Постанова

від 17.10.2012 по справі 2а-4170/11/0170/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2012 р. (15 год. 37 хв.) Справа №2а-4170/11/0170/19

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякова С.Ю., секретар судового засідання Устінова І.В., за участю представника позивача - Хасіної І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримзалізобетон"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство "Кримзалізобетон" звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2011 року № 0000454002 про донарахування податку на додану вартість на суму 1013273,69 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 65/40-02/01267308 від 09.03.2011р., які були покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що висновки акту перевірки про відсутність у ТОВ «Авіа-Інвест» наміру для створення правових наслідків, що вказує на сумнівність фінансово-господарських операцій по угодах з позивачем є безпідставними, адже усі дані, що заносились до податкової декларації та відображались у податковій звітності позивача базуються виключно на підставі договору, первинних та інших документах, що складались з дотриманням законодавства України.

Представник позивача у судовому засіданні на позовних вимогах наполягав, з підстав викладених у позовній заяві та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, будь-яких клопотань до суду не скерував, про поважність причин неявки суд не повідомив. Обґрунтованість своєї позиції виклав у письмових запереченнях на позов, в яких просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 34-35).

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши думку представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим у зв'язку з прийняттям такого повідомлення -рішення.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Кримзалізобетон" є юридичною особою, яка зареєстрована 27.06.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.20), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.124-125), довідкою АА № 488132 з ЄДРПОУ (а.с.126-127) та Статутом (а.с. 128-131).

Публічне акціонерне товариство "Кримзалізобетон" взято на облік платника податків 14.04.1999р. та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100257330.

Таким чином, судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Кримзалізобетон" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 28.02.2011р. по 04.03.2011р. на підставі п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, та наказу СДПІ ВПП в м. Сімферополі від 24.02.2011р. № 101 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ «Кримзалізобетон» перевірки» була проведена документальна невиїзна перевірка ВАТ "Кримзалізобетон" з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Авіа-Інвест» ЄДРПОУ 33100973 за період з 01.11.2010р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено акт перевірки № 65/40-02/012673008 від 09.03.2011р. (а.с. 10-19).

Вказаною перевіркою встановлені порушення п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховано податку на додану вартість у сумі 1013273,69 грн., у тому числі за листопад 2010р. у сумі 841657,08 грн., за грудень 2010р. у сумі 171616,61 грн.

Висновки даного акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення № 0000454002 від 28.03.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 1013273,69 грн. (а.с. 9).

Перевіряючи правомірність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

Як слідує з акту перевірки, відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді з контрагентом - ТОВ "Авіа-Інвест" у зв'язку з тим, що згідно відповіді від 08.02.2011р. № 1421/7/23-1106, отриманої від ДПІ у Шевченківського району м. Києва, здійснити зустрічну перевірку ТОВ «Авіа-Інвест» ЄДРПОУ 33100973 щодо підтвердження господарських відносин з ВАТ «Кримзалізобетон» не має можливості у зв'язку з тим, що згідно БД АРМу «Облік» стан платника (10) - запит на встановлення місцезнаходження. Відповідач в акті посилається на відсутність ТОВ «Авіа-Інвест» адміністративно-господарських можливосте на виконання господарських зобов'язань та про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що в свою чергу свідчить про відсутність наміру у ТОВ «Авіа-Інвест» для створення правових наслідків, тобто така угода вказує на сумнівність фінансово-господарських операцій.

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп надано роз'яснення про те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті після набрання чинності Податкового кодексу України, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття оскаржуваних рішень.

Як свідчать матеріали справи, 25.11.2010р. між ВАТ «Кримзалізобетон» (Покупець) та ТОВ «Авіа-Інвест» (Продавець) укладений договір купівлі-продажу. Згідно із пунктів 1.1, 2.1, 2.2 вказаного договору продавець передає у власність Покупця, а покупець приймає обладнання відповідно Специфікації. Вартість обладнання складає 5049943,47 грн., в т.ч. ПДВ. Покупець зобов'язується сплатити вартість обладнання, зазначену в п. 2.1 договору протягом 3 місяців з моменту поставки обладнання. Форма оплати - безготівковий розрахунок. (а.с. 42).

