Постанова

від 10.01.2013 по справі 5002-33/964-2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2013 року Справа № 5002-33/964-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дмитрієва В.Є.,

суддів Балюкової К.Г.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

позивача: Павленко М.М., довіреність від 09.01.13, №01-4/27 (ДП "Керченський морський рибний порт");

Овчиннікова О.А., довіреність від 09.01.13 №01-4/28 (ДП "Керченський морський рибний порт");

відповідача: Якубов І.С., довіреність від 21.12.12, б/н (ТОВ "Зерновий термінал "АБС");

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Керченський морський рибний порт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 23.10.2012 у справі № 5002-33/964-2012

за позовом Державного підприємства "Керченський морський рибний порт" (вул. Свердлова, 49,Керч,98300)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "АБС" (вул. Свердлова, 49-421,Керч,98320)

про стягнення 693010,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2012 року (суддя Радвановська Ю.А.) у справі №5002-33/964-2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства „Керченський морський рибний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Зерновий термінал АБС" про стягнення 187172,63 грн., в частині стягнення 505837,61 грн. - провадження у справі припинено.

Рішення мотивовано недоведеністю з боку позивача його права вимагати від відповідача сплати суми заборгованості разом із податком на додану вартість, оскільки послуги, що надаються позивачем, є транзитними, а отже в силу вимог п.197.8 ст. 197 Податкового кодексу України відповідач звільнений від сплати ПДВ.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Державне підприємство „Керченський морський рибний порт" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, задовольнити позовні вимоги, а саме стягнути з відповідача 463945,82 грн основного боргу, 13860,20 грн. судового збору. Оплату судової експертизи 2700,86 грн. просить покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі заявник стверджує, що оскаржуване рішення прийнято без детального урахування всіх обставин у справі. Судом першої інстанції не враховано те, що у рамках укладеного договору №13/05 рибний порт є відповідальною особою, яка повинна виконати свій податковий обов'язок по сплаті ПДВ (ст.38 Податкового кодексу України). На думку позивача, посилання суду у рішенні на додаткову угоду від 22.03.2012 до договору №13/05 є невірним, оскільки йдеться спір щодо періоду нарахування ПДВ з грудня 2011 року по 21.03.2012. Стосовно листа відповідача від 17.02.2012 про зміну призначення платежу заявник наполягає на неможливості його прийняття до уваги, оскільки така зміна призначення платежу поновлює заборгованість, що виникла раніше. При нарахуванні ПДВ позивач користувався роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України м. Керчі, в якому визначено, що послуги, які надає порт на підставі Договору підлягають обкладенню податком на додану вартість на загальних підставах у розмірі 20% (т.2, а.с.142-143).

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 скаргу прийнято до провадження.

У черговому судовому засіданні 10.01.2012 представники позивача (заявника) наполягали на задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача заперечував проти доводів скаржника, зазначив про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю „АБС" права на податкову пільгу, передбачену п.197.8 ст.197 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим відповідач в силу положень закону позбавлений обов'язку з оплати позивачу ПДВ по операціях з надання останнім послуг за договором від 01.04.205 №13/05, які пов'язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через митну територію України. В обґрунтування своєї позиції відповідач, зокрема, посилається на висновок експертизи, яким встановлено, що вантажі відповідача є транзитними.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

01 квітня 2005 року між Державним підприємством "Керченський морський рибний порт" (порт) та товариством з обмеженою відповідальністю „Зерновий термінал „АБС" (клієнт) був укладений договір про надання послуг №13/05 (т. 1, а.с. 17-20).

Відповідно до пункту 1.1 предметом даного договору є надання портом причалу №3 для здійснення перевалки насипних вантажів (зернових культур та інших харчових вантажів) в різних режимах слідування через зерновий термінал, силами та засобами клієнта; надання портом залізничної під'їзної колії для приймання зерновозів з вантажем, що поступають по лінії клієнта на адресу порту. Розміщення зерновозів по фронтам вантаження - розвантаження, прибирання їх по закінченні вантажних операцій; під'їзд автотранспорту клієнта через прохідну порту.

Відповідно до пункту 1.2 договору об'єм перевалки зернових вантажів через причал порту не менш 16 тисяч тон на місяць.

Розділ 6 Договору визначає порядок розрахунків між сторонами. Відповідно до умов п. 6.1 Договору за використання причалу порту при перевалці зернових вантажів у режимі експорту, імпорту силами та засобами ТОВ „Зерновий термінал АБС" сплачується - 2,0 дол.США,... За використання з/д путі - 111,82 грн., за 5 вагонів. За проїзд автотранспортних засобів через прохідну порту - 17,61 грн. за 1 одиницю на місяць, по тарифам порту.

Ставки вказані без урахування ПДВ.

Порядок нарахування та стягування ПДВ встановлюється та регулюється відповідно до діючого законодавства (у редакції додаткових угод).

Пунктом 9.1 договору встановлено, що він вступає в силу з 01 квітня 2005 року та діє до 31 грудня 2005 року.

Додатковою угодою від 24 грудня 2010 року строк дії договору був продовжений до 31 грудня 2011 року ( а.с. 23, т. 1).

