що підтверджується фіскальними чеками РРО та авансовими звітами витрачання коштів, виданих під звіт.

Копії регістрів бухгалтерського обліку залучено до матеріалів справи.

Наявність у позивача транспортного засобу, на якому можливо здійснювати транспортування товару у користуванні договором про співробітництво від 01.01.2010(т. 12 а.с. 87- 145)

Судом також перевірено факти використання в господарській діяльності позивача шляхом подальшої реалізації придбаних товарів та встановлено, що придбані товари було реалізовано за договорами купівлі -продажу, в межах договорів на закупівлю товарів за державні кошти з відділами закладів освіти м. Сімферополя для забезпечення діяльності дитячих садків (т.1 а.с.133- 163, т.2.а.с.33-89), видатковими та податковими накладними (т.2.а.с. 101-255,т. 3 а.с. 45-260, т.4.а.с.1-68, т.4.а.с.139-140, 137-260, т.5.а.с.1-76, т.5.а.с.88-260, т.6.а.с.45-164, 188-275, т.7 а.с.26-260, т.8 а.с.1-34,55-56, 66-123, 181-232, т.9 а.с.8-272, т.10 а.с.12-250, т.11 а.с. 63-103, т.11 а.с.117-212, т.11 а.с.224-260, т.12 а.с.33-58) та отримано економічний ефект у вигляді доходу.

При чому, суд враховує, що за умовами укладених договорів позивачем постачався товар до кінцевого споживача за державні кошти за наявності рахунку, накладної, та паспорту (сертифікату якості) товару (т.1.а.с.165- 194).

Крім того, зведені дані щодо придбання та реалізації придбаних товарів наведено в таблицях, доданих до матеріалів справи (т.12 а.с.59-71).

Рух товарів відображено в бухгалтерському обліку позивача по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (т.1.а.с.218-)

Відповідач фактично декларує, що відносини між Позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності, посилаючись на абз. 4 ч.1 ст. 55-1 Господарського Кодексу України. Проте дана норма сама по собі не визначає, що у разі наявності таких ознак господарська діяльність є фіктивною, а лише надає підстави для звернення до суду з позовами про припинення діяльності таких осіб, тобто господарська діяльність може бути визнана фіктивною лише у судовому порядку.

Обсяг обставин, який повинен бути встановлений для визначення відсутності факту здійснення господарської операції, наступний, а саме:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова» поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Суд також зазначає, що відповідачем під час перевірки не досліджувалось та не встановлювалось наявність намірів створювати для себе податкову вигоду у позивача.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що у рішенні від 22.01.2009 року по справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), що компанія-заявник (покупець) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом з пенею (п.71 рішення).

Крім того Європейським судом з прав людини висловлюється думка про те, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника (покупця), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "ІНТЕРСПЛАВ проти України" (заява № 803/02) від 09.01.2007 року зазначає, що платник податків, який добросовісно придбав товар у особи, яка порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності у тому випадку, коли здійснював реальну господарську операцію і не знав про дефекти правового статусу свого контрагента.

Крім того, у цьому ж рішенні суд зазначає, що можливість притягнути до відповідальності покупця може виникнути лише у разі обізнаності покупця, проте також зазначає, що отримання таких відомостей покупцем є можливим тільки у разі наявності у покупця відповідної компетенції (п. 37, 38 рішення).

Отже з урахування положень рішень цієї судової установи судом робиться висновок про те, що з наявності взаємовідносин між контрагентами не випливає обов'язок будь-якої сторони щодо перевірки дотримання іншою стороною податкової дисципліни.

Судом також встановлено, що в наслідок реалізації ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп» позивачем отриманий дохід в межах своєї господарської діяльності.

Відповідач в Акті перевірки посилається на норму ст. 208 Цивільного кодексу України, згідно з якою у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності валові витрати за рахунок господарських операцій ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп» на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у періоді, що перевірявся.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників - ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп», податкових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи, які є належним чином оформленими