Між сторонами наведеного договору було підписано його додаток - Специфікація (а.с.44-50).

Відповідно до видаткової накладної № 39 від 30.11.2010р., виписаної від ТОВ «Авіа-Інвест» значиться 315 позицій товару на загальну суму 5049942,47 грн., у т.ч. сума ПДВ 841657,08 грн. (а.с.70-74).

30.11.2010р. ТОВ «Авіа-Інвест» виписало податкову накладну № 245 на загальну суму з ПДВ 5049942,47 грн., де ПДВ 841657,08 грн. (а.с.51-56).

30.11.2010р. між ВАТ «Кримзалізобетон» (Поклажодавець) та ТОВ «Авіа-Інвест» (Зберігач) був укладений договір зберігання. Згідно із пунктами 1.1, 1.2 в порядку та на умовах, визначених цим договором за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку цього договору майно на загальну суму 5049942,47 грн. в т.ч. ПДВ згідно Специфікації до цього договору. Оплата за зберігання за цим договором складає 100 гривен за кожний місяць зберігання, що підлягає сплаті щомісячно (а.с.59).

Згідно акту приймання-передачі від 30.11.2010р. позивач передав на зберігання ТОВ «Авіа-Інвест» майно загальною вартістю 5049942,47 грн. (а.с. 61-67).

27.12.2010р. між ВАТ «Кримзалізобетон» (Покупець) та ТОВ «Авіа-Інвест» (Продавець) була укладена додаткова угода № 1 до договору купівлі-продажу б/н від 25.11.2010р. в пункті 1 якої зазначено, що Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та сплатити обладнання на загальну суму 1029699,65 грн., де сума ПДВ 171616,61 грн. (а.с.43).

Відповідно до видаткової накладної № 43 від 31.12.2010р., виписаної ТОВ «Авіа-Інвест» значиться 2 позицій товару на загальну суму 1029699,65 грн., у т.ч. сума ПДВ 171616,61 грн. (а.с.69).

30.12.2010р. ТОВ «Авіа-Інвест» виписало податкову накладну № 271 на загальну суму з ПДВ 1029699,65 грн., де ПДВ 171616,61 грн. (а.с.57).

31.12.2010р. між ВАТ «Кримзалізобетон» (Поклажодавець) та ТОВ «Авіа-Інвест» (Зберігач) була укладена додаткова угода № 1 до договору зберігання від 30.11.2010р., згідно з пунктом 1 якої Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку договору майно на загальну суму 1029699,65 грн. в т.ч. ПДВ (а.с. 68).

Згідно акту приймання-передачі додатку 2 до договору зберігання від 30.11.2010р. позивач передав на зберігання ТОВ «Авіа-Інвест» майно загальною вартістю 1029699,65 грн. (а.с. 60).

З матеріалів справи вбачається, що за даними бухгалтерського обліку позивача, обладнання від ТОВ «Авіа-Інвест» ображено в дебеті р. 281 «Товари» з кредиту р. 631 «Розрахунки з відповідальними постачальниками» в загальній сумі 5066368,43 грн. (4208285,39 + 858083,04) без ПДВ.

Сума ПДВ відображена на дебеті р. 6442 «Податковий кредит» та кредитні р. 631 «Розрахунки з відповідальними постачальниками» в загальній сумі 1013273,69 грн. (841657,08 + 171616,61).

При цьому, як було встановлено перевіркою та не заперечувалось позивачем по суті, до складу податкового кредиту по контрагенту - ТОВ «Олекан» віднесено ПДВ у розмірі 841657,08 за листопад 2010р. та 171616,61 за грудень 2010р., а всього 1013273,69 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з вимогами пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

У підтвердження формування податкового кредиту позивачем були надані податкові накладні, а саме: податкова накладна № 245 від 30.11.2010р. на суму 5049942,47 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 841657,08 грн., податкова накладна № 271від 30.12.2010р. на суму 1029699,65 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 171616,61 грн.

Вищеперелічені податкові накладні оформлені належним чином, відповідно до вимог пп. 7.2.1 ст. 7 Закону України від "Про податок на додану вартість".