Додатковими угодами від, 24.12.2010, 29.12.2010 сторонами внесено ряд змін до Договору із приміткою, що вони вступають у силу з 01.01.2011.

Позивач на виконання умов договору надавав відповідачу причал для перевалки зернових вантажів, залізничну колію для прийняття зерновозів з вантажем, що ідуть на адресу відповідача, та інші послуги згідно вказаного договору. На підтвердження виконаних та прийнятих робіт за період з серпня 2009 по березень 2010 року сторонами за договором складено акти (т.3, а.с. 24-34) та позивачем виставлені відповідні рахунки. За твердженням позивача рахунки були оплачені відповідачем частково, у зв'язку з чим за останнім створилася заборгованість в сумі 693 010.24 грн.

Позивач претензією від 22 грудня 2011 року № 24-4/1550 вимагав від відповідача погасити залишок заборгованості (а.с. 118, т. 3), однак вимога позивача була залишена товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "АБС" поза увагою.

Вказане з'явилося підставою для звернення державного підприємства "Керченський морський рибний порт" із позовом до місцевого господарського суду.

Під час розгляду спору у суді першої інстанції судом була призначена судово-економічна експертиза, висновок якої врахований в оскаржуваному рішенні.

Також, під час вирішення спору у суді першої інстанції позивач зазначив, що заборгованість в сумі 693010,24 грн. може бути зменшена на 229064,42 грн., оскільки ця суми була погашена відповідачем після подання позову до суду (т.2, а.с.137-141).

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Місцевим господарським судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, а тому правовідносини контрагентів регулюються положеннями глав 48, 63 Цивільного кодексу України з урахуванням положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.2 укладеного між сторонами у справі договору передбачений обов'язок замовника здійснювати оплату наданих виконавцем послуг (робіт) . Оплата здійснюється не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, згідно актів виконаних послуг ( робіт).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Заперечуючи проти факту наявності заборгованості за виставленими позивачем рахунками, відповідач пояснив, що вартість послуг була оплачена у повному обсязі за винятком суми ПДВ, яка, на думку відповідача, незаконно йому нарахована та виставлена. В обґрунтування своєї позиція відповідач наполягає на необхідності застосування до спірного питання також п. 197.8 Податкового кодексу України, відповідно до якого звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов'язаних із таким перевезенням (переміщенням).

При цьому, під перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (ст. 306 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про транзит вантажів" №1172-XIV від 20.10.1999 транзитні послуги (роботи) - безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо; учасники транзиту - вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи), а транзитними вантажами відповідно до статті 5 Закону України "Про транзит вантажів" є насипні, наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі, якщо проходження цих вантажів з перевантаженням, складуванням, подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту чи без таких операцій є частиною повного маршруту перевезення, що розпочинається і закінчується за межами території України.

Висновок про транзитний характер діяльності відповідача з перевезення, перевантаження вантажів зроблений у висновку судової економічної експертизи шляхом дослідження, зокрема, карго маніфестів, транспортних накладних та інших документів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що документи, на підставі яких експертом зроблений висновок про транзитний характер діяльності відповідача, належать саме відповідачеві, а отже позивачу зміст наведених документів не був відомий. У матеріалах справи відсутні докази надіслання на адресу позивача вказаних документів.

Нарахування позивачем ПДВ здійснювалось на підставі документів, що були у наявності у позивача, зокрема, на підставі рахунків, актів виконаних робіт, коносаментів, які не відображують „транзитність" вантажів відповідача. У відсутність таких документів як митні декларації, карго-маніфести (що належать відповідачеві та відсутні у позивача), позивач не мав можливості (і не повинен був) не нараховувати ПДВ.

З зазначеного вбачаться, що експертний висновок зроблений при неповному дослідженні документів у їх сукупності, що привело до однобічності висновку.

Більш того, визначення експертом природи вантажів відповідача як „транзитних", на думку судової колегії, відноситься до правових питань, що, у свою чергу, виходить за межі експертного дослідження.

З огляду на приписи статті 42 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами встановленими ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів залишає висновок експерта поза увагою.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено, що позивачем помилково не врахований лист відповідача № 01/02 від 17.02.2012 про зміну призначення платежу.

З цим висновком судова колегія погодитись на може, з огляду на наступне.

Так, у претензії від 22.12.2011 №24/4/1550 позивачем відповідачеві пред'явлені до сплати 11 рахунків на залишок заборгованості.

Позивач зазначає, а відповідач не заперечує, що після отримання претензії, платіжним дорученням №149 від 31.01.2012 з призначенням платежу „за исп.причала дог.№13/05 від 01.04.05 доп. согл. от 18.08.08 в т.ч. ПДВ 54103,37" сплатив суму 324620,22 грн. Зазначену суму позивач зарахував в рахунок погашення заборгованості, що існувала на той час у ТОВ „АБС" перед портом.

Наступна претензія №24-4/171 від 03.02.2012 про сплату боргу була отримана відповідачем 13.02.2012. З урахуванням часткової оплати деяких рахунків у відповідача склалася заборгованість на суму 69301,24 грн., стягнення якої стало предметом позову.