- ПП «Кримторг» - податкові накладні від 05.02.2010 №132/2 на суму ПДВ 136940,15 грн. , від 31.03.2010 № 152 на суму ПДВ 7913,59 грн.; від 03.03.2010 №204 на суму ПДВ 17096,05 грн., від 01.03.2010 №198 на суму ПДВ 12892,69 грн., від 01.04.2010 № 357 на суму ПДВ 13144,54грн., від 26.04.2010 № 639 на суму ПДВ 4067,75 грн., від 12.04.2010 №435 на суму ПДВ 7402,20 грн., від 04.05.2010 № 822 на суму ПДВ 9953,01 грн., від 03.05.2010 № 837 на суму ПДВ 7926,18 грн., від 17.05.2010 на суму ПДВ 13658,56 грн., від 18.05.2010 № 897 на суму ПДВ 4083,97 грн., від 19.05.2010 № 935 на суму ПДВ 5714,37 грн., (т.1.а.с.52, 56-58,62-64, 68 - 72);

- ПП «Габарит -Групп» - податкові накладні від 01.06.2010 № 425 на суму ПДВ 4799,31 грн. , від 02.06.2010 № 488 на сумуПДВ 15541,95 грн., від 14.06.2010 №499 на суму ПДВ 2748,23 грн., від 01.07.2010 № 872 на суму ПДВ 3453,93 грн., від 12.07.2010 № 1039 на суму ПДВ 5222,93 грн., від 19.07.2010 № 1063 на суму ПДВ 7912,48 грн. (т.1.а.с.76-78, 82-84);

- ПП «Укторгпатнер» - податкові накладні від 25.08.2010 № 655/1 на суму ПДВ 7842,04 грн., від 09.08.2010 № 610/1 на суму ПДВ 12354,95 грн., від 02.08.2010 № 604/1 на суму ПДВ 19201,95 грн., від 20.09.2010 № 1173 на суму ПДВ 12474,45 грн., від 09.09.2010 №1055/1 на суму ПДВ 19512,29 грн., від 01.09.2010 № 1087/1 на суму ПДВ 14009,98 грн.,, від 23.09.2010 №1176 на сумуПДВ 11121,21 грн. , від 01.10.2010 № 1524 на суму ПДВ 16504,98 грн., від 15.10.2010 № 1574 на суму ПДВ 16462,18 грн., від 20.10.2010 № 1607 на суму ПДВ 13164,55 грн., від 25.10.2010 № 1638 на сумуПДВ 8904,22 грн.,від 01.11.2010 № 19730 на суму ПДВ 15369,24 грн., від 10.11.2010 №2010 на суму ПДВ 13306,40 грн., від 17.11.2010 № 2053 на суму ПДВ 14045 ,46 грн., від 29.11.2010 № 2112 на суму ПДВ 3790,30 грн. , від 17.01.2011 №90 на суму ПДВ 8514,46 грн.(т.1. 88-90,95-100,102- 105,111-114, 127);

- ТОВ «ВТК «Окнополь» - податкові накладні від 23.12.2010 № 302 на сумуПДВ 6629,00 грн., від 22.12.2010 № 296 на суму ПДВ 11868,57 грн., від 15.12.2010 № 277 на суму ПДВ 8043,56 грн., від 02.12.2010 № 247 на суму ПДВ 9972,93 грн., від 01.12.2010 № 239 на суму ПДВ 14506,37 грн., від 04.01.2011 № 12 на суму ПДВ 12949,78 грн., від 24.01.2011 № 26 на суму ПДВ 10207,71 грн., від 01.02.2011 № 69 на суму ПДВ 11505,74 грн., від 14.02.2011 № 90 на суму ПДВ 10228,94 грн., від 21.02.2010 № 118 на суму ПДВ 16062,98 грн. (т.1.а.с.118-122,126-127,130-132)

Суми податкового кредиту включено до податкових декларацій відповідних періодів (т.1а.с.224-250, т.2 а.с.1-28).

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011р.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за грудень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні Позивачем на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства. Акті перевірки не надано належної оцінки первинним документам позивача, натомість суд зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по ПП «Укторгпартнер», ТОВ «ВТК «Окнополь», ПП «Кримторг», ПП «Габарит груп»не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період, що перевірявся.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі від 18.10.2012 № 0006212204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 628622,25 грн.; та від 18.10.2012 № 0006202204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 785777,75 грн.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 13.12.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 14.12.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 18.10.2012 № 0006212204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 628622,25 грн.;

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 18.10.2012 № 0006202204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 785777,75 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного Підприємства «Капреч» (вул.Енттузіастів, 5, м. Сімферополь, АРКрим, 95014, ідентифікаційний код 33713669) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул.М.Залкі,1/9, м. Сімферополь, АР Крим) 2146,00 грн. судового збору.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Котарева Г.М.