З урахуванням норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначені документи є первинними.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів допущених порушень при оформленні податкових накладних, виписаних вказаним вище контрагентом позивача.

Посилання відповідача в акті перевірки на дані, що вказують про не встановлення місцезнаходження контрагента позивача ТОВ «Авіа-Інвест» не може свідчити про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки цим та іншими законами не встановлено обмежень, які б забороняли або не дозволяли платнику податку включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, з підстав наявності відомостей про невизнання податкової звітності контрагентів такого платника податку та відомостей про не встановлення місцезнаходження контрагентів.

Крім того, самі по собі зазначена обставина, тобто, не встановлення місцезнаходження контрагента, не свідчить про неможливість включення платником податку до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, оскільки таки обставини не встановлені чинним законодавством.

Діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок контролювати при отриманні податкової накладної, та включення на її підставі суми ПДВ до податкового кредиту, визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, а також контролю за фактичним їх місцезнаходженням.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Під час розгляду справи судом була призначена судово-бухгалтерська експертиза, згідно із висновком № 36 від 03.05.2012р. якої, встановлено, що висновки Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим, викладені в акті перевірки № 65/40-02/01267308 від 09.03.2011р. про заниження податку на додану вартість в сумі 1013273,69, в т.ч. в листопаді 2010р. в сумі 841657,08 грн., в грудні 2010р. в сумі 171616,61 грн. по господарським операціям з ТОВ «Авіа-Інвест», первинними документами позивача не підтверджуються; висновки по акту № 65/40-02/01267308 від 09.03.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ВАТ "Кримзалізобетон" ЄДРПОУ 01267308 з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Авіа-Інвест» ЄДРПОУ 33100973 за період з 01.11.2010р. по 31.12.2010р. про заниження податку на додану вартість в сумі 1013273,69, в т.ч. в листопаді 2010р. в сумі 841657,08 грн., в грудні 2010р. в сумі 171616,61 грн. по господарським операціям з ТОВ «Авіа-Інвест» нормативно та документально необґрунтовані; бухгалтерськими та податковими документами позивача ВАТ «Кримзалізобетон» віднесення до податкового кредиту сум по акру перевірки № 65/40-02/01267308 від 09.03.2011р. в розмірі 1013273,69, в т.ч. в листопаді 2010р. в сумі 841657,08 грн., в грудні 2010р. в сумі 171616,61 грн. підтверджується, віднесення сум відшкодування податку на додану вартість в деклараціях за листопад, грудень по рядку 25,26 відсуне; отримані товари (обладнання) ВАТ «Кримзалізобетон» використовувались в господарській діяльності, що підтверджується первинними та бухгалтерськими документами (видатковими накладними від ТОВ «Авіа-Інвест») № 39 від 30.11.1 та № 43 від 31.12.10), регістрами бухгалтерського обліку (картками рахунків: 281 «Товари», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками») (а.с. 94-110).

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача ТОВ «Авіа-Інвест», на момент укладення угод з позивачем.

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказано ідентифікаційний код єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагента позивача, який привласнюється внаслідок реєстрації юридичної особи у єдиному державному реєстрі.

Отже контрагент позивача - ТОВ «Авіа-Інвест», як юридична особа, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Щодо посилань відповідача у своїх запереченнях на те, що у результаті порушення контрагентом ТОВ «Авіа-Інвест» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, угоди, укладені з ВАТ «Кримзаізобетон» мають протиправний характер, та такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний характер, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України є никченмим, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відтак, відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 20 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було донараховано податку на додану вартість у сумі 1013273,69 грн., у тому числі за листопад 2010р. у сумі 841657,08 грн., за грудень 2010р. у сумі 171616,61 грн., а тому збільшення позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0000454002 від 28.03.2011р., суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 1013273,69 грн. суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000454002 від 28.03.2011р.без вимоги про визнання його протиправним.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0000454002 від 28.03.2011р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено платіжним дорученням від 05.04.2011р. № 2.

Під час судового засідання, яке відбулось 17.10.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 22.10.2012 року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0000454002 від 28.03.2011р.

3. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Кримзалізобетон» (95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, б. 3, ЄДРПОУ 01267308) судовий збір в розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.