Листом №01/02 від 17.02.2012 (т.3, а.с.45) відповідач змінив призначення платежу „за використання причалу по рахунку №127/12 від 23.12.2011, договір №13/05 від 01.04.05 на суму 308432,01 грн. без ПДВ; за використання причалу по рахунку №152/12 від 23.11.2011, договір №13/05 від 01.04.05 на суму 16188,21 грн., в т.ч. ПДВ 2628,04 грн."

Тобто відповідач наполягав, що сума 308432,01 грн. без ПДВ - це сплата рахунку №127/12 від 23.12.2011 на суму 370118,41 грн. (яка зазначена позивачем у претензії №24-4/171 від 03.02.2012).

Отже, вбачається, що на думку відповідача ним було сплачено заборгованість, строк оплати якої на дату здійснення платежу ще не настав.

Таким чином, лист про зміну відповідачем призначення платежу відносно здійсненої ним оплати 324620,22 грн. на думку колегії не має юридичного значення.

Судова колегія вважає вірними дії порту щодо неприйняття до уваги вказаного листа про зміну призначення платежу, оскільки така зміна призвела б до поновлення заборгованості, що виникла раніше.

З письмового відзиву відповідача на апеляційну скаргу, а також з пояснень представника відповідача вбачається, що ТОВ „АБС" заперечує проти нарахування йому позивачем плати за використання причалу - з урахуванням ПДВ.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 Договору визначена плата „Клієнта" (ТОВ „АБС") по діючим тарифам порту без врахування ПДВ.

При нарахуванні 20% ПДВ позивач користувався роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України м. Керчі, в якому визначено, послуги, які надає порт підприємству, що здійснює перевантаження вантажів у різних режимах слідування, у тому числі і транзитом, для порту - не є транзитними і підлягають обкладенню податком на додану вартість на загальних підставах у розмірі 20% (т.2, а.с.142-143).

Той факт, що на деяких актах приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) відповідач зробив відмітку про свою незгоду сплачувати рахунки з ПДВ судовою колегією до уваги не приймається, оскільки такі дії відповідача вказують лише на те, що він вважає порушеним своє право та має можливість його захистити/відновити у встановленому законом порядку.

Крім того, оплата 324620,22 грн. була здійснена відповідачем з урахуванням ПДВ 54103,37 грн., що зазначено у самому платіжному дорученні №149 від 31.01.2012 у графі „призначення платежу", а також підтверджується випискою по рахунку позивача (т. 2, а.с.128).

Посилання місцевого господарського суду на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №5002-22/4354-2011 від 15.11.2011, яким були внесені зміни до Договору, необґрунтовано, оскільки у даному позові йдеться про період з грудня 2012 року по 21.03.2012, тобто до вступу вказаного рішення у закону силу.

З огляду на недоведеність відповідачем необхідності його звільнення від сплати ПДВ за зазначений у позові період, судова колегія вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням ПДВ у розмірі 693010,24 грн. є обґрунтованими.

У заяві від 10.10.2012 (т.2, а.с. 137-141), а також в апеляційній скарзі позивач зазначав, що після подання позову відповідач сплатив борг частково у сумі 229064,42 грн., у зв'язку з чим в цій частині можливо припинення провадження у справі. Залишок боргу у сумі 463945,82 грн. (693010,24 грн. - 229064,42 грн. = 463945,82 грн.) підлягає стягненню з відповідача.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтвердив наведене; а представник відповідача - не спростував.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Пунктом 1 1 ч.1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Судовою колегією встановлено, що стосовно частки суми боргу в розмірі 229064,42 грн. між сторонами відсутній предмет спору, тобто спір врегульований шляхом часткової сплати відповідачем суми боргу.

Отже, провадження у справі в частині стягнення 229064,42 грн. підлягає припиненню.

Решта заборгованості в розмірі 463945,82 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на відповідача відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати з оплати проведеної у межах справи судово-економічної експертизи покладаються на відповідача (ТОВ „АБС") згідно з ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.05.2012 (т.2, а.с.18-19).

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи, що привело до прийняття неправильного рішення та є підставою для скасування рішення та прийняття нового згідно з п.2 ст.103 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Керченський морський рибний порт" задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2012 у справі № 5002-33/964-2012 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

1. Провадження у справі №5002-33/964-2012 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Зерновий термінал „АБС" на користь Державного підприємства "Керченський морський рибний порт" суми 229064,42 грн. - припинити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Зерновий термінал „АБС" (ОКПО 32316183; вул. Свердлова, 49, кв. 421, м. Керч, 98320) на користь Державного підприємства „Керченський морський рибний порт" (ОКПО 00467883; вул. Свердлова, 49, м. Керч, 98320) 463945,82 грн. (чотириста шістдесят три тисячі дев'ятсот сорок п'ять грн. 82 коп.) основного боргу та 13860,20 грн. (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят грн. 20 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя В.Є. Дмитрієв

Судді К.Г. Балюкова

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Державне підприємство "Керченський морський рибний порт" (вул. Свердлова, 49,Керч,98300)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "АБС" (вул. Свердлова, 49-421,Керч,98